Відмінності між версіями «Австрійська література»

доповнення
(доповнення)
{{oq|de|Denn darauf scheinen mir letztlich alle Betrachtungen überpolitischer Art, welche sich mit dem Phänomen Österreich beschäftigen, hinauslaufen zu müssen: die Fiktion einer österreichischen Musik, einer österreichischen Literatur — alles das gibt es nicht, es gibt nur eine deutsche Musik und eine deutsche Literatur, und in dieser die von Österreichern hervorgebrachten Werke. Denn diese Begriffe haben nur mit der gesamten deutschen Nation zu tun, wie sie einst im Heiligen Römischen Reich repräsentiert war...}}}}
 
Відомі фахівці Герберт Цеман {{не перекладено|Герберт Цеман|Герберт Цеман|de|Herbert Zeman}} і {{не перекладено|Фріц Петер Кнапп|Фріц Петер Кнапп|de|Fritz Peter Knapp}}, опублікувавши семитомну «Історію австрійської літератури», тим самим датували її виникнення серединою VIII століття.
 
У радянському літературознавстві офіційний погляд на австрійську літературу змінювався. У 1930-х роках літературознавці Розалія Шор, Борис Пурішев, А. Лаврецький (Йосип Френкель) і А. Запровська вважають її складовою частиною німецької літератури<ref name="ЛЕ">[http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le7/le7-7092.htm Р. Шор, Б. Пуришев, А. Лаврецкий, А. Запровская. «Немецкая литература». Литературная энциклопедия: в 11 т. / главн. ред. А.&nbsp;В.&nbsp;Луначарский.&nbsp;— Коммунистическая академия. Институт литературы, искусства и языков.&nbsp;— М.: Издательство Коммунистической академии, т. 7, 1934]</ref>, а після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Серафима Шлапоберська<ref name="БСЕ">{{книга
У романі {{Abbr|«Марш Радецького»|''Radetzkymarsch''|0}}, названому за однойменним музичним твором [[Йоганн Штраус (батько)|Йоганна Штрауса (батька)]], написаним на честь героїв [[Битва під Лейпцигом (1813)|Битви народів]], Йозеф Рот (1894—1939) зображає сумну картину руйнування монархії. У {{Abbr|«Склепі капуцинів»|''Die Kapuzinergruft''|0}} (1938) описано занепад Австрії аж до 1938 року. Ностальгійні настрої автора позначилися й на його творах.
 
Водночас тривав перехід до нових ідей і способів мислення. Пожвавилася діяльність різних партій та течій&nbsp;— соціал-демократичних, робітничих, консервативних і релігійних. Формувалися угруповання, що помітно відбилося на літературі того часу. У цьому розмежуванні перед вели Берлін і Прага ([[Франц Кафка]], Ґустав Майрінк, [[Макс Брод]], Ярослав Гашек), де ситуацію загострювало погане економічне становище. З потреби заробітку деякі письменники працювали журналістами й відроджували жанр [[фейлетон]]у, як-от Еґон Ервін Кіш, Альфред Польґар, Еґон Фріделль, Йозеф Рот, Марія Лазар). Позбувшись цензури, вільно діяло й набувало колишнього значення кабаре (Карл Фаркаш, Фріц Ґрюнбаум, Петер Гаммершляґ, Юра СойферЗойфер, Альфред Польґар, Еґон Фріделль). З'явилися також соціально-критичні та політичні твори, зокрема роман Франца Верфеля {{Abbr|«Сорок днів Муси Даґа»|''Die vierzig Tage des Musa Dagh''|0}}, в якому яскраво змальовано оминутий увагою міжнародної спільноти геноцид вірмен в [[Османська імперія|Османській імперії]].
 
На початку 1930-х років Арнольт Броннен та інші молоді автори творили на ґрунті соціалістичних ідей, натомість ціла низка успішливих письменників, зокрема Роберт Гольбаум, Бруно Брем, Мирко Єлушич, Карл Ганс Штробль, Франц Карл Ґінцкай, Макс Мелль, Марія Ґренґ і БруноЙозеф БремВайнгебер, зверталисябільш дочи ідейменш націоналістичнихвідкрито переходили в табір націонал-соціалістів. Кінець кінцем таке протистояння призвело до розколу австрійського [[ПЕН-клубуклуб]]у в [[Дубровник]]у 1933 року. У 1936-му зорієнтовані на німецький [[націонал-соціалізм]] літератори під проводом Макса Мелля заснували альтернативну організацію&nbsp;— Спілку німецьких письменників Австрії. До неї належали переважно члени і симпатики [[Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини|Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини]], зорієнтовані на [[аншлюс]].
[[Файл:Stefan Zweig2.png|міні|ліворуч|200пкс|Стефан Цвайґ.]]
За міжвоєнні роки вийшло у світ немало видатних творів. У 1923-му Йозеф Рот опублікував {{Abbr|«Павутину»|''Das Spinnennetz''|0}}, Марта Карлвайс&nbsp;— {{Abbr|«Австрійського Дона Жуана»|''Ein österreichischer Don Juan''|0}} 1929), Роберт Музіль&nbsp;— тритомний роман «[[Людина без властивостей]]» (1930), [[Еден фон Хорват]]&nbsp;— {{Abbr|«Оповіді з Віденського лісу»|''Geschichten aus dem Wiener Wald''|0}} (1931) і {{Abbr|«Молодь без Бога»|''Jugend ohne Gott''|0}}, 1937), [[Герман Брох]]&nbsp;— {{Abbr|«Зачарування»|''Die Verzauberung''|0}} (1935—1936, опубліковано посмертно 1953-го), [[Еліас Канетті]]&nbsp;— {{Abbr|«Осліплення»|''Die Blendung''|0}} (1936), Альберт Драх&nbsp;— {{Abbr|«П'єсу театру ляльок маестро Зібентота»|''Das Kasperlspiel vom Meister Siebentot''|0}} (1938—1939, опубліковано посмертно 1965-го), Ернст Вайс&nbsp;— {{Abbr|«Очевидця»|''Der Augenzeuge''|0}} (1939, опубліковано 1963-го). Надруковано численні [[есе]]ї, новели та романи Стефана Цвайґа. Карл Краус і далі випускав журнал «Смолоскип».
=== Нацизм і еміграція ===
[[Файл:Elias Canetti 2.jpg|міні|праворуч|200пкс|Еліас Канетті.]]
12 березня 1938 року Австрію окупували німецькі війська. Здійснено «[[аншлюс]]»&nbsp;— «з'єднання» з німецьким райхом. 30 квітня 1938 року в [[Зальцбург|Зальцбурзі]] вчинено книгоспалення, яке організував письменник, педагог і водночас есесівець Карл Шпрінґеншмід. Стало неможливо публікувати белетристичні та фахові праці, які суперечили б ідеології націонал-соціалізму. У той час пропаговано так звану {{не перекладено|Література крові і землі|літературу крові і землі|de|Blut-und-Boden-Literatur}}, похідну від [[Кров і ґрунт|ідеології крові і землі]]. Від інших напрямків нацистської белетристики вона відрізнялася тенденцією зображати життя в селі і повернення до природи, оспівувати німецьких селянина і селянку як прототип німецького народу й розвивати в художньому плані ідеї расизму. У такому дусі писали Карл Гайнріх Ваґґерль, йозеф Фрідріх Перконіґ і Отто фон Ляйтґеб. Прикметною рисою також було запозичення тем і сюжетів із давньогерманської міфології (наприклад, із циклу про [[Нібелунги|Нібелунґів]]) і міфологізація дійсности. Це йшло на користь державній пропаганді, допомагало їй формувати нацистський світогляд. Представниками цього напрямку були Ріхард Біллінґер, Йозеф Георг Оберкофлер, Мирко Єлушич і КарлРоберт Гайнріх ВаґґерльГольбаум. Крім них, до «блюбо-літератури»<ref>Уперше цей зневажливий вираз (походить від скорочення німецьких слів ''Blut'' і ''Boden''&nbsp;— «кров» і «земля») вжив [[Томас Манн]] у своєму щоденнику за 1934 рік. Див. Das Wort. Literarische Monatsschrift 1938. Heft 1/3, S. 144</ref> більшою чи меншою мірою, довший чи коротший час належала ціла низка австрійських прозаїків і поетів. Переважній їх більшості на державному рівні сприяла у фінансовому та діловому планах [[Імперська палата культури]].
 
У світ виходили також більш чи менш ідеологізовані книжки розважального жанру.
[[Файл:CafeDobner 1900.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Приміщення кабаре «Література на Нашмаркті».]]
Інші письменники йшли(Александер Лернет-Голенія, Рудольф Генц) ішли у внутрішню еміграцію. Мовчали про політику, писали здебільшого «в шухляду», а якщо й публікували твори, то аполітичні. Владі було порівняно легко пильнувати й контролювати творчість митців у радіопередачах, кінофільмах, театральних виставах і виданнях&nbsp;— книжкових, журнальних та газетних. Важче доводилося з творчістю кабаретистів, які мали безпосередній контакт із публікою, могли імпровізувати й таким чином спритно обходити цензуру. У цій галузі мистецтва плідно працював Рудольф Вайс&nbsp;— співзасновник кабаре {{Abbr|«Література на Нашмаркті»|''Literatur am Naschmarkt''|0}} (1933—1938), а згодом штатний автор текстів для {{Abbr|«Віденської катеринки»|''Wiener Werkel''|0}}. У цьому знаному кабаре інсценізовано переважно твори ліволіберальних і расово пригнічуваних авторів. 1944 року його закрили у зв'язку із загальною забороною театральної діяльности. Експериментуючи з художньою формою, Вайс створив для Віденського політичного театру та для кабаре так звану {{не перекладено|Серединна п'єса|серединну п'єсу|de|Mittelstück}}. Цей новий жанр поєднував у собі особливості театру і кабаре. Іншими авторами, які застостовували серединну п'єсу для істотної модернізації та розвитку мистецтва малих форм, були, зокрема, Фріц Екгардт і Юра Зойфер.
 
Багато єврейських і політично інакодумних письменників покинуло країну в 1938 році. Теодор Крамер і [[Еліас Канетті]] емігрували до Англії. Стефан Цвайґ&nbsp;— до Бразилії. Франц Верфель&nbsp;— до США. Йозеф Рот, Роберт Музіль, Еден фон Хорват, Марія Лазар і Марта Карлвайс Германн Брох, Альфред Польґар, Ернст Лотар також мусили виїхати за кордон. Ельза Фельдман, Юра Зойфер, Адольф Унґер і Альма Йоганна Кеніґ залишилися в Австрії й загинули. В Лондоні з 1938 по 1946 рік діяв австрійський ПЕН-клуб. 2007 року Товариство Теодора Крамера<ref>[http://www.theodorkramer.at Theodor Kramer Gesellschaft]</ref> опублікувало {{Abbr|«Якою мовою ви сните?»|''In welcher Sprache träumen Sie?''|0}}&nbsp;— антологію австрійської поезії, створеної у вимушеній еміграції. У цій книжці поміщено твори 278 авторів, у тому числі й незаслужено забутих. Не всім їм доводилося легко за кордоном, і не всі повернулися на батьківщину. Мало хто з них після повернення зміг досягти таких літературних успіхів, які мав перед війною. В австрійській літературі почався занепад, який тривав до початку 1960-х.
 
=== Література з 1945 року ===