Композиція (літературознавство): відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
м Відкинуто редагування 188.163.28.136 (обговорення) до зробленого Shynkar Мітка: Відкіт |
||
Рядок 3:
Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію [[персонаж]]ів, [[Сцена|сцен]], [[епізод]]ів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу ([[розповідь]], [[оповідь]], [[опис]], [[портрет]], [[пейзаж]], [[інтер'єр]], [[монолог]], [[діалог]], [[полілог]], [[репліка]], [[ремарка]]) і кутів зору суб'єктів художнього твору ([[автор]]а, [[розповідач]]а, [[оповідач]]а, персонажів).Композиція має епілог, зав'язку, розвиток подій, розв'язку і підсумок.
== Значення
Композиція «дисциплінує» процес реалізації [[Творчий задум письменника|творчого задуму письменника]], забезпечує відповідність задумові всіх рівнів структури художнього твору, сугерує і динамізує читацьке сприйняття. Цю генеральну функцію композиції здійснює на тематично-проблемному, сюжетно-фабульному і мовленнєво-мовному рівнях твору, кожен з яких є проявом активності художніх суб'єктів — персонажів, дійових осіб, ліричних героїв, оповідачів, автора, адже тема вказує на коло зображених, представлених життєвих явищ, подій, які немислимі поза людиною.
У художньому творі повинно бути стільки персонажів, епізодів, сцен, скільки необхідно для розкриття змісту. [[Антон Чехов|А. Чехов]] радив молодим письменникам писати так, щоб читач без пояснень автора — з розмов, дій, вчинків персонажів міг зрозуміти, що відбувається.
== Основні елементи композиції ==
*Форма (зовнішній елемент)
*Зміст (внутрішній елемент)
[[Сюжет]] і [[фабула]] характеризують динамічну сторону цих подій, їх розвиток через діяльність людей, наділених характерами, які, у свою чергу, формуються і виявляються в обставинах ([[пейзаж]]і, [[інтер'єр]]і), а вчинки персонажів, дійових осіб, оповідачів зумовлюються внутрішніми мотивами ([[архетип]]ами, [[потяг]]ами, [[уявлення]]ми, [[думка]]ми, [[переконання]]ми, [[ідеал]]ами), і все це разом передається мовленням суб'єктів художнього твору засобами мови, якою творить письменник. Глибинна сутність тих суб'єктів і результатів їх діяльності в духовній і матеріально-подієвих сферах (заразом і смислу художнього твору) виражається сукупністю, поєднанням, компонуванням мовних висловлювань та способів їх подачі у тексті твору (одне думалося, друге в конкретній ситуації мовилося, третє написалося, а четверте читачем сприйнялося). Тому аналіз композиції літературно-художнього твору опосередковується [[Інтерпретація|інтерпретацією]] його тексту, є шляхом до інтерпретації смислу цілісного твору, осягнення задуму письменника.
Рядок 30 ⟶ 38:
Компонування тематично-суб'єктного пласта художнього твору визначає його стильову особливість. Стиль на рівні зовнішньої форми твору виконує таку ж роль, що композиція на тематично-подієвому. Форми мовленнєвого вираження, мовні засоби (лексико-синтаксичні конструкції, фонетико-фонологічні особливості) впорядковуються, набувають через їх розміщення ([[оказіональність]]) єдиноможливого значення, виконують у контексті твору естетичну функцію.
Стиль художнього твору — художня закономірність, доцільне поєднання мовно-стильових ресурсів, якими письменник скористався відповідно до власного задуму. Індивідуальний стиль кожного письменника має свою композицію. Виходячи з розуміння художнього твору як багаторівневої структури (зі своїм змістом і формою), говорять про стилетвірні чинники ([[Тема (література)|тема]], [[Проблема (література)|проблема]], [[світовідчуття]] митця, [[жанровий канон]]) і носіїв стилю, якими є елементи зовнішньої форми твору.
Характеристика стильових чинників і носіїв стилю дається через поняття «композиція». У такому разі постає питання про співвідношення понять композиції і стилю твору. Різниця між ними не стільки компонентна, скільки функціональна: композиція характеризує компонентний склад і внутрішній каркас твору в єдності більших і менших конструкцій (для їх розмежування маємо терміни «композиція» та «архітектоніка»), а стиль передає їх ансамблевість, неповторність поєднання. Твори із замкнутою композицією (розгорнутий [[конфлікт]], класичний повнокомпонентний сюжет, пропорційність основних складників) сприймаються як акорди на основі гармонії; твори з розімкнутою композицією (нерозв'язані на рівні фабули конфлікти, фрагментарність і різновеликість компонентів, велика питома вага підтексту тощо) сприймаються як акорди на основі дисгармонії.
Композиція драматичних творів Б. Брехта, С. Беккета будується на інших засадах, ніж композиція драм В. Шекспіра, І. Карпенка-Карого, але основний принцип композиції — зіставлення (асоціативності, опозиційності) залишається чинним. Це саме стосується композиції епічних творів Льва Толстого, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Дж. Джойса, М. Пруста, Ф. Кафки, Л. Бучковського, Валерія Шевчука і наймолодших українських постмодерністів — Є. Пашковського, Оксани Забужко, Ю. Андруховича та ін.
Рядок 37 ⟶ 48:
== Джерело ==
* Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, [[Теремко Василь Іванович|В. І. Теремка]]. — К.: [[Видавничий центр «Академія»|ВЦ «Академія»]], 2007
стина =Композиція |сторінки =510-511}}▼
== Посилання ==
*{{ЛЗЕ2|частина = Розташування матеріалу; Цілісність літературного твору|сторінки =340; 572}}
* {{ЛЗПЛ2001|частина =Композиція|сторінки =266-267}}
| |||