Відмінності між версіями «Малий юс»

2 байти вилучено ,  3 місяці тому
Коректура
(Коректура)
 
'''Мали́й юс (Ѧ ѧ)''' — давня [[кирилиця|кирилична]] літера, що нині вживається лише в [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]]. Мала вигляд [[Файл:Early Cyrillic letter Yusu Maliy.png|30px]] і займала 36-ту позицію. Була присутня також у [[глаголиця|глаголичній]] абетці, де мала вигляд [[Файл:Glagolitic ens.svg|13px]] і посідала 35-ту позицію.
 
У ранній кирилиці позначала також число 900. Це можна пояснити тим, що малий юс графічно дещо схожий на архаїчну (відсутню в класичному [[грецький алфавіт|грецькому алфавіті]]) давньогрецьку букву [[Сампі (літера)|сампі]] (Ϡ) — з тим же числовим значенням. У глаголиці ій пізній кирилиці [[старослов'янська система числення|числового значення]] вже не мала.
 
== Історія ==
{{Див. також|Носові голосні в праслов'янській мові}}
{{Див. також|Юси}}
Літера «малий юс» уперше з'являється в [[глаголиця|глаголиці]], де вона мала накреслення [[Файл:Glagolitic ens.svg|15px]]. У хорватських джерелах відомий як «енсъ» ({{lang-hr|ęsъ}}). Графічне походження «малого юса» неясне, її пояснюють як варіант глаголичного [[Файл:Glagolitic nash.svg|20px]](«[[н]]аш») або як [[лігатура (типографія)|лігатуру]] грецьких літер ''εν'' («[[епсилон]]» + «[[ню (літера)|ню]]») або ''ον'' («[[омікрон (літера)|омікрон]]» + «ню»), в обох випадках це пов'язане з носовим характером позначуваного звука (е<sup>н</sup>). Відоме вживання малого юса і замість [[Файл:Glagolitic nash.svg|20px]] (наприклад у слові «ангелъ» у «Синайській псалтирі»). Існує гіпотеза, що символасимволу [[Файл:Glagolitic ens.svg|15px]] не існувало в найдавнішій глаголиці: окреме позначення нейотованого носового впроваджено пізніше<ref name="Глаголица">[http://maxbooks.ru/kandm/kime18.htm Происхождение букв глаголицы] {{ref-ru}}</ref>. Зрідка, тільки в Зографському і Маріїнському євангеліях, вживається «юс з хвостом»&nbsp;— [[Файл:Глаголиця._Буква_ѧ_(юс_малий)_з_хвостом._Glagolitic_letter_Small_Yus_With_Tail.png|20px]].
 
Кириличну форму Ѧ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.
* слово {{lang-chu2|ѧ҆́зыкъ}} («язик», «мова») з похідними пишеться через {{lang-chu2|Ѧ}}, слово {{lang-chu2|іазыкъ}} («народ», «плем'я»)&nbsp;— через йотоване «а»: {{lang-chu2|наше́ствїе га́ллѡвъ и҆ съ ни́ми двана́десѧти іа́зы̑къ}}.
 
На відміну від староцерковнослов'янської мови південнослов'янських ізводів, написання літер {{lang-chu2|Ѧ}}, звичайного і йотованого «а» у сучасній церковнослов'янській не є етимологічним: так, у формі аориста 3-оїї особи однини ({{lang-chu2|быша, взѧша}}) прикінцеве «а» походить від носового ''*ę'' ({{lang-cu|бышѧ, взѧшѧ}}), у слові {{lang-chu2|іазыкъ}} початкове йотоване «а»&nbsp;— до ''*ję'', а в займеннику {{lang-chu2|моѧ, твоѧ}} прикінцевий {{lang-chu2|Ѧ}} сходить до ''*ja'' ({{lang-cu|моіа, твоіа}}).
 
На відміну від східнослов'янських мов, де літера «[[я (літера)|я]]» ніколи не пишеться після шиплячих, заміняючись «[[а (літера)|а]]», у церковнослов'янському правописі {{lang-chu2|Ѧ}} можуть писати і в цій позиції. Вживання {{lang-chu2|Ѧ}} замість [[Файл:Early-Cyrillic-letter-Azu.svg|30px]] трапляється у таких випадках:
* у закінченнях займенників, прикметників, дієприкметників і іменників {{lang-chu2|Ѧ}} вказує на форми множини. Наприклад, {{lang-chu2|дщѝ на́ша}} («наша дочка»)&nbsp;— {{lang-chu2|дщєрѝ на́шѧ}} («наші дочки»);
* в суфіксах коротких активних дієприкметників теперішнього часу (називний відмінок однини чол. і сер. родів) іноді може використовуватися для відрізнення на письмі від тотожніхтотожних їм за вимовою форм [[аорист]]а. Наприклад, {{lang-chu2|слы́шѧ}} («чуючи»)&nbsp;— {{lang-chu2|слы́ша}} («ти/він чув», аорист від {{lang-chu2|слы́шати}}). Втім, {{lang-chu2|Ѧ}} часто пишеться у суфіксах форм, що не мають [[омофон]]ів, наприклад, {{lang-chu2|слы́шѧй}} («той, хто чує»).
 
== Малий йотований юс ==
16 128

редагувань