Карл Деніц: відмінності між версіями

| українське ім'я = Карл ДьоніцДеніц

'''Карл ДьоніцДеніц''' ({{lang-de|Karl Dönitz}}; {{н}} [[16 вересня]] [[1891]], [[Берлін|Грюнау (Берлін)]] — {{†}} [[24 грудня]] [[1980]], [[Аумюле]]) — [[Німеччина|німецький]] [[Державний діяч|державний]] та [[військовий діяч]] часів [[Третій Рейх|Третього Рейху]]. [[Грос-адмірал]] ([[1943]]), [[головнокомандувач]] [[Крігсмаріне]] в ході [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Кавалер [[Лицарський хрест Залізного хреста|Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям]] ([[1943]]). Адмірал ДьоніцДеніц стояв у витоках створення [[підводний човен|підводного флоту]] Німеччини, який очолював з [[1935]] по [[1943]] роки, командував усіма [[Крігсмаріне|німецькими військово-морськими силами]] в останні роки Другої світової війни ([[1943]]–[[1945]]). Один з найвидатніших [[Новаторство|новаторів]] в області ведення підводної війни, Деніц винайшов революційні методи дії підводних човнів, які з часом застосовувалися багатьма країнами світу.

[[30 квітня]] [[1945]], після [[Адольф Гітлер#Останні дні Гітлера|смерті Адольфа Гітлера]] і відповідно до останньої його волі і заповіту, ДьоніцДеніц був призначений наступником Гітлера на посаді глави держави, з титулом [[Рейхспрезидент]]а і [[Верховний Головнокомандувач|Верховного Головнокомандувача]] [[Збройні сили Німеччини|Збройних сил Німеччини]]. [[7 травня]] [[1945]], він наказав [[Альфред Йодль|Альфреду Йодлю]] підписати в [[Реймс]]і ([[Франція]]) [[Акт про капітуляцію Німеччини|документи про капітуляцію Третього Рейху]]. ДьоніцДеніц залишався главою [[Фленсбурзький кабінет|уряду]] у Фленсбурзі, доки він не був розпущений союзними державами [[23 травня]] [[1945]] року.

Карл ДьоніцДеніц народився [[16 вересня]] [[1891]] року в Грюнау поблизу [[Берлін]]а, будучи молодшим сином у родині інженера-оптика Еміля Деніца, який працював у славетній фірмі [[Карл Цейс|Карла Цейса]], в [[Єна (місто)|Єні]]. Діти рано залишилися без матері, Анни ДьоніцДеніц'','' яка померла [[6 березня]] [[1895]] року. Тому Карл і його брат Фрідріх виховувались батьком самостійно.<ref>Gerd Sandhofer: ''Dokumente zum militärischen Werdegang des Großadmirals Dönitz.'' In: ''Militärgeschichtliche Mitteilungen'' (MGM). Heft 1/1967, S. 59&nbsp;f.; Herbert Kraus: ''Großadmiral Karl Dönitz.'' In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): ''Hitlers militärische Elite. 68 Lebensläufe''. Primus, Darmstadt 2011, ISBN 978-3-89678-727-9, S. 316.</ref>

Після закінчення гімназії Карл ДьоніцДеніц навчався у реальному училищі. У [[1910]] році юний ДьоніцДеніц поступив до Імперського військово-морського училища в Кілі. Стажування з квітня 1910 року по березень 1911 року проходив на [[важкий крейсер|важкому крейсері]] [[SMS Hertha (1897)|«Герта»]]. Після закінчення навчання був зарахований на службу до німецького флоту (на той час [[Імператорські військово-морські сили]]) ({{lang-de|Kaiserliche Marine}}).

У 1912 році Карл ДьоніцДеніц отримав призначення на [[легкий крейсер]] [[SMS Breslau (1911)|«Бреслау»]] на посаду вахтового офіцера, а [[27 вересня]] 1913 року був підвищений у [[лейтенант]]и. Під час [[Балканські війни|Балканської кризи]] «Бреслау» брав участь у блокаді [[Чорногорія|Чорногорії]].

[[Файл:Oberleutnant zur See Karl Dönitz as Watch Officer of U-39.jpg|міні|ліворуч|180пкс|[[Обер-лейтенант-цур-зее]] К.ДьоніцДеніц&nbsp;— вахтовий офіцер на підводному човні [[SM U-39|U-39]]. [[1916]]–[[1917]]]]Початок Першої світової війни «Бреслау» зустрів у [[Середземне море|Середземному морі]]. Пішовши в Туреччину, [[крейсер]] приєднався до османського флоту й воював у Чорному морі проти російської [[ескадра|ескадри]]. Неодноразово корабель брав участь у рейдах на російські морські бази. Але, напади німецьких крейсерів не залишилися безкарними, в липні 1915 року «Бреслау» підірвався на російській [[Морська міна|міні]] біля [[Босфор]]у і встав на ремонт. У подальшому лейтенант ДьоніцДеніц брав участь у бойових діях на Галліполі як льотчик і повітряний спостерігач. У 1916 році йому було присвоєне звання [[обер-лейтенант]]а і незабаром він був відкликаний на батьківщину.

З [[1 жовтня]] [[1916]] по січень [[1917]] ДьоніцДеніц проходив підготовку в Німеччині. Потім його направили на [[Адріатичне море]]. Під час морських походів на підводному човні [[SM U-39|U-39]] під головуванням [[капітан-лейтенант]]а Вальтера Фольстмана молодий офіцер себе добре зарекомендував і був відряджений до [[Кіль (місто)|Кіля]] на курси командирів підводних човнів. У січні 1918 року його призначили командувати на Середземному морі [[Мінний загороджувач|мінним загороджувачем]] [[SM UC-25|UC-25]], який можна було використовувати й в торпедному варіанті.

В першому поході молодий командир потопив [[пароплав]], потім пройшов на рейд порту [[Аугуста (муніципалітет)|Аугуста]] ([[Сицилія]]) і торпедував італійський вугляр. На зворотному шляху човен [[Посадка судна на мілину|сів на мілину]], і ДьоніцуДеніцу довелося просити допомоги австрійців. Тим не менш, [[кайзер]] нагородив моряка [[Орден дому Гогенцоллернів|орденом дому Гогенцоллернів]]. Після ремонту в липні ДьоніцДеніц ставив міни біля острова [[Керкіра|Корфу]] і [[торпеда]]ми атакував 4 судна, з яких одне викинулося на берег, а інші, ймовірно, потонули. Спостерігати їх загибель моряк не міг: доводилося йти від ескорту, яким британці супроводжували конвої. У нагороду за успішне крейсерство ДьоніцаДеніца призначили командувати більш сучасним [[SM UB-68|UB-68]].

[[4 жовтня]] [[1918]] підводний човен, яким командував ДьоніцДеніц, атакував британський конвой, потопив [[Військове транспортне судно|військовий транспорт]] «Упек», але при зануренні через недосвідченість екіпажу човен провалився на глибину понад граничної. ДьоніцДеніц наказав продути цистерни, поставити рулі в горизонтальне положення й дати хід. Човен викинуло на поверхню в центрі [[Конвой суден|конвою]], де його атакували британські [[Ескадрений міноносець|есмінці]], закидавши човен [[Глибинна бомба|глибинними бомбами]]. Отримавши пошкодження, човен сплив, після чого був розстріляний [[корабельна артилерія|корабельною артилерією]] британців. Зануритися знову не вдалося (скінчилося стиснене повітря). Тоді [[обер-лейтенант]] віддав екіпажу наказ залишити [[підводний човен]] і затопити його. Більшість [[екіпаж]]у підібрали британські кораблі, які доставили німців на [[Мальта|Мальту]].

Наступні 9 місяців ДьоніцДеніц провів у військовому полоні в Британії. Щоб швидше повернутися на батьківщину, ДьоніцДеніц, що перебував у таборі для офіцерів в Рідмайере у [[Шеффілд]]і симулював божевілля настільки натурально, що табірне начальство повірило і репатріювати його. У липні 1919 року [[обер-лейтенант]] повернувся до Німеччини і продовжив службу на [[військово-морська база|військово-морській базі]] в [[Кіль (місто)|Кілі]]. ДьоніцДеніц опинився одним з небагатьох колишніх офіцерів, що залишилися в складі [[Рейхсмаріне|невеликому німецькому флоті]], який міг існувати у дозволених Версальським договором межах. Так як договір забороняв Німеччині мати підводні човни, в 1920 році ДьоніцДеніц став командиром [[Міноносець|міноносця]] ''Т-157'' в [[Свіноуйсьце|Свінемюнде]] ([[Померанія]]); в 1921 році він був підвищений у капітан-лейтенанти.

Восени [[1924]] року, після закінчення курсів штабних офіцерів, ДьоніцаДеніца направили до Берліна. Він брав участь у розробці нового військово-морського статуту і положення про військові злочини. У [[1928]] році ДьоніцДеніц продовжив службу штурманом [[крейсер]]а SMS Nymphe («Німфе») на Балтиці, у листопаді був призначений командиром 4-ї міноносної напівфлотіліі. Маючи 4 [[Міноносець|міноносці]], ДьоніцДеніці на маневрах відпрацьовував тактичні прийоми, подібні перспективним діям підводних човнів. На осінніх [[Військове навчання|маневрах]] він відзначився, «розгромивши» [[Конвой суден|конвой]] умовного противника, чим привернув до себе увагу [[контр-адмірал]]а Вальтера Гладиша, який керував таємною підготовкою Німеччини до підводної війни.

З кінця [[1930]] по [[1934]] ДьоніцДеніц служив в [[Вільгельмсгафен]]і, де займався внутрішньою безпекою військово-морської бази. На початку 1933 року був відряджений до британських та голландських колоній; моряк побував на [[Мальта|Мальті]], [[Червоне море|Червоному морі]], в [[Британська Індія|Індії]], на [[Цейлон]]і, в [[Джакарта|Батавії]] на [[Ява (острів)|Яві]] та в [[Сінгапур]]і. У жовтні його підвищили у [[фрегаттен-капітан]]и. З 1934 року ДьоніцДеніц удосконалював [[англійська мова|англійську мову]] в Англії, а після повернення став командиром [[легкий крейсер|легкого крейсера]] [[Emden (1925)|«Емден»]].

Після [[Machtergreifung|приходу до влади Гітлера]] з його планом негайного початку військово-морської експансії, ДьоніцДеніц повернувся на [[підводний флот]]. [[1 лютого]] [[1935]] [[фюрер]] наказав почати будівництво підводних човнів, а ще через 6 тижнів відмовився дотримуватися статті Версальського договору. [[8 червня]] ДьоніцаДеніца призначили ''«фюрером підводних човнів»''&nbsp;— командувачем усіх субмарин Третього Рейху ({{lang-de|Befehlshaber der Unterseeboote, B.d.U}}). Він очолив [[1-а флотилія підводних човнів кригсмарине|1-у підводну флотилію]], яка до вересня налічувала 11 малих підводних човнів. [[1 жовтня]] [[1935]] ДьоніцаДеніца підвищили в «[[капітан-цур-зее|капітани-цур-зее]]».

Спираючись на власний досвід, а також на праці закордонних фахівців, у першу чергу американського [[контр-адмірал]]а [[Альфред Тейєр Мехен|Альфреда Мехена]] зі стратегії застосування підводного флоту, ДьоніцДеніц, по суті, створив німецьку унікальну теорію ведення підводної війни. Він особисто керував конструюванням підводних човнів, дбав про вдосконалення двигунів, писав посібника з навчання моряків-підводників. У нього були дві основні військові концепції. По-перше, ДьоніцДеніц переконував вищестоящих начальників, що головною метою підводних човнів повинні бути не військові, а [[Торговельне судно|торгові судна]], щоб порушувати постачання противника. Друга концепція, яка зіграла особливо значну роль у веденні підводної війни, зводилася до того, що підводники повинні діяти стійкими групами, які ДьоніцДеніц називав ''«вовчі зграї»''. За його наполяганням почалося будівництво підводних човнів 7-ї серії, придатних для дій в [[океан]]і. Діяльність ДьоніцаДеніца підтримував командувач флотом [[Рольф Карльс]]. Однак, адмірал [[Еріх Редер|Е.Редер]], прихильник класичної теорії ведення крейсерської війни проти Великої Британії, писав негативні резолюції на записках ДьоніцаДеніца, які стверджували, що підводні човни здатні виграти війну.

ДьоніцДеніц поставив за мету створити могутній підводний флот з 300 човнів, але цю роботу сповільнював брак [[сталь|сталі]], на яку претендували також звичайний флот і армія. До початку Другої світової війни у ДьоніцаДеніца було всього 56 човнів, з яких менше половини були здатні вести [[бойові дії]] в Атлантичному океані. Тим не менше, вже до кінця вересня втрати союзного тоннажу досягли 175 тисяч тонн, а [[U-47 (1938)|U-47]] [[Гюнтер Прін|Пріна]] за планом ДьоніцаДеніца в ніч на [[14 жовтня]] потопила [[лінкор]] [[HMS Royal Oak (1914)|«Ройал Оук»]] в гавані [[Скапа-Флоу]]. [[Грос-адмірал]] Редер, що зустрічав [[підводний човен]] з походу, прямо на [[Пірс (портова споруда)|пірсі]] справив ДьоніцаДеніца в [[контр-адмірал]]и.

[[Файл:Bundesarchiv Bild 101II-MW-3491-06, St. Nazaire, Uboot U 94, Karl Dönitz.jpg|thumb|231x231px|[[Адмірал]] Карл ДьоніцДеніц зустрічає [[екіпаж]] підводного човна [[U-94 (1940)|U-94]] після походу. [[Сен-Назер (Атлантична Луара)|Сен-Назер]]. Червень [[1941]]]]

Застосування підводних човнів у [[Операція «Везерюбунг»|норвезькій операції]] через неполадки з підривниками торпед зменшили у квітні потоплений тоннаж до 80 тисяч тонн. Тільки після [[Французька кампанія (1940)|падіння Франції]], коли підводні човни ДьоніцаДеніца стали виходити з французьких портів, час їх бойового патрулювання збільшився і різко зросла [[Водотоннажність|тоннажність]], яка знищувалася, досягши за 7 місяців 343 судна водотоннажністю 1&nbsp;млн 754 тис. 501 тонну, що вже почало загрожувати безпеці Великої Британії, яка не встигала компенсувати втрати.

У серпні [[1940]] року [[віце-адмірал]] ДьоніцДеніц переніс [[штаб-квартира|штаб-квартиру]] до [[Париж]]у, звідки було зручніше керувати підводниками. Він вів скромне, розмірене життя, піклувався про побут моряків, зустрічав їх після походів, давав можливість відпочити і зняти нервову напругу, за що його любили і називали ''«Папа Карл»'' або ''«Лев»''.

ДьоніцДеніц вважав, що війну можна виграти, якщо топити судна більшимвеликим тоннажем, ніж противник буде здатний будувати. Він завзято пручався пропозиції Гітлера перевести частину підводних човнів на [[Середземне море]], бо знав, що вони не зможуть повернутися через сильні західні течії в [[Гібралтарська протока|Гібралтарській протоці]]. Коли все ж довелося 10 [[Кампанія U-Boot на Середземному морі (Друга світова війна)|субмарин направити на Середземне море]], це погіршило можливість проведення операцій у Атлантиці. Тим не менш, підводники та інші військові сили топили [[судно|суден]] більше, ніж канадські і британські верфі встигали будувати.

[[Файл:Bundesarchiv Bild 101II-MW-4012-08, Frankreich, Dönitz bei Offizieren.jpg|thumb|322x322px|праворуч|Карл ДьоніцДеніц у Франції]]

Оголошення Гітлером війни США [[Напад на Перл-Гарбор|після Перл-Гарбора]] різко погіршило становище Німеччини, бо німецький флот не був в змозі впоратися з міццю американської промисловості. Тим не менш, ДьоніцДеніц зробив все, що можливо, для посилення боротьби з [[Військово-морські сили США|американськими ВМС]]. Сфера діяльності німецького підводного флоту розширилася. Американці не продумали систему захисту свого судноплавства. Вже [[15 січня]] [[1942]] ДьоніцДеніц наказав знищувати американські судна біля берегів Америки, до 10 травня були потоплені 303 судна (2&nbsp;015&nbsp;252 тонни). Але, в липні американці почали формувати конвої. Відправлення частини човнів до берегів [[Норвегія|Норвегії]] на початку 1943 року призвела до того, що біля американських берегів одночасно діяли лише 10—12 субмарин. ДьоніцДеніц відчував своє безсилля, і Гітлер у розраду підвищив його в березні 1942 року в [[адмірал]]и. [[30 січня]] [[1943]], коли Редер залишив службу, Гітлер призначив ДьоніцаДеніца [[головнокомандувач]]ем [[Крігсмаріне|Німецького військово-морського Флоту]] ({{lang-de|Oberbefehlshaber der Kriegsmarine}}) з одночасним присвоєнням рангу [[грос-адмірал]]а. Одночасно, він продовжував відповідати за розвиток німецького підводного флоту на новому етапі війни. Тепер перевага на морі й на суші перейшла до союзників. Підводні човни стали виявляти за допомогою [[радар]]ів, союзники навчилися розкривати німецькі шифри і визначати місця розташування «[[Вовча зграя|вовчих зграй]]».

ДьоніцДеніц переїхав до [[Берлін]]а. Він відрадив [[Гітлер]]а від винищення надводного флоту і намагався використовувати кораблі, щоб перешкоджати хоча б частині кораблів британського флоту. Але, все ж він більше продовжував керувати діями підводників, якими тепер командував [[адмірал]] [[Ебергард Гот]]. У березні 1943 року «вовчі зграї» потопили 120 суден (627&nbsp;300 тонн), втративши 11 човнів, і Гітлер нагородив грос-адмірала [[Лицарський хрест Залізного хреста|Дубовими листям до Лицарського хреста]]. Але, втрати підводників росли через дії [[Палубна авіація|корабельної]] та базової авіації американського і британського флотів на ті човни, що виходили в море і поверталися. У травні німецькі підводники потопили 56 суден, але й самі позбулися 41 субмарини.

[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-J09741, Trauerfeier für Generaloberst Hans Hube.jpg|thumb|праворуч|213x213px|[[Вільгельм Кейтель]], Карл ДьоніцДеніц, [[Генріх Гіммлер]] та [[Гюнтер фон Клюге]] (у першому ряду справа наліво), на траурній церемонії загиблого [[генерал-полковник]]а [[Ганс-Валентин Хубе|Ганса-Валентина Хубе]]. [[Оберзальцберг]]. [[26 квітня]] [[1944]]]]

В останні роки війни ДьоніцДеніц намагався будувати якомога більше підводних човнів і використовувати їх у районах, де операції були менш небезпечні, але приводили до певних успіхів ([[Карибське море]], район [[Азорські острови|Азорських островів]]). Він квапив розвиток наукових досліджень, намагався протиставити зусиллям союзників шноркелі, що дозволяли підводним човнам заряджати [[акумуляторна батарея|акумуляторні батареї]] під водою. Продовжувалося удосконалення двигунів і [[торпедний апарат|торпедних систем]]. Але, [[Підводні човни типу XXI|човни 21-ї серії]], повинні були, на думку головнокомандувача, добитися перемоги, почали вступати до строю занадто пізно. Німецькі підводники, які майже виграли [[Битва за Атлантику (1939—1945)|битву за Атлантику в 1942 році]], в наступному&nbsp;— вже не змогли ефективно обмежити вантажопотоки через [[океан]]. Вони стали топити менше торгових суден, ніж втрачали човнів. Невдачею і великими втратами закінчилася спроба атакувати союзні сили, які здійснювали [[Операція «Нептун»|висадку в Нормандії]]. Подальші спроби масовано використовувати субмарини вже не змогли принести успіх. З 820 човнів, які брали участь у [[Битва за Атлантику (1939—1945)|«битві за Атлантику» з 1939 року]], загинули 781, з 39 тисяч підводників&nbsp;— 32 тисячі, головним чином на завершальному етапі війни.

Незважаючи на поразки німецьких військ, ДьоніцДеніц залишався прихильником Гітлера, виправдовував усі його рішення і часом виступав з пропагандистськими заявами в дусі [[Геббельс]]а. Він був присутній на останньому дні народження Гітлера. Мабуть, через це фюрер перед смертю призначив ДьоніцаДеніца своїм наступником на посаді канцлера. [[30 квітня]] [[1945]] після самогубства [[Адольф Гітлер|Гітлера]] ДьоніцДеніц був оголошений [[Президент Німеччини|президентом Німеччини]], і виконував свої обов'язки на цій посаді до [[23 травня]] [[1945]]&nbsp;— протягом 23 днів.

[[Файл:Nuremberg-1-.jpg|міні|праворуч|212x212px|На Нюрнберзькому трибуналі. Відповідачі у своїй ложі (в передньому ряду, зліва направо): [[Герман Герінг]], [[Рудольф Гесс]], [[Йоахим фон Ріббентроп]], [[Вільгельм Кейтель]], (у другому ряду зліва направо): Карл ДьоніцДеніц, [[Еріх Редер]], [[Бальдур фон Ширах]], [[Фріц Заукель]]]]

Як наступник Гітлера ДьоніцДеніц постав перед судом. Союзні експерти визнавали, що німецький флот вів тотальну підводну війну із самого початку і що потоплення нейтральних суден у зоні, оголошеної небезпечною, не є злочином. Після війни був звинувачений та визнаний винним у «злочинах проти миру» і «військовому злочині». Йому інкримінували порушення правил морської війни, коли за його наказом німецькі підводні човни атакували усі типи кораблів і не допомагали жертвам потоплень, що тонули. Суддя визнав невинність ДьоніцаДеніца за всіма пунктами звинувачення. Сам [[грос-адмірал]] посилався на те, що діяв за наказом. Врешті-решт він отримав 10 років тюремного ув'язнення&nbsp;— найм'якший із [[Нюрнберзький процес|винесених у Нюрнберзі вироків]]. Термін він відбував у [[Шпандау]].

Після звільнення з в'язниці (яке відбулося [[1 жовтня]] [[1956]] року) ДьоніцДеніц виклопотав адміралтейську пенсію і жив з дружиною в достатку в містечку [[Аумюле]] біля [[Гамбург]]у. Після смерті дружини (яка померла [[2 травня]] [[1962]] року) він жив ​​у Аумюле один. Майже весь час моряк присвятив письменницькій діяльності, написавши книги ''«10 років і 20 днів»'' (1958), ''«Моє захопливе життя»'' (1968), ''«Німецька військово-морська стратегія у Другій світовій війні»'' (1968). Він помер від [[Гострий інфаркт міокарда|серцевого нападу]] [[24 грудня]] [[1980]] року в [[Аумюле]] і [[6 січня]] [[1981]] року був похований на [[Вальдфрідгоф (Мюнхен)|цвинтарі Вальдфрідгоф]] поруч з дружиною.<ref>{{Cite web|url=http://www.bgef.de/dieschiffe/emdeniii/chefetage/doenitz-karl.html|title=Dönitz, Karl|last=Emdenfahrer|first=Bordgemenschaft der|website=www.bgef.de|language=de|accessdate=2018-11-12}}</ref> При похованні були присутні ветерани&nbsp;— товариші по зброї.

Багато німців прихильно відносилися до постаті грос-адмірала ДьоніцаДеніца з огляду на його роль у порятунку та евакуації мільйонів німців зі [[Східна Пруссія|Східної Пруссії]] ([[Операція «Ганнібал»]]). На його похоронах 6 січня 1981&nbsp;року були присутні численні німецькі та закордонні морські офіцери.

== Нагороди грос-адмірала Карла ДьоніцаДеніца ==

| header = '''Нагороди грос-адмірала Карла ДьоніцаДеніца'''

{{succession box|титул=[[Людина тижня (Тайм)|Людина тижня]] <br/>[[Тайм (журнал)|журналу «Тайм»]]|попередник=[[Гейн Тер Портен]]<br/>[[Нідерланди]]|наступник=[[Роберт Ловетт]]<br />[[Сполучені Штати Америки|США]]|роки=[[Файл:Time Magazine logo.svg|25px]]<br/> <tt>'''[[2 лютого]] [[1942]]'''</tt>}}

{{succession box|титул=[[Людина тижня (Тайм)|Людина тижня]] <br/>[[Тайм (журнал)|журналу «Тайм»]]|попередник=[[Кеннет Артур Андерсон|Кеннет Артур Ноєль <br/>Андерсон]]<br/>[[Велика Британія]]|наступник=[[Гарольд Джордж]]<br />[[Сполучені Штати Америки|США]]|роки=[[Файл:Time Magazine logo.svg|25px]]<br/> <tt>'''[[10 травня]] [[1943]]'''</tt>}}