Мосяжництво: відмінності між версіями

Після [[друга світова війна|другої світової війни]] творчо працювали артілі «Гуцульщина» в [[Косів|Косові]] ([[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]]) з двома філіями в [[Річка (Косівський район)|с. Річці]] й [[Брустурів|Брустурові]], які об'єднали, крім різьбярів по дереву, також народних майстрів обробки металів. Мосяжники використовували [[латунь]], [[мідь]] і [[срібло]]. Поряд з цим широко застосовувалася [[жерсть]] (мосяжна бляха), дріт жовтий мосяжний та білий срібний. З бляхи виробляли прикраси для одягу, кінської збруї, посуду, мисливського знаряддя тощо, з дроту виготовляли різні ретязі — ланцюжки, а також оздоблювали дротом дерев'яні вироби — топорища для металевих барток, жіночі палиці, бочілочки, порохівниці, ложа для рушниць та колодки для ножів. З грубого мосяжу майстри-мосяжники відливали топірці-бартки, палиці, [[келеф]]и, пряжки, ігольники, лускоріхи, персні та інші побутові речі й прикраси для одягу, хатнього інтер'єру й [[збруя|кінської збруї]]. Працюючи з металевими виробами використовували крупно- й дрібнозернисті напильники та рашпилі різних профілів — круглі, напівкруглі, тригранні, чотиригранні й прямокутні, шліфувальний папір, молотки, [[плоскогубці]], щипці, [[дриль]], кілька видів бурів, циркуль, лінійку з поділками, лещата, інструменти — [[пунсонпуансон]]и, [[майзлмайзель|майзли]]и і [[ножиці по металу|ножиці для різання жерсті]]. У 70-80 роках ХХ ст. виробництво мосяжних виробів, таких як топірці, палиці, келефи та інші стає як виробництво народних художніх промислів серійно.