Заяць Михайло Миколайович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 38:
[[Файл:Zenko.Rohatynshchyna.Lito1946.gif|міні|ліворуч|250пкс|«Літом 1946 р., коли я був на Рогатинщині, сл. п. Роман Шухевич попросив, щоб я знайшов йому доброго печаткаря. І з того часу він був при Р. Ш. до самої його смерти.» (з листа [[Кук Василь Степанович|В.Кука]] до сестри І. М. Хименко (Заяць) від 02.02.96). «Зенко» третій зліва між дівчатами (копія фото від [[Кук Василь Степанович|В.Кука]])]]
Доля після 1950 року була тривалий час невідома. Лише після [[2005]] року у матеріалах Галузевого державного архіву [[СБУ]]
== Нагороди ==
Рядок 46:
* лист до сестри І. М. Хименко (Заяць) від 29.01.50 (зберігається у фондах [[Бродівський історико-краєзнавчий музей|Бродівського історико-краєзнавчого музею]])
Дорога сестро!
...
Будучи вже кілька років в одному заводі, призвичаївся до одного фаху, і робота стала відомою, ясною, певною. Маючи добру працю, і не думаю покидати її. На зарібок не дивлюся. Заплата повністю вистарчає для мене.
Ітак, кохана сестро! Зміст мойого оповіщення короткий, думаю, для Тебе ясний і зрозумілий, і напевно завидуєш мені і всім таким, як я, такого складу.
Сестро. Відпиши на адресу: Львовская обл. г. Львов ул. Костюшки, 4/2 Щерба Антони
Напиши, кохана, багато, що тільки можеш.
Щиро здоровлю!
Твій брат.
Рядок 60 ⟶ 67:
* з листа до Л.Шевченко, дочки сестри І. М. Хименко (Заяць) від 25.07.07 (див. Галузевий державний архів Служби безпеки України. — ф. 13. — Спр. 372. — Т. 69. — Арк. 186)
На Ваше прохання повідомляємо, що 3 грудня 1952 р. в ході чекістсько-військової операції з пошуку і захоплення кур'єрської групи "Байди" на горищі одного з будинків села Конюхи Козівського району Тернопільської області було виявлено двоє бойовиків, які вчинили эбройний опір під час спроби їх захоплення і були вбиті.
При впізнанні було встановлено, що загинули "Зенко" він же "Влодко" — Заєць Михайло Миколайович, 1921 р.н., уродженець Львівської області, у минулому — керівник охоронної боївки командувача УПА Романа Шухевича, згодом — член кур'єрської групи командувача УПА Василя Кука та "Орач" Кузів Василь Андрійович, 1922 р.н., уродженець Станіславської (Івано-Франківської області) — член кур'єрської групи командувача УПА Василя Кука.
Відомостей про місце поховання Зайця М. М. та Кузова В. А. у документі немає.
Рядок 68 ⟶ 77:
* з листа до Л.Шевченко, дочки сестри І. М. Хименко (Заяць) від 23.09.07
Від голови сільради с. Конюхи Цідило Миколи Петровича (зі слів матері — Цідило Євгенії Яківни).
Опишу Вам ще з 1945 р. Пам'ятаю все, як сьогодні. Були в нас партизани ОУН, їх було четверо. Старший по роботі — Береза, Батько, Орач і Василько. Ми з мамою жили в селі на Заліссі — хуторі жили ще мамині сестри. Цих четверо партизанів приходили все на вечерю. Я була у бабусі своєї на Заліссі, і я те все знала, хоч мені було всього лиш 12 років. В 1947 році переходили ті хлопці (двоє з них) з Розгадівського лісу до Годова, москалі їх перестріли і Березу вбили, Василька важко поранили, але він вижив, тому що якийсь чоловік з Урманя вийшов в ліс за дровами і там його знайшов. Чоловік доглядав його, годував хлібом і молоком, так тривало цілий тиждень. Після одужання Василько пішов до своїх хлопців, тоді додали до них четвертого — Байду… Точно не знаю, але казали, що вони з Березою обидва двоюрідні брати з Хоростя. ▼
Опишу Вам ще з 1945 р. Пам'ятаю все, як сьогодні. Були в нас партизани ОУН, їх було четверо. Старший по роботі — Береза, Батько, Орач і Василько. Ми з мамою жили в селі на Заліссі — хуторі жили ще мамині сестри. Цих четверо партизанів приходили все на вечерю. Я була у бабусі своєї на Заліссі, і я те все знала, хоч мені було всього лиш 12 років.
▲
В 1949 р. у нас вдома в моєї мами влаштували всі четверо [[Криївка|криївку]] (в стайні). Прийшли до [[Криївка|криївки]] Проців Ганни Федорівни. Пробули в нас цілу зиму, вони не дармували, мали друкарську машинку і друкували якісь дані. Навесні вони ці папери носили десь далеко, але повернулися за два дні. А мамі моїй сказали, якби вони не вижили, то сказати, що всі записи вони занесли на останню точку.
Рядок 75 ⟶ 87:
Восени в селі Заруддя, вони договорились з колгоспним магазинником, що він дасть їм цукру на зиму. Попросив, щоб прийшли до нього на подвір'я. Вони тільки туди, а на них напали і застрілили Василька і Батька. Залишились тільки Байда і Орач, до них примкнув Нестор.
У 1952 році перед святом Миколая Нестор і Орач зайшли в село Конюхи і там заночували в Лаврінених. Їх там побачили ті, що збирали податок і „продали“ їх в Козову. Приїхали, обступили хату і стріляли… Але хлопці зробили героїчно: гроші, які були в них порвали на шматки; всі записи спалили; себе підірвали гранатами. Забрали їх обидвох до Козови, і ніхто не знає, де вони ділися. У серпні 1953 року вбили в Зборові Байду, і ще одного, якого я не знаю. Як їх побили в тій хаті, то слідом по снігу пішли аж до Сушників на Залісся і заарештували Сушника і Холондовича.
Посудили всіх: Сушника Федька — 25 р., Сушник Параньку — 25 р., Холондовича Йосипа — 25 р., Проців Ганну — 25 р., Цаволика Федька — 10 р., Лаврінів Зіту — 25 р., Лаврінів Михайла — 25 р., Новоринський Микола — 25 р., Новоринська Марія — 25 р., Новоринський Василь — 10 р.
Після смерті Сталіна всі повернулися додому — по амністії.
З повагою Цідило Євгенія Яківна, жителька с. Конюхи.
І ще: Орач і Нестор були одягнені в зелених костюмах: кітіль і штани. Коли їх побили, енкаведисти викинули на сани і було ще видно з-під штанів білі кальсони (більйо). Енкаведисти здивувались, коли побачили одяг Орача і Нестора, бо вони думали, що партизани обшарпані і брудні.
| |||