Візантійська імперія: відмінності між версіями

У [[518]] роціроку після смерті імператора Настасія на трон зійшов начальник гвардії [[Юстин]] — виходець з македонських селян. Тягар влади був би заважкий для цього неписьменного старого, якби біля нього не виявилося племінника [[Юстиніан I|Юстиніана]]. Із самого початку правління Юстина фактично при владі стояв Юстиніан — також уродженець Македонії, що отримав прекрасну освіту й мав неабиякі здібності.

У [[527]] роціроку, одержавши всю повноту влади, [[Юстиніан I|Юстиніан]] приступив до виконання своїх задумів по відновленню Імперії іта зміцненню влади єдиного імператора. Він домігся союзу з православною церквою. При Юстиніані єретиків змушували переходити в православ'я під загрозою позбавлення цивільних прав і навіть страти.

До [[532]] року він був зайнятий придушенням виступів у столиці ій протистояннюпротистоянням натиску персів, але незабаром основний напрямок політики перемістився на захід. Варварські королівства ослабнули за минулі півстоліття, їхні романізовані жителі закликали до відновлення імперії, нарешті навіть самі королі германців визнавали законність претензій Візантії. У [[533]] роціроку армія під керівництвом Велізарія завдала удару по державі вандалів у Північній Африці. Наступною метою стала Італія — важка війна з Остготським королівством продовжувалася 20 років і закінчилася перемогою.

ВторгшисьВдершись у королівство [[Вестготи|Вестготів]] у [[554]], [[Юстиніан I|Юстиніан]] завоював і південну частину Іспанії. У результаті територія імперії збільшилася майже вдвічі. Але ці успіхи потребували занадто великої витрати сил, чим скористалися [[перси]], [[болгари]] ій [[авари]], що, хоча і не завоювали значних територій, але піддали руйнуванню багато земель на сході імперії.

Візантійська дипломатія також прагнула забезпечити у всьому зовнішньому світі престиж і вплив імперії. Завдяки спритному розподілові милостей і грошей таі митецькомумайстерному умінню сіяти розбратирозбрат серед ворогів імперії, вона приводила під візантійське панування варварські народи, що оточували кордони держави. Одним з головних способів включення у сферу впливу Візантії була проповідь християнства. Діяльність місіонерів, що поширювали християнство від берегів Чорного моря до плоскогір'їв [[Абісинія|Абісинії]] й оаз Сахари, була однієї з характерних відзнак візантійської політики в [[Середньовіччя|Середньовіччі]].

Крім військової експансії, іншою найважливішою задачеюметою Юстиніана була адміністративна ій фінансова реформи. Економіка імперії перебувала у важкій кризі, керівництво було ураженевражене корупцією. З метою реорганізації управління Юстиніаном була проведена кодифікація законодавства і ряд реформ, що, хоча і не вирішили проблему кардинально, але, безсумнівно, мали позитивні наслідки. По всій імперії розпочалося будівництво — найбільше за масштабами з часів «золотого століття» [[Антоніни (династія)|Антонинів]]. Новий розквіт переживала культура.

Однак велич була куплена дорогою ціною — економіка була підірвана війнами, населення зубожіло, і спадкоємці Юстиніана ([[Юстин II]] (565—578), [[Тиберій II Констянтин|Тиберій ІІ]] (578—582), Маврикій (582—602)) були змушені основну увагу приділяти вже обороні ій перенести напрямок політики на схід. Завоювання Юстиніана виявилися неміцними — наприкінці VI—VIIVI, у VII ст. Візантія втратила всі завойовані області на Заході (за винятком Південної Італії).

У той час як вторгнення лангобардів відняло у Візантії половину Італії, у 591 роціроку в ході війни з [[Персія|Персією]] була завойована [[Вірменія]], на півночі продовжувалося протистояння зі слов'янами. Але вже на початку наступного, VII століття перси відновили бойові дії і домоглися значних успіхів унаслідок численних смут в імперії. [[610]] року син карфагенського екзарха [[Іраклій]] скинув імператора Фоку й заснував нову династію, що виявилася здатною протистояти небезпекам, що загрожували державі. Це був один з найважчих періодів в історії Візантії — перси завоювали Єгипет і загрожували Константинополю, авари, слов'яни й лангобарди атакували кордони з усіх боків. Іраклій одержав низку перемог над персами, переніс війну на їхню територію, після чого смерть шаха [[Хосров ІІ|Хосрова ІІ]] й ряд повстань змусили тих відмовитися від усіх завоювань і укласти мир. Але повне виснаження обох сторін у цій війні підготувало сприятливий ґрунт для арабських завоювань.

У [[634]] роціроку халіф [[Омар]] вторгсяудерся в [[Сирія|Сирію]], протягом наступний 40 років були втрачені [[Єгипет]], Північна Африка, [[Сирія]], [[Палестина]], Верхня [[Месопотамія]], причому найчастіше населення цих областей, змучене війнами та поборами вважало арабів, що на початку істотно знижували податки, своїми визволителями. [[Араби]] створили флот і навіть обложили Константинополь. Але новий імператор, [[Костянтин IV]] Погонат (668—685), відбив їхній натиск. Незважаючи на п'ятирічну облогу [[Константинополь|Константинополя]] (673—678) ізз суші і з моря, араби не змогли його захопити. Грецький флот, якому недавній винахід «[[грецький вогонь|грецького вогню»]] забезпечилизабезпечив перевагу, змусив мусульманські ескадри до відступу і завдав їм у водах [[Силеум]]а поразки. На суші війська халіфату були розбиті в Азії.

З цієї кризи імперія вийшла більш об'єднаною ій монолітною, національний склад її став більш одноріднимодноріднішим, релігійні розходження головним чином пішли в минуле, тому що [[монофізитство]] й [[аріанство]] мали основне поширення у втрачених нині Єгипті і Північній Африці. До кінця VII століття територія Візантії становила вже не більшбільше третини держави Юстиніана. Ядро її складали землі, населені греками або елінізованими племенами, що говорили грецькою мовою. У той же час почалося масове заселення Балканського півострова болгарскими племенами. У VII столітті вони розселилися на значній території в [[Мезія|Мезії]], [[Фракія|Фракії]], [[Македонія (історична область)|Македонії]], [[Далмація|Далмації]], [[Істрія|Істрії]], частині Греції і навіть були переселені в Малу Азію), зберігши при цьому свою мову, побут, культуру. Відбулися зміни і в етнічному складі населення у східній частині Малої Азії: з'явилися поселення [[перси|персів]], [[сирійці]]в, [[араби|арабів]].

У VII столітті були проведені істотні реформи в керуванні — замість єпархій і екзархатів імперія була розділена на [[Фема|феми]], підлеглі [[стратиг]]ам. Новий національний склад держави привів до того, що грецька мова стала офіційною, навіть титул імператора став звучати по-грецькому — василевс. В адміністрації стародавні латинські титули або зникають, або елінизуються, а їхнє місце займають нові назви — [[логофет]]и, [[стратег]]и, [[епарх]]и, друнгарії. В армії, де переважають азіатськіазійські ій вірменські елементи, грецька стає мовою наказів.

На початку [[VIII століття]] тимчасова стабілізація знову перемінилася низкою криз — війни з [[болгари|болгарами]], арабами, безперервні повстання. Лев Ісавр, що зійшов на престол під ім'ям імператора [[Лев III Ісавр|Лева ІІІ]] ій заснував [[ісаврійська династія|ісаврійську династію]] (717—867), зумів зупинити розпад держави ій завдав вирішальної поразки арабам.

За пів-століття правління два перших Ісаври зробили імперію багатою і квітучою, незважаючи на чуму, що спустошила її в [[747]] роціроку та заворушення, викликані [[іконоборство]]м. Релігійна політика ісаврійських імператорів була одночасно і політичною. Багато людей на початку [[VIII століття]] булибуло незадоволенінезадоволено надлишком марновірства й особливо тим місцем, яке займало поклоніння іконам, віра в їхні чудотворні властивості, та поєднані з ними людські вчинки та інтереси; багатьох людей турбувало те зло, що як їм здавалося, у такий спосіб заподіювалося релігії. Одночасно імператори прагнули обмежити зростаючу могутність церкви. Політика [[іконоборство|іконоборства]] привела до розбратів і смут, одночасно підсиливши розкол у відносинах з Римською церквою. Відновлення іконопоклоніння відбулося тільки наприкінці [[VIII століття]] завдяки імператриці [[Ірина Афінська|Ірині]] — першій жінці-імператриці, але вже на початку [[IX століття]] політика іконоборства була продовжена.

У [[800]] роціроку [[Карл Великий]] оголосив про відновлення Західної Римської імперії, що для Візантії стало відчутним приниженням. Одночасно [[Багдадський халіфат]] підсилив свій натиск на сході.

Імператором [[Лев V Вірменин|Левом V Вірменином]] (роки правління 813—820) і двома імператорами Фригійської династії — [[Михаїл II Травл|Михайлом ІІ]] (820—829) і [[Феофіл (візантійський імператор)|Феофілом]] (829—842) — було відновлено політику іконоборства. Знову на цілих тридцять років імперія опинилася у владі заколотів. Договір [[812]] року, що визнавав за Карлом Великим титул імператора, означав серйозні територіальні втрати в Італії, де Візантія зберегла тільки Венецію і землі на півдні півострова.

Війна з арабами, розпочата в 804 роціроку, привелапризвела до двох серйозних поразок: до захоплення острова [[Крит]] мусульманськими піратами (826), що почали звідси майже безкарно спустошувати східне Середземномор'я, і до завоювання [[Сицилія|Сицилії]] північноафриканськими арабами (827), що у 831 роціроку опанували містом [[Палермо]]. Особливо загрозливою була небезпека з боку болгар, з тих пір як хан [[Крум]] розширив межі своєї імперії від [[Гем]]а до [[Карпати|Карпат]]. [[Никифор]] спробував розбити його, вторгшисьвдершись у [[Болгарія|Болгарію]], але на зворотному шляху зазнав поразки ій загинув (811), а болгари, знову захопивши [[Адріанополь]], з'явилися поблизу стін [[Константинополь|Константинополя]] (813). Лише перемога [[Лев V Вірменин|Лева V]] при [[Несебр|Месемврії]] (813) врятувала імперію.

Період смут закінчився в [[867]] роціроку приходом до влади [[македонська династія|македонської династії]]. [[Василій I Македонянин]] (867—886), [[Роман I Лакапін]] (919—944), [[Никифор II Фока]] (963—969), [[Іоанн Цимісхій]] (969—976), [[Василій II Болгаробійця|Василь ІІ]] (976—1025) — імператори й узурпатори — забезпечили Візантії 150 років процвітання і могутності. Була завойована [[Болгарія]], [[Крит]], Південна [[Італія]], відбувалися успішні військові походи проти арабів вглиб [[Сирія|Сирії]]. Кордони імперії розширилися до [[Євфрат]]у ій [[Тигр]]у, [[Вірменія]] й [[Іберія (Східна Грузія)|Іберія]] ввійшли до сфери візантійського впливу, [[Іоанн Цимісхій]] доходив навіть до Єрусалима.

ВУ [[IX]]–[[XI]] століттістоліттях велике значення для Візантії мали взаємини з [[Київська Русь|Київською Руссю]]. Після облоги Константинополя київським князем [[Олег]]ом (907) Візантія була змушена укласти з [[Русь|Руссю]] торговельний договір, що сприяв розвитковірозвитку торгівлі вздовж великого [[Шлях із варягів у греки|шляху з «варяг у греки»]]. Наприкінці [[10 століття|X]] століття Візантія воювала з київським князем [[Святослав Ігорович|Святославом]] за Болгарію і здобула перемогу. При київському князі [[Володимир Великий|Володимирі Святославовичу]] між Візантією і Київською Руссю було укладенийукладено союз. [[Василій II Болгаробійця|Василь ІІ]] віддав свою сестру Ганну заміж за [[Володимир Великий|Володимира]]. Наприкінці [[10 століття|X]] століття Русь прийняла з Візантії християнство за візантійським обрядом.

У [[1019]] роціроку, завоювавши [[Болгарія|Болгарію]], [[Вірменія|Вірменію]] й [[Іберія (Східна Грузія)|Іберію]], [[Василій II Болгаробійця|Василь ІІ]] відсвяткував великим тріумфом найбільше посилення імперії з початку арабських завоювань. Доповнювали картину блискучий стан фінансів і розквіт культури.

Однак одночасно почали з'являтися перші ознаки слабостіслабкості, що виражалося в посиленні феодальної роздрібненості. Знать, що контролювала величезні території і ресурси, часто успішно протиставляла себе центральній владі. Занепад почався після смерті Василя ІІ, при його браті [[Костянтин VIII|Костянтині VIII]] (1025—1028) і при дочках останнього — спочатку при [[Зоя (візантійська імператриця)|Зої]] іта її трьох чоловіках, що послідовно змінювали один одного — [[Роман III Аргир|Романі ІІІ]] (1028—1034), [[Михайло IV Пафлагонський|МихайловіМихайлі IV]] (1034—1041), [[Костянтин IX Мономах|Костянтині Мономаху]] (1042—1054), з яким вона розділяла трон (Зоя вмерла в 1050), і потім при Феодорі (1054—1056). Ослаблення проявилося ще різкіше по завершенню правління Македонської династії.