Внутрішній конфлікт у державі Селевкидів (152—137 рр. до н. е.): відмінності між версіями

[[Файл:Syria in 124 BC.png|thumb|right|600px|Мапа держави Селевкідів станом на 120-ті роки до н. е. (захоплені парфянами у 140-х роках до н. е. східні провінції показані вже за межами держави). На мапі зокрема позначено згадані у статті Антіохія, Селевкія-Пієрія, Апамея, Птолемаїда, Іоппія (Яффа), Гезер, Єрусалим, Аскалон та Газа]]

У 150 р. до н. е. Александр зібрав велике військо та виступив проти Деметрія. Коли дійшло до вирішальної битви, ліве крило Деметрія навернуло своїх супротивників до втечі, переслідувало їх на велику відстань та захопило навіть табір. Прихильники Александра зазнали великих втрат (за твердженням Юстина — «багато тисяч були знищені в бою»), проте переможна частина деметрієвого війська зайнялась розграбовуванням табору. В той же час, його праве крило зазнало поразки. Хоча сам Деметрій перебив чималу кількість ворогів, проте в якийсь момент він заїхав у трясовину та впав із коня. Солдати Александра оточили його і закидали дротиками.    

Тим часом очолити спротив царю наважився колишній прихильник Александра Баласа [[Діодот Трифон]]. Він відправився до арабського вождя Малха (також згадується у різних джерелах як Ямбліх, Ємалкуй і Діокл), під опікою якого знаходився малолітній син Баласа Антіох. Після тривалих умовлянь Діодоту вдалось переконати араба віддати дитину, котру він проголосив царем ([[Антіох VI Діоніс|Антіох VI Діоніс Епіфан]]).

Зібравши певну кількість прихильників, Трифон спершу облаштувався у в ліванських горах, в Халкісі (ймовірно, сучасний [[Анджар (Ліван)|Анджар]] в долині [[Бекаа]]). Це місце надавало гарний прихисток його ще незначним силам, до того ж, було недалеко від території союзних арабів. Діючи з Халкісу, Трифон підкорив сусідні народи та підготував необхідні для війни припаси. Деметрій же спершу розглядав його як простого бандита та лише віддав наказ арештувати.

Варто відзначити, що сам Трифон походив з містечка Касіани у області [[Апамея (Сирія)|Апамеї]], до якої з долини Бекаа вів прямий шлях по долині Оронта. Це одне з чотирьох найбільших міст Сирії контролювало торгівельний маршрут до узбережжя [[Середземне море|Середземного моря]] по долині річки Елевтера (наразі по ній проходить сирійсько-ліванський кордон) та вирізнялось багатством. Виступивши проти Деметрія, Трифон отримав значні кошти від Апамеї, а також залежних від неї менших містечок (окрім рідних Касіан, також Лариси, Мегар, Аполлонії та інших). Апамея перетворилась на опорний пункт Діодота.

Коли Трифон зібрав велике військо, він переміг Деметрія в битві, захопив слонів супротивника та зайняв Антіохію. Деметрій відступив до Кілікії, при цьому у розташованій неподалік від столиці Селевкії-Пієрії залишились його дружина Клеопатра і полководець Aeschron. Також йому продовжували підкорятись Месопотамія, котру контролював Діонісій Мідієць, та [[Келесирія]], де діяв цілий ряд полководців – — Сарпедон, Паламед та інші.

Трифон же залучив на свій бік юдейського провідника. Йонатан вирушив до узбережжя, схилив на бік царя Антіоха VI Аскалон, проте не зміг досягнути того ж у випадку з Газою. Тоді він спустошив її околиці та, отримавши від газян заручників, повернувся до себе. Далі Йонатан виступив до Зайордання, де чи то отримав у підкріплення сирійські загони (1-ша Книга Маккавеїв), чи то лише зустрів гарний прийом зі сторони тутешніх міст, котрі, втім, не надали військової підтримки (Йосип Флавій). Тим часом воєначальники Деметрія прибули до [[Галілея|Галілеї]], бажаючи змусити Йонатана перервати похід та повернутись на захист своїх прихильників. Юдейський провідник вирушив назустріч та зустрівся з ними неподалік від Кедеса (наразі [[Тель-Кедеш]]), за два з половиною десятки кілометрів північніше від [[Тиверіадське озеро|Генісаретського озера]]. Наступна битва спершу йшла невдало для юдеїв (зокрема, через влаштовану їх супротивниками засідку), проте потім вони змогли взяти верх та загнати супротивника до табору, після чого повернулись до Єрусалиму. В той час, поки Йонатан здійснював цей північний похід, його брат Симон напав на залогу Бет-Цура. Тут довелось вести облогу за всіма правилами, проте у підсумку гарнізон капітулював на умовах безперешкодного проходу до інших сил Деметрія.

Трифон також вів боротьбу з воєначальниками Деметрія у Келесирії. Він вступив у битву з Сарпедоном біля Птолемаїди, завдав супротивнику поразки та змусив відступити углиб країни. Втім, коли після цього переможне військо здійснювало марш по прибережній полосі, воно було застигнуте величезною хвилею. Коли Сарпедон, почувши про цю подію, повернувся до узбережжя, він побачив його усіяним тілами ворожих воїнів. Незважаючи на цю неочікувану удачу, в підсумку полководці Птолемеїв відступили з Келесирії на північ (як твердить 1-ша Книга Маккавеїв, щонайменше вони пішли за нещодавно згадану річку Елевтера).

Позбавившись від деметрієвих прихильників на півдні держави, Трифон вирішив вгамувати юдеїв, котрі тим часом ввели свою залогу до Іоппії під приводом того, що її мешканці начебто збираються перейти на бік Деметрія. Він пройшов через [[Бейт-Шеан|Скіфополіс]] до Птолемаїди та запросив сюди Йонатана, по прибутті якого наказав ув’язнитиув'язнити юдейського провідника та перебити наявний при тому загін. Далі Трифон вирушив на допомогу єрусалимському гарнізону, проте очоливший юдейські сили Симон слідував паралельно та займав гірські проходи. У підсумку сирійське військо досягло ідумейського міста Адора (наразі Дура за три десятки кілометрів на південний захід від Єрусалиму), звідки збиралось зробити спробу доставити єрусалимській залозі продовольство. В цей час пішов сильний сніг, котрий унеможливив рух підготованого кінного загону, так що Трифон наказав стратити Йонатана та, так і не подавши допомоги обложеним у Єрусалимі, повернувся до Сирії через Зайордання (143  р. до н. е.).

На тлі розриву з Діодотом Симон вступив у союз із Деметрієм. Втім, його головним завданням все так же було використовувати міжусобну боротьбу сирійців для повернення старовинних юдейських територій. У 142 &nbsp;р. до н.&nbsp;е. Симон напав на місто Гезер, розташоване на дорозі від Єрусалиму до моря, та змусив його капітулювати. Нарешті, у 141 &nbsp;р. до н.&nbsp;е.<ref>{{Cite web|title=Земля Израиля (Эрец-Исраэль). Исторический очерк. Эпоха Второго храма|url=https://eleven.co.il/land-of-israel/history-until-1948/15783/|website=Электронная еврейская энциклопедия ОРТ|accessdate=2020-03-12|language=ru|first=Редакция|last=энциклопедии}}</ref> змучена голодом залога єрусалимської фортеці погодилась здати її в обмін на безперешкодний прохід.

Втім значно більше значення для долі Селевкідської держави мав наступ парфян, котрі завдяки цьому стрімко перетворювались на найсильнішу державу сходу, відновлюючи іранську державність на захоплених [[Александр Македонський|Александром Македонським]] землях. У 141 &nbsp;р. до н.&nbsp;е. році парфяни захопили Месопотамію, включаючи міста [[Селевкія|Селевкія-на-Тигрі]] та [[Урук]].<ref>{{Cite web|title=Demetrius II Nicator - Livius|url=https://www.livius.org/articles/person/demetrius-ii-nicator/|website=www.livius.org|accessdate=2020-03-12}}</ref> Деметрій, якому до того належала влада над цією частиною Селевкідської держави, у 140 &nbsp;р. до н.&nbsp;е. виступив у похід проти парфян, проте зазнав поразки та потрапив у полон.

Цей момент Діодот Трифон використав щоб самому обійняти престол –&nbsp;— він наказав вбити малолітнього Антіоха VI, оголосивши, що той помер під час операції (можливо також відзначити, що за іншим варіантом реконструкції ця подія відносилась ще до 142 &nbsp;р. до н.е). Лояльність війська новий цар придбав великими грошовими подарунками, на додачу настрахавши воїнів карами, яким піддасть їх за попередній бунт проти царського дому єдиний можливий претендент на трон з числа Селевкідів –&nbsp;— брат Деметрія [[Антіох VII|Антіох]], котрий проживав десь на грецьких островах.

Намагаючись легітимізувати своє становище, Трифон відправив до Риму відлиту із золота статую Перемоги. Втім, сенатори не захотіли стати на бік злочинця та постановили, щоб на статуї було викарбуване ім’яім'я зрадницьки вбитого малолітнього царя.

Позбавившись від суперників та досягнувши царської влади, Трифон змінився та перестав догоджати народу і війську, чим викликав сильне невдоволення. Водночас Клеопатра Тея, котра все так же перебувала у Селевкії-Пієрії, побоювалась, що мешканці міста можуть здатись узурпатору. Тому вона запросила до себе згаданого нещодавно Антіоха –&nbsp;— сина Деметрія І та брата Деметрія ІІ –&nbsp;— і запропонувала йому узяти шлюб. В 138 &nbsp;р. до н.&nbsp;е. царевич прибув до Селевкії, одружився на дружині свого ще живого брата та заявив свої права на престол.

Більшість війська перейшли на бік нового царя Антіоха VII, котрий розбив Діодота Трифона та змусив його втікати до Палестини. Там узурпатора взяли в [[Облога Дора|облогу у Дорі]], причому Симон перебував на стороні Антіоха. Хоча місто було заблоковане з суходолу та з моря, Трифону в підсумку вдалось втекти звідси на кораблі. Він відправився до рідної Апамеї, під час облоги якої потрапив у полон та був забитий.

* [[Полібій]], «Історія»