Сувальська угода: відмінності між версіями

Засідання розпочалися 29 вересня 1920 року. Польську делегацію очолив полковник, родом з Литви, [[Мєчислав Маскєвіч]], литовську&nbsp;— генерал [[Максімас Катхе]]<ref name="loss166-175">{{cite book|first=Piotr |last=Łossowski |title=Konflikt polsko-litewski 1918–1920 |location=Warsaw |publisher=Książka i Wiedza |year=1995 |isbn=83-05-12769-9 |pages=166–175|language=pl}}</ref>. Литовська сторона запропонувала негайне перемир'я, проте польські дипломати відкинули пропозицію<ref name="LKA">{{cite book |last=Lesčius |first=Vytautas |title=Lietuvos kariuomenė nepriklausomybės kovose 1918–1920 |publisher=Vilnius University, Generolo Jono Žemaičio Lietuvos karo akademija |year=2004 |location= Vilnius |pages=344–347 |url=http://www.lka.lt/download/7665 |isbn=9955-423-23-4|language=lt}}</ref>. Лише після погроз литовської сторони припинити переговори поляки погодилися припинити збройний конфлікт, проте лише у [[Сувальщина|Сувальському регіоні]]. У [[Віленський край|Віленському краї]] протистояння продовжилося. Поляки вимагали у Литви дозволити їм використання частини залізничної лінії [[Залізниця Санкт-Петербург—ВаршаваПетербург — Варшава|Санкт-Петербург—Варшава]] включно зі станцією [[Варена (Литва)|Варена]]. Литовці відкинули вимоги: основні польські військові сили були зосереджені на Сувальщині, і їхнє переміщення для боїв за [[Вільнюс]] без використання залізниці було вкрай складним<ref name="LKA"></ref>. Литовська сторона готова була віддати Сувальщину в обмін на визнання поляками литовських претензій а Вільнюс<ref name="loss166-175"></ref>.