Вікіпедія

Тищенко Костянтин Миколайович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
шаблон
Рядок 19:
| керівник =
| учні =
| нагороди =
{{{!}}
{{!}} {{Кавалер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою (з 2001 року)}}{{!!}}{{Орден Білої троянди}}{{!!}}{{Орден «За заслуги» III ступеня (Україна)}}
Рядок 29:
}}
{{однофамільці|Тищенко}}
{{вичитати|дата=травень 2020}}
'''Костянти́н Микола́йович Ти́щенко''' ({{н.}} [[30 липня]] [[1941]], м. [[Глухів]], [[Сумська область]]) — український [[мовознавець]], [[педагог]], [[перекладач]], [[доктор філологічних наук]] (1992), [[професор]] (1995). Автор понад 180 праць із метатеорії мовознавства, знакової теорії мови, лінгвістичних закономірностей, з питань оптимізації морфологічних описів мов, лінгвопедагогіки, проблем розвитку мови, романського та східного мовознавства, а також циклів статей з германістики, славістики, кельтології, баскології, фінознавства, балканістики й алтаїстики. Викладач і знавець понад двох десятків різносистемних мов. Читає лекції з загального мовознавства, веде практичні курси [[французька мова|французької]], [[італійська мова|італійської]], [[перська мова|перської]], [[фінська мова|фінської]], [[баскійська мова|баскійської]], [[валлійська мова|валлійської]] та інших мов. У 2001—2010 рр. — завідувач і провідний науковий працівник заснованого ним 1992 року [[Лінґвістичний музей КНУ імені Тараса Шевченка|Лінгвістичного навчального музею]] при [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київському національному університеті ім. Т. Шевченка]]. Від 2011 р. — професор [[кафедра (освіта)|кафедри]] [[Близький Схід|Близького Сходу]].
 
Рядок 370 ⟶ 371:
 
== Виступи на міжнародних конференціях ==
Ставши «виїзним», вчений з верхом надолужує вимушену мовчанку попередніх десятиліть, виступає на міжнародних конференціях з доповідями: «Мовні проблеми радянських німців» ([[Віторія|Віторія-Ґастейс]], Іспанія, 1991 р.), «Італійська мовна і культурна присутність в Україні» ([[Трієст]], 1995 р.), «Кількісний вимір лексичних відстаней між мовами» ([[Гранада|Ґранада]], 1996 р.), «Іраністичні арґументи давності української мови» ([[Будапешт]], 1997 р.). Також виступав з доповідями на міжнародних мовознавчих конгресах у [[Ґрац|Ґраці]]і (Австрія), [[Краків|Кракові]] (з італознавства, 2001), [[Львів|Львові]] (2009, 2010, 2011), на краєзнавчих конференціях у [[Глухів|Глухові]] й [[Батурин]]і, провів низку передач з топонімії на Тернопільському обласному телебаченні (2009—2011).
 
== Громадська робота ==
Рядок 384 ⟶ 385:
* [[Орден «За заслуги» (Україна)|Орден «За заслуги»]] III ступеня (2010).
* Відзнака «За особливі заслуги перед Київським національним університетом імені Тараса Шевченка» (2017)
<ref>[http://knu.ua/news/8996 Лiнґвiстичному навчальному музею КНУ -&nbsp;— 25 років!]</ref>.
 
== Оцінка окремих аспектів наукового доробку ==
 
=== Монографія «Метатеорія мовознавства» ===
 
[[Клименко Ніна Федорівна|Н. &nbsp;Ф. &nbsp;Клименко]]: «У монографiї К. &nbsp;М. &nbsp;Тищенка йдеться про впорядкування системи понять цiлої науки, причому такої, що належить до фундаментальних, теоретичних» <ref>[http://linguist.univ.kiev.ua/museum/book/afterwords.html ''Клименко Н. Ф.'' До вершин мовознавчої теорiї]</ref>. «Найбiльшим теоретичним здобутком книжки… є представлення мовознавства як розчленованої єдностi лiнґвiстичних знань, усi елементи якої пов’язанiпов'язанi внутрiшнiми, часом прихованими, корелятивними вiдношеннями»<ref>Там само.</ref>.
 
[[Семчинський Станіслав Володимирович|С. &nbsp;В. &nbsp;Семчинський]]: «Якщо користуватися термiнологiєю [[Томас Кун|Куна]], то нам запропоновано нову [[парадигма|парадигму]] мовознавчої теорiї, яка має повне право на життя, але зроблено це не за рахунок революцiйної змiни однiєї парадигми iншою, а саме з урахуванням досягнень всiх попереднiх парадигм. Iншими словами, це своєрiдна кумулятивна парадигма» <ref>Цит. за: http://linguist.univ.kiev.ua/museum/book/afterwords.html ''Клименко Н. Ф.'' До вершин мовознавчої теорiї</ref>.
 
=== Концепція лексико-топонімічної стратиграфії України ===
[[Пащенко Володимир Михайлович|В. &nbsp;М. &nbsp;Пащенко]]: «…К. Тищенка зацікавила не так сама лексична [[стратиграфія]], як ідея пов'язати її з іншою стратиграфією –&nbsp;— топонімічною. Складники її у колективній монографії 1981 &nbsp;р. окреслено так: “Ми„Ми не можемо зараз перерахувати всі відомі назви поселень і річок з домонгольської доби, зазначимо лише, що йдеться про велику кількість [назв], стратиграфія яких включає до свого складу шари доскіфського, [[скіфська мова|скіфо-іранського]], [[фракійська мова|фракійського]], [[Балто-слов'янська мовна спільність|балто-слов'янського]], [[тюркські мови|тюркського]], вкраплення [[германські мови|германського]], [[кавказькі мови|кавказького]], [[фінська мова|фінського]] та ін. походження”походження“. Зауваживши схожість обох стратиграфій, вчений уперше її послідовно дослідив»<ref>[http://old.philology.lnu.edu.ua/visnyk/59_2013/59_2013_pashchenko_v.pdf Пащенко В. &nbsp;М. &nbsp;Науково-пізнавальний зміст методу топонімічного контекстування // Вісник Львівського університету. Серія філол. Вип. 59. (Матеріали Міжнародної міжгалузевої конференції "«Топоніміка і контекстуальний метод К.&nbsp;М. &nbsp;Тищенка"»: Київ, 20.04.– Львів, 5.10.2012). –&nbsp;— Львів, 2013. –&nbsp;— С. 28]</ref>.
 
«К. Тищенко запропонував змістовну хронологічну схему з 32 мовних пластів у словнику й топонімії України на відрізку часу в 5 тисяч років: від [[фінська мова|фінізмів]] та [[іранізм|іранізмів]]ів до [[праслов’янськапраслов'янська мова|праслов’янськогопраслов'янського]] шару, а далі від [[іллірізм|ілліризмів]] і [[кельтизм|кельтизмів]]ів через візантійські [[грецизм|грецизми]]и до [[литовська мова|літуанізмів]], [[полонізм|полонізмів]]ів, [[росіянізм|росіянізмів]]ів і [[англізм|англо-американізмів]]. Як наслідок, Україна має чи не найдокладнішу схему етномовної стратиграфії» <ref>Там само. ‒ С. 29</ref>.
 
«Незалежну апробацію запровадженої К. Тищенком ідеї кореляції лексичної і топонімічної стратиграфії України дала сучасна [[генетика]]. Автор концепції пише про це так: “Усю„Усю генетичну різноманітність теперішніх народів унікального Європейського півострова Азії визначає різний пропорційний склад одних і тих самих північно-західних Y-[[гаплогрупа|гаполгруп]] (R1b, I, R1a, N, G2, J2, E1b1b, Т, Q), які внаслідок епохальних переселень давніх скупчень людей опинилися саме в цьому районі. Тут і під'єднується тема топонімії України і лексичних запозичень. Внаслідок системних студій 2004–2011 2004—2011&nbsp;рр. виявлено, що кожному етномовному пласту топонімії України відповідає пласт лексичних запозичень з тієї самої мови в українському словнику. І ось тепер викладений вище яскраво сучасний генетичний матеріал, крім своєї прямої наукової вартості (на рис. 1 ліва колонка. –&nbsp;— В. П.), стає незалежним і ефективним засобом апробації цих системних студій з історичної топоніміки й лексикології.
Образно кажучи, гіпотеза фінського походження назв річок України [[Сож]], [[Яха]], [[Либідь]] не самоочевидна (хоча є фін. ''susi'' 'вовк', ''joki'' 'річка', літоп. ''Либь'' 'ліви'). Але ця гіпотеза міцніє, відколи в українському словнику також знайдено низку запозичень з мов фінської групи: ''кульгати, кволий, щур'' (ест. ''kulgeda'' 'ходити', лівс. ''kūol'iji'' 'помираючий' від ''kuolla'' 'помирати', фінс. ''hiiri'', морд. ''šever̕'' 'миша'). Такі системні відповідності краще протистоять несистемній критиці, –&nbsp;— але тепер ще дістають незалежну потужну підтримку від зовсім іншої науки: виявляється, кожний 20-й українець має Y-гаплогрупу N від фінського (лівського, естонського) предка. [На дальших сторінках брошури] показано взаємну відповідність цих трьох рядів незалежних наукових аргументів”аргументів“» <ref>Там само. ‒ С. 30</ref>.
 
=== Окремі етимології 2006‒2009 &nbsp;рр. ===
Твердження Тищенка, викладені у низці його праць («Мовні контакти: свідки формування українців», «Арабський пласт топонімії України VII—XIII&nbsp;ст.», «Етномовна історія прадавньої України», «Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти») у 2010&nbsp;р. піддав критиці [[Вербич Святослав Олексійович|С.&nbsp;О.&nbsp;Вербич]], кандидат філологічних наук; старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України. На думку Вербича, Тищенко надто довільно тлумачить багато які українські топоніми, залучаючи арабські, кельтські, іранські, готські лексеми у тих випадках, де назви можна цілком пояснити на матеріалі слов'янських мов. ''«Пропонуючи етимологічний коментар так званої кримготської лексики, К.&nbsp;М.&nbsp;Тищенко настільки захоплюється цією ідеєю, що забуває про один із базових законів етимології&nbsp;— врахування фонетичних відповідників у межах мов однієї генетичної сім'ї. Нехтування цим принципом може призвести до помилкових етимологій»''. За приклад Вербич наводить хибну етимологію слова ''[[колобок]]'', яке, на думку Тищенка, походить від {{lang-x-germ|*kloibho-}} («хліб, спечений на сковороді»)&nbsp;— що неймовірне з огляду на те, що [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейський]] дифтонг ''*-оі-'' на праслов'янському рівні відповідає ''[[Ять#Звук ѣ|*ě]]'' і сучасному українському [і] (насправді найближчими родичами {{lang-uk|колобок}} є {{lang-el|κόλλαβος}} і {{lang-lv|kalbaks}}). Критик нагадує, що ''«етимологічний аналіз лексики як [[апелятив]]ної, так і [[Власні назви|пропріальної]]&nbsp;— це не звичайне порівняння фонетично подібних слів, а насамперед визначення словотвірної моделі, за якою утворилася та чи інша лексема»''<ref>[ftp://ftp.nas.gov.ua/akademperiodyka/Downloads/Visnyk_NANU/downloads/2010/2/a9.pdf «Наукове й ненаукове в етимології онімної лексики»]</ref>
 
=== Праці з глотогенезу 2012‒2016 &nbsp;рр. ===
[[Півторак Григорій Петрович|Г. &nbsp;П. &nbsp;Півторак]]: «…До останнього часу топонімічні словники й численні розвідки про походження як загальновідомих, так і регіональних топонімів становили переважно самодостатній науковий матеріал, лише спорадично пов’язанийпов'язаний із суміжними науками. Значною мірою це пояснюється складністю самої проблеми: закодована в топоніміці інформація відбиває історію відповідного краю впродовж століть або й тисячоліть, але внаслідок поступового забуття первісної мотивації назв і їх перекручування місцевими мешканцями відповідно до свого розуміння первісна форма топоніма буває затемнена настільки, що відтворити її під силу лише дослідникові зі знанням багатьох мов та закономірностей їхньої трансформації в хронологічному дискурсі. Саме такий науковий багаж має професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка К. &nbsp;М. &nbsp;Тищенко. Його наукова заслуга серед багатьох інших полягає ще і в тому, що своїми дослідженнями він увів топонімію в етногенетичний контекст, а також використав найновіші досягнення [[молекулярна генетика|молекулярної генетики]], завдяки чому підніс етногенетичні дослідження на сучасний, якісно новий рівень»<ref>Півторак Г. &nbsp;П. &nbsp;Нові обрії дослідження етно- та глотогенезу українців (Передмова до книги: Тищенко К.&nbsp;М. &nbsp;Долітописна мовна історія українців. –&nbsp;— К.-Дрогобич: Посвіт, 2016. –&nbsp;— С. 12–13)</ref>.
 
«Знавець десятків сучасних і давніх, живих і мертвих мов та новітніх досягнень суміжних наук, він віднайшов і систематизував сліди стародавніх контактів на території сучасної України, відбиті в українській топоніміці та в давніх запозиченнях серед апелятивної лексики, які в сучасній суспільній свідомості сприймаються переважно як питомо українські. Автор наводить численні запозичення від [[балти|балтів]], [[фракійці|фракійців]]в, [[іранці|іранців]]в, [[іллірійці|іллірійців]]в, [[кельти|кельтів]], [[римляни|римлян]], [[готи|готів]], [[хозари|хозарів]], [[семіти|семітів]], [[печеніги|печенігів]], [[половці|половців]]в, [[угорці|угорців]]в, [[татари|татар]], [[литовці|литовців]]в, [[поляки|поляків]], [[німці|німців]]в, [[росіяни|росіян]], [[англійці|англійців]]в та ін. Припускаю, що значна частина цих запозичень будуть сприйматися як дискусійні, сумнівні, фантастичні або такі, що можуть мати простіше й вірогідніше пояснення на місцевому ґрунті. Проте з категоричними висновками поспішати не варто. Адже апріорне заперечення знайдених проф. К.&nbsp;М. &nbsp;Тищенком фактів та їх інтерпретації не може бути продуктивним, а плідна дискусія з ним потребує й рівнозначної освіченості та ерудованості...ерудованості…»<ref>Там само. –&nbsp;— С. 13.</ref>.
 
«Запропоновані автором [[готська мова|ґотські]], [[грецька мова|грецькі]], [[сирійська мова|сирійські]], [[коптська мова|коптські]] і [[єгипетська мова|єгипетські]] етимології заслуговують на увагу. Нова праця проф. К. &nbsp;М. &nbsp;Тищенка –&nbsp;— цікаве, важливе, потрібне й суспільно значуще дослідження, де сконцентровано викладено наукові здобутки вченого, відображені в низці його монографій, статей та наукових доповідей, а також найновіші досягнення сучасного українського й загальнослов’янськогозагальнослов'янського історичного мовознавства»<ref>Там само. –&nbsp;— С. 17.</ref>.
 
== Спеціальні проекти ==
Рядок 431 ⟶ 433:
* [http://linguist.univ.kiev.ua/museum/ Лінґвістичний сайт Костянтина Тищенка]
* [https://web.archive.org/web/20070927203144/http://www.langs.com.ua/contacts/1/Bibliography.htm Список наукових праць К.&nbsp;М.&nbsp;Тищенка] (хронологічний).
* [https://scholar.google.com.ua/citations?user=zjVdC1UAAAAJ&hl=uk&oi=sra Бібліометричний профіль К. &nbsp;М. &nbsp;Тищенка в Google Академія]
* [http://linguist.univ.kiev.ua/museum/book/afterwords.html ''Клименко Н''. До вершин мовознавчої теорії (Післямова)] // Тищенко К. Метатеорія мовознавства.&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— С. 297—307.
* ''Клименко Н''. Унікальний світ впорядкованої мовної стихії // Україна. Наука і культура.&nbsp;— Вип. 32.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— С. 141—149.
* ''Марченко М''. Професор Костянтин Миколайович Тищенко // Євробюлетень. Інформ. бюлетень Представництва Європ. Комісії в Україні. Травень, 2001.&nbsp;— С. 7-9.
* ''Єрмоленко С. С.'' [Рец. на: ''Тищенко К.'' Основи мовознавства: Системний підручник (К., 2007)] // Мовознавство.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 71-73.
* ''Масенко Л''. Системний підручник&nbsp;— ситемні знання [Рец. на: ''Тищенко К.'' Основи мовознавства: Системний підручник (К., 2007)] // Дивослово.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 59.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Тищенко_Костянтин_Миколайович