Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
== Історія ==
== Лицарі Залізної Остроги ==
Початки Ордену Залізної Остроги сягають часу [[Перша світова війна|Першої світової війни]]. Після бою в Потуторах із полку [[Українські січові стрільці (УСС)|Українських січових стрільців (УСС)]] залишилось кількадесят людей, які переїхали в тил до Вишколу у Розвадові та Коша у Пісочній (тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.). Вдень стрільці вишколювалися, а вечорами мали товариські сходини, на яких у листопаді 1916 р. засновується “Орден Лицарства Залізної Остроги” (ЛЗО). Ініціаторами створення Ордену були славнозвісний Іван Цяпка-Скоропад та [[Лепкий Левко Сильвестрович|Лев Лепкий]], а організація мала на меті, як писав [[Купчинський Роман Григорович |Роман Купчинський ]]: <!-- “насталювання характерів, і плекання товариської культури”, бо “хто має характер, той не буде трусом, дезертиром, перекінчиком, опортуністом, вічним опозиціонером. Хто має товариську культуру, той і послухає без негодування і дасть наказ без образи, і гідно прийме чужинця і гідно виступить перед чужинцем” -->.
 
Братчиками Ордену були як і найвищі старшини, так звичайні стрільці, переважно інтелігенція. Члени ділилися на чурів, непохитників і [[вершник|лицарів]]. Лицарі мали право брати участь у Великому Зборі Лицарства. Лицарі ділилися на кінних і піших (про добрих коней для перших спеціально дбав Великий Конюший Ордену). Непохитники брали участь у Малій Раді – де однак важливих справ не вирішували. Чури не брали участи в жодних радах і не мали жодних прав – вони услугували лицарям. Дуже часто такими чурами були полковники, сотники і т. п., які спершу сміялися з корпорації, потім одначе не могли без неї жити. Дуже часто траплялося таке, що чура-полковник услугував лицареві — звичайному стрільцеві.
 
На чолі “Залізної Остроги” стояв Великий Комтур, який теж посвячував непохитників на лицарів. Першим Великим Комтуром був Іван Цяпка, а після нього – Володимир Свідерський. Члени “Залізної Остроги” носили на військових одностроях з лівого боку відзнаку: чорно-червона стяжка з острогою. Поміж собою вживали звертання “приятель серця”.
 
Стрілецький орден проіснував довго. У 1920-х рр. члени Стрілецького Ордену, які перебували у Львові, вважали за своїх молодих спадкоємців старших пластунів з куреня Орден Залізної Остроги і відвідували “in corpore” всі їхні імпрези. “Співаник для дітей” та “Співаник УСС” лицаря ЛЗО [[Гайворонський Михайло Орест| Михайла Гайворонського]] активно використовувалися у виховній роботі Пласту, а [[Щуровський Володимир| Володимир Щуровський]] був лікарем на організованому ОЗО новацькому таборі у Підлютому (1930) і того ж року був відзначений [[Пластові відзначення та нагороди|Свастикою Вдячности]].
 
== 15 курінь УСП "Орден Залізної Остроги" (1927 - 1930)==
Перші гуртки [[УСП|Уладу старших пластунів (УСП)]] почали творитися у 1922-1923 рр. Восени 1923 р. постав перший гурток старших пластунів, невдовзі перейменований на “Клюб старших пластунів і пластунок ім. сотн. [[Федір Черник|Федора Черника ]] у Львові”. У березні 1925 р. на основі Клюбу зареєстровано І курінь старших пластунів ім. Ф. Черника. Восени 1926 р. курінь розрісся настільки, що його було поділено на самостійні гуртки, які згодом дали початок кільком куреням старших пластунів. 2-й самостійний гурток “Орден Залізної Остроги” у травні 1927 р. був оформлений в 15 курінь УСП. Засновниками ОЗО були Володимир Маркусь, Іван Кліщ і Володимир Кметик. Новостворений курінь ставив собі завданням плекати традиції [[Українські січові стрільці (УСС)|стрілецького]] Ордену Лицарів Залізної Остроги. При переведенні із паломників (кандидатів) у кавалери (лицарі) відбувався ритуал посвячення, подібний до того, що робився в ЛЗО. Першим Великим Комтуром (курінним) ОЗО став Володимир Маркусь. До старшини куреня входили: І Кавалер (Іван Сидорів), Камерарій (Іван Кліщ), Вікарій (Олекса Ратич) та Великий Канцлер [[Дорош Юліан-Юрій Омелянович | Юліан Дорош]]. До останньої команди куреня, вибраної 13.07.1930 р., належали Великий Комтур (Іван Кліщ), І Кавалер (Іван Сидорів), Великий Канцлер (Тарас Дурбак), Камерарій (Володимир Винницький).
 
Всі озони перед тим були в [[УПЮ|Юнацтві]]. Шість з них були вихованцями 1 куреня ім. [[Петро Конашевич Сагайдачний|П. Сагайдачного]] (Львів), інші належали до куренів [[Вітовський Дмитро Дмитрович|ім. Дмитра Вітовського (Дрогобич)]], ім. Петра Дорошенка (Сокаль), ім. кн. Льва (Львів), ім. Івана Мазепи (Станиславів, тепер Івано-Франківськ), ім. Пилипа Орлика (Золочів), ім. Богдана Хмельницького (Львів). Майже всі члени ОЗО здобули вищу освіту, як правило, технічну, хоча були теж правники, філософи, біолог, богослов, ветеринар. Для вступу в ОЗО ставилися високі вимоги, тому курінь не належав до найчисельших у Пласті, проте був одним із найдіяльніших. Всього членами ОЗО були близько 20 старших пластунів, ще кілька з ними тісно співпрацювали. Багато з них мали пластові відзначення. Зокрема, свастику заслуги отримали Тиміш Білостоцький (1922), Тарас Дурбак (1929), Іван Кліщ (1928, 1930), Зенон Котович (1930), Володимир Маркусь (1930), похвальне письмо – Володимир Винницький (1930), Юліан Дорош (1930).
109

редагувань