Міхал Балуцький: відмінності між версіями

Наприкінці життя Балуцький вів полеміку з учасниками руху «[[Молода Польща]]». Особливо агресивно його критикував [[Луціан Ридель (поет)|Люціян Ридель]]. Ці публікації в краківській газеті «Czas» / «Час» впливали як на матеріальне становище, так і на психіку Балуцького. Зрештою письменника бойкотували навіть актори під час прем'єри однієї з його п'єс. Важко переживаючи невдачі своїх останніх творів, пригноблений від діагностованого [[невроз]]у, Міхал Балуцький наклав на себе руки, вистріливши з пістолета в скроню. Це сталося ввечері 17 жовтня перед входом до [[Парк імені Генрика Йордана|краківського парку імені Генрика Йордана]]. Його поховали у дільниці Bc [[Раковицький цвинтар|Раковицького цвинтаря]], без релігійної відправи<ref>Karolina Grodziska-Ożóg. ''Cmentarz Rakowicki w Krakowie (1803—1939)''. Wyd. II. Kraków: Wydawnictwo Literackie, 1987, s. 96. ISBN 83-08-01428-3</ref>. У справі згоди на церковний похоронний обряд втрутилися, зокрема, маршалмаршалок [[Анджей КазімежКазімєж Потоцький]] і таємний радник Антоній Водзіцький, але кардинал [[Ян Пузина]] виступив категорично проти, чим викликав обурення широкої громадськості Кракова<ref>Marek Żukow-Karczewski. ''Brzydkie sprawki wielkich krakowian'', «Gazeta Krakowska», 18 XII 1992 r., nr 295 (13604)</ref>. Незабаром після трагічної смерті письменника городяни вирішили поставити йому пам'ятник. Швидко зібрано кошти й поставлено бюст Міхала Балуцького. Автором скульптури став [[Тадеуш Блотницький]]. Спочатку планувалося встановити пам'ятник на площі перед [[Театр імені Юліуша Словацького|театром імені Юліуша Словацького]], але впливові консервативні кола заперечували проти цього місця. Нарешті пам'ятник поставили за театром. Відкриття відбулося в 1911 році, на десяті роковини смерті Міхала Балуцького<ref>Marek Żukow-Karczewski. ''Dawne pomniki Krakowa. Pomnik Michała Bałuckiego'', «Echo Krakowa», 7 XI 1990 r., nr 216 (13277)</ref>.