Лютий Григорій Іванович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
вікіфікація, оформлення, правопис, стиль, шаблон. Вичистив преамбулу — інформація є у відповідних розділах. |
Приведення до енциклопедичного стилю; видалив інформацію, що не доповнює предмет статті (про роман є окрема стаття в Вікіпедії) |
||
Рядок 54:
Його вірші вперше були опубліковані в гуляйпільській районній газеті «Зоря комунізму» у 1964 році.
Іще в шкільні літа пощастило познайомитися з відомим поетом Василем Діденком, який на той час фактично мешкав у Києві, але постійно приїздив на Чапаївку до мами, привозячи на периферію атмосферу київських вітрів. Заборонені вірші М. Мамайсура, В. Симоненка, із яким в студентські літа товаришував В. Діденко, довгі розмови на чапаївських і зеленянських плесах запліднювали душу неповторним відчуттям причетності до долі народу. Приходило, що є «В кожного святе синівське право з матір'ю побуть на самоті…»
Становлення поетичного таланту Г. Лютого відбувалося і під впливом найкращих зразків світової літератури. Сам поет розповідав, що, будучи студентом, захоплювався творами Гете, Шіллера, Боккаччо, Сервантеса.
За станом здоров'я довелося перевестися на заочне відділення педінституту. Повернувся у Гуляйполе. Влаштувався у колгоспні багатотиражки.▼
▲За станом здоров'я довелося перевестися на заочне відділення педінституту. Повернувся у Гуляйполе. Влаштувався у
У 1971 році поезія Г. Лютого була представлена українській аудиторії на сторінках газети «<nowiki/>[[Літературна Україна]]<nowiki/>». Вже тоді у добірці віршів прозвучав образ, який цитують і досьогодні: «На рушнику Дніпра, розшитого садами, несем твою Чернечу, як хлібину…» Брав участь у роботі ірпінських семінарів у Києві, куди його викликав голова кабінету по роботі з молодими при Спілці письменників України Дмитро Білоус особисто. Лютого помітили, відзначали зрілість таланту, оригінальність творчої манери, але книжку видати не могли.
Рядок 64 ⟶ 66:
Коли творчість Лютого одержала схвальну оцінку критика А. Макарова, він ніби подолав якийсь бар'єр, і це додало йому наснаги і творчої енергії.
У полеміці про Шевченківські настрої, роль поета, яку у 80-х роках вела «Літературна Україна», поетеса Неоніла Стефурак вловила ці настрої у першій збірці Лютого, написавши: "Є такий поет: «Стою, як тінь, мов тільки що із бою. Хіба б коня іще та справжню рану…»".
У 1982 році Г. Лютого викликали до Києва на творчий звіт, після якого його вірші протягом 2-3 років опублікували практично всі журнали: «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», «Україна», «Донбас», «Київ». А 1984 року побачила світ перша книжка Г. Лютого «Крилатий корінь», за яку він став лауреатом обласної молодіжної премії ім. М. Андросова.
Рядок 72 ⟶ 74:
В основі поезії Г. Лютого лежить саме любов, любов до рідного краю, до людей, до природи, нарешті до жінки, і саме це почуття є джерелом творчого натхнення. Гарні за духовною наснаженістю й емоційною силою, інтимні вірші Лютого сприймаються як молитовна сповідь не тільки ліричного героя, а й власне читача, бо йдеться у них про загальнолюдські, вічні цінності — кохання, молодість з її неповторними чарами і почуваннями. Його поезії показують це почуття багатогранним. Тут можна зустріти юнацьке чи дівоче романтичне кохання, його щирість і красу, драматизм нерозділеного почуття, любов до жінки-матері. Непогамований шал закоханого серця передається за допомогою довершених художніх знахідок, передусім метафор, персоніфікацій, порівнянь, символічних образів.
Одна за одною виходять книжки «Червона літера вогню» (1987), «Хліб любові» (1990), «Я воду пив з твого лиця» (1992), за яку Лютий був відзначений обласною літературною премією ім. В. Лісняка, «Гуляй-поле» (1996), дитяча книжка «Світлана» (1995), «Вибране» (1998), «Меди» (2000), а також у співавторстві зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком — збірник пісень «Пісні Гуляйпільського краю» (1995), численні публікації в журналах, альманахах, газетах.
Варто згадати про те, що на вірші Григорія Лютого написано понад сотню пісень, які стали досить популярними у виконанні Анатолія Сердюка, Лідії Михайленко, Ірини Ярчевської, Сергія Шестопалова, дуету Шепелів та інших співаків. І найбільш відомі з них «Не питай», «Скрипка», «Вчительчин вальс», «Пісня Гуляйпільських весіль», «Солов'їний острог», «Хрестини Махна», «Блюз любові», «Шипшина», які знайшли свою слухацьку аудиторію.▼
▲
== Громадська діяльність ==
| |||