Шах-Азіз Смбат Симонович: відмінності між версіями

{{Особа}}

До 10 років він навчався вдома, потім у повітовій школі, після чого його відправили в Москву в [[Лазаревський інститут східних мов|Лазаревський інститут]]. По закінченні інституту залишився в ньому для викладання сучасної і класичної вірменської мови, одночасно готуючись до продовження освіти. 1867 року отримав ступінь кандидата сходознавства (зі східних мов) у [[Імрператорський Санкт-Петербурзький університет|Санкт-Петербурзькому університеті]]. Після цього продовжував працювати викладачем у Лазаревському інституті протягом тридцяти п'яти років  — до своєї відставки 1897 року.

1893 року він заснував Абовсько-Назарський фонд для нужденних письменників. Після виходу на пенсію 1898 року створив у Москві комітет з організації догляду та виховання дітей, що стали сиротами через масові вбивства вірмен у 1894-18961894—1896 роках ([[Гамідійська різанина]]). Він викривав антивірменську позицію режиму царської Росії і лукавство турецької дипломатії.

Смбат почав писати у студентські роки і перебував під впливом вірменських поетів [[Рафаел Патканян|Рафаеля Патканяна]] і [[Хачатур Абовян|Хачатура Абовяна]]. Від 1861 року він співпрацював з журналом «Юсіс апайл» («Північне сяйво», засновник [[Назарян Степан Ісайович|Степан Назарян]]) до припинення його видання 1864 року. 1860 року Шах-Азіз опублікував свою першу збірку віршів «Азатутян жамер» ({{Lang-hy|Ազատության ժամեր}}, «Години свободи»), до якої увійшли тридцять три вірші, написані сучасною і класичною вірменською мовою.