Комуністична партія Західної України: відмінності між версіями

Після остаточної окупації Галичини [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщеюПольською республікою]] і підписання Ризького мирного договору 1921 КП(б)У уклала в [[Москва|Москві]] угоду з Комуністичною Робітничою Партією Польщі ('''КРПП'''), згідно з якою КПСГ мала входити до складу КРПП. Це спричинило розкол КПСГ на дві частини, одна з яких виступала за приєднання до КРПП («капеерівці»), а інша — на чолі з О. Кріликом (Васильковим) — обстоювала організаційну самостійність («васильківці»). Тільки в [[1923]], після [[Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі|Рішення Ради Послів Антанти про визнання Галичини за Польською державою]], «васильківці» погодились на приєднання до КРПП на правах автономної частини. КПСГ поширила свою діяльність на [[Волинь]], [[Холмщина|Холмщину]], [[Підляшшя]] і частину [[Полісся]] і була перейменована на КПЗУ. КПЗУ була складовою частиною КРПП (з [[1925]] року {{не перекладено|Комуністична Партія Польщі|Комуністична Партія Польщі|pl|Komunistyczna Partia Polski}}), але, маючи широку [[Автономія|автономію]], проводила свої [[з'їзд]]и ([[1925]], [[1928]] і [[1934]]), обирала ЦК і зберігала місце в [[Комуністичний інтернаціонал|Комінтерні]] у складі польського представництва, її членами, крім [[українці|українців (75 %)]], були також [[поляки]] та [[євреї]], які проживали в [[Західна Україна|Західній Україні]] та мали окрему секцію в ЦК КПГ.