Відмінності між версіями «Бердичів»

10 709 байтів додано ,  14 років тому
 
[[Зображення:Kr kar rive .gif]]
== Костьол Святої Варвари ==
== Headline text ==
 
Ще одна пам'ятка архітектури - костьол Святої Варвари, який було споруджено у 1759-1781 роках. 14 березня 1860р. в костьолі, який діє і в наш час, вінчався із графинею Евеліною Ганською великий французький письменник Оноре де Бальзак.
 
З історії санктуарію
 
Януш Тишкевич, воєвода і генеральний староста київського краю, заснував монастир Кармелітів Босих, як обітницю за звільнення з татарського полону." Генеральна Рада у Римі 5 грудня 1628 р. прийняла та затвердила це заснування, визначаючи його як місіонерську семінарію ортодоксальної Церкви. По узгодженню всіх умов і отриманню необхідних дозволів, Януш Тишкевич 19 липня 1630 р. зробив запис у Люблінському Трибуналі, згідно з яким свій замок та земельну ділянку у Бердичеві він віддав під костел та монастир Кармелітів Босих. На утримання монастиря та його ченців він одписав також село Скраглівку та прибуток від своїх маєтків у сумі 1800 злотих щорічно. Заснування затвердив Богуслав Бокса Радошевський, єпископ Київський, у Чуднові, 10 листопада 1630 року.
 
2 березня 1634 р. єпископ Київський Андрій Шолдрський освятив наріжний камінь під будову нижнього костелу в ім'я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Св. Михаїла Архангела, Св. Івана Хрестителя та Св. Івана Євангеліста. В урочистості брав участь засновник монастиря Януш Тишкевич з дружиною Ядвігою Белжецькою, Галицькою кастеляншею, та з численною родиною.
 
Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костелу — ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю. Ікона та, оточена великою шаною серед місцевого населення, засяяла новими милостями.
 
До числа перших босих кармелітів, які прибули до Бердичева, належали отець Євстахій в ім'я Вознесіння, отець Ангел в ім'я Св. Варфоломія, отець Домінік Харбітський в ім'я Хреста, отець Маріан в ім'я Ангелів, отець Ілія в ім'я Найсвятішого Таїнства і отець Рафаїл в ім'я Св. Терези як настоятель монастиря.
 
У 1648 році, у зв'язку з кривавою революцією в Україні, кармеліти, залишаючи Бердичів, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих, аж до року 1721.
 
У 1663 р. ченці Повернулися до Бердичева. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх було вигнано силою спадкоємцями Януша Тишкевича. І лише декретом 1717 р. Люблінського Трибуналу було наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки. У той же період часу кармеліти знову відбудували монастир та повернули до Бердичева чудодійний образ Матері Божої. Відбудовою монастиря керував архітектор Григорій Тарнавський (помер 25 березня 1737 р. та був похований у склепі костелу).
 
Вже 10 вересня 1734 р. Дефініторій Провінції, засідаючи у Загорі, вирішив підвищити Бердичівський вікаріат, прирівнявши його до пріорату та вибравши першим ігуменом отця Людвіга в ім'я Ісуса (Ян Торошович). На той час чернецька спільнота налічувала семеро отців та кількох братів. У 1739 р., коли настоятелем був отець Фердинанд в ім'я Святого Духа (Отто ван Ховербек), кармеліти, на пожертвування меценатів та власні заощадження, розпочали будівництво верхнього храму на підвалинах нижнього костелу за кресленнями архітектора Яна де Вітте та під його керівництвом. Простора барочна святиня, яка поєднувала форми базилікального та хрещатого храмів1 і завершувалась на перехресті центральної нави та трансепту2 куполом на високому барабані, була освячена на святкування Святої Трійці у 1754 р. єпископом Київським Каєтаном Солтиком3.
 
У XVIII та XIX сторіччях Бердичівський монастир став осередком не тільки релігійного життя та культу Марії в Україні, але також і осередком культури та доброчинності. Використовуючи свою друкарню та школи, він здобув великі заслуги у процесі поширення освіти. Монастирська діяльність не подобалась владолюбній Росії. У 1866 р. царським урядом, що окупував Польщу, монастир було скасовано. Офіційною причиною скасування стало вбивство з-за рогу ігумена монастиря отця Салетія в ім'я Св. Петра Ноласко Мартусевича, що сталося у 1864 р. Монастир зайняв київський генерал-губернатор. Приміщення використовувались різними урядовими установами. Адміністратором святині залишився отець Адріан Камінський (до самої смерті у 1872 р.). Після нього Житомирська консисторія затвердила адміністратором парафії останнього кармеліта отця Бартоломея в ім'я благословенного Владислава з Гельньова (Матвія Бридицького), який був охоронцем святині також до кінця своїх днів (помер у 1887 р). Після нього у постмонастирській парафії був пастирем отець канонік Рурський. Надалі, від 28 жовтня 1908 р., парафією керував отець-камергер Діонісій Бончковський. За час керування він виконав реставрацію костелу та викупив у влади фортечні мури. Останнім парафіяльним настоятелем від дієцезії був священик Антоній Грущинський (у роках 1909-1914). За час свого керівництва він продовжував реставрацію інтер'єру костелу.
 
У 1917 р. отці-єзуїти прийняли монастир та костел у Бердичеві у користування, виконавши необхідні ремонтні роботи.
 
16 червня 1918 р. кармеліти босі знову повернули право власності на свій монастир. Вони керували парафією та були охоронцями санктуарію до 1926 р., в тяжких післяреволюційних умовах. Після смерті останнього кармеліта отця Терезія Болеслава Штобрина, комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхнім костелі було створено музей, а у нижнім - атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз в монастирі виникла пожежа. Правдоподібно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.
 
Протягом 1970-1980 рр. адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам'яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи - музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.
 
== Видатні постаті ==
 
Славу міста творять люди і славиться місто своїми людьми. Бердичів шанує своїх уродженців і жителів, визнаних діячів науки і культури, спортсменів.
20

редагувань