Гетиня: відмінності між версіями

}}

 

 

 

Про походження назви села існує легенда, яка, однак, навряд чи відповідає дійсності. Легенда говорить, що на території теперішнього села була колись невеличка тоня - хутір. Жили там родаки одної ciм’ї. Було серед них бiльше хлопцiв, якi женилися, приводили невісток, будували собi новi хижi й переселялися жити туди, окремо. Так виникло ciм хижин. Раз один iз них,певно їх батько, пiшов до пана Фогорашiя, якому належали вci землi коло Тиси. Щось йому треба було. Почали говорити. Айбо пан бесiдував лише по-мадярськи, а селянин по-мадярськи не знав, лем пару слiв. Пан звiдає того чоловiка, звiдки вiн, де живе, як звуть його село. А той вiдповiдає, що живе на Tонi, де всього декiлька хиж.

Гетиня стала кабачковою столицею, якщо не Закарпаття, то Виноградівщини точно. Жителі села настільки освоїли і розвинули цю галузь, що їм немає рівних.

 

 

У 1739 р. землевласник Сиґизмунд Спитай подарував землю для будівництва дерев’яної церкви. У 1751р. згадується дерев’яна церква св. арх. Михайла, вкрита соломою, з одним дзвоном, бідно забезпечена образами. Покриття потрібно було нове, “бо дождь много раз на олтарь протікає і образи і ілатион помочить”. У 1847 р. знову згадано дерев’яну церкву, а остання згадка походить з 1923 р. Нині в селі – типова мурована церква. Іконостас з 49 іконами кінця XVIII ст., а також картину на дошці “Св. Павло з мечем” було перенесено зі старої церкви. З XIX ст. походять картини “Христос на Синайській горі” та вівтарна “Чудотворна ікона Марії Повчанської”. Ікони іконостасу перемальовано в середині 1980-х років. Малювання в інтер’єрі здійснили у 1950-х роках.