Відмінності між версіями «Євроскептицизм»

Ніяких змін в розмірі ,  9 місяців тому
м
нема опису редагування
м
м
У середині ХХ століття ідея європейської інтеграції розділила суспільства деяких країн Європи та їх наукові і політичні еліти на три умовні групи<ref>Тарнавський О. Генезис євроскептицизму / Омелян Тарнавський. // Українська асоціація викладачів та дослідників європейської інтеграції. - 2017 - №1 - С. 306-311</ref>. До першої входили її палкі прихильники, до другої – ті, хто сумнівалися у доцільності чи/та успішності євроінтеграції, а третю формували категоричні противники будь-яких єврооб’єднавчих рухів. Це засвідчує перше міжнародне опитування громадської думки про ідею формування «Сполучених Штатів Європи», яке було проведено у вересні 1947 року. Тоді більшість німців, французів і голландців висловились на користь цієї ідеї, в той час як більшість норвежців і шведів проявили невпевненість щодо неї. Але певна частина кожного з тих суспільств таки виступила проти вказаного інтеграційного проекту. Цілком імовірно, що така їх відповідь мала євроскептичне забарвлення. Дослідження ж, проведене у Великій Британії, показало, що більшість британців не зайняти конкретну позицію з цього питання та відповідали умовно: «важко відповісти».
 
Опитування 1947 р., демонструє, що у Німеччині, Франції та Нідерландах були як прихильники, яких було значно більше, так і противники/скептики, що знаходились у меншості, але ж, все -таки, були. Це дозволяє припускати, що євроскептицизм стосовно створення «Об’єднаної Європи» був проявлений не лише у Великій Британії, але також у Німеччині, Франції та інших названих країнах одночасно. Тому ще до створення ЄОВС (1951 р.), у цих державах можна було помітити не тільки прихильників, але і євроскептиків та противників інтеграційного процесу. Ця теза дозволяє не погодитись із загальною думкою, що євроскептицизм виник у Великій Британії.
 
Більшість дослідників пов’язують виникнення євроскептицизму з такими причинами як страх перед глобалізацією; занепокоєння щодо втрати державного суверенітету і суверенності національної влади; побоювання утворення наддержави у вигляді ЄС, де національні уряди не матимуть впливових повноважень, а всі рішення прийматиме центральна наднаціональна влада; через дефіцит демократії та ін. Проте, на думку дослідника Омеляна Тарнавського, ранній євроскептицизм базувався переважно на страхах перед потенційними загрозами, які, однак, не підтверджуються дійсними процесами євроінтеграції. Тобто, підстави і аргументи ранніх євроскептиків (1950-ті рр.), а отже фундаторів цієї суспільно-політичної течії, були доволі гіпотетичними і ніяк не корелювали з тим, що насправді пропонували організації, які передували створенню [[Європейський Союз|ЄС]] ([[Європейська спільнота з вугілля та сталі|ЄОВС]], [[Європейська економічна спільнота|ЄЕС]], [[Європейська спільнота з атомної енергії|ЄСАЕ]]). Адже держави-члени спочатку ЄОВС та ЄЕС, а пізніше – ЄС мали і мають достатньо важелів, щоб не допустити того, чого євроскептики власне боялися і бояться донині.