Відмінності між версіями «Литовські Статути»

Жодних змін в розмірі ,  1 рік тому
м
Відкинуто редагування 93.74.163.174 (обговорення) до зробленого Молоде вино
(Скасування редагування № 26811603 користувача Молоде вино (обговорення))
Мітка: Скасування
м (Відкинуто редагування 93.74.163.174 (обговорення) до зробленого Молоде вино)
Мітка: Відкіт
Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого [[Звичаєве право|звичаєвого права]], відповідна місцева судова практика, «[[Руська правда]]», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви і України аж до середини XIX століття.<br/>
 
Статут [[Декларування|декларував]] рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т.&nbsp;ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та [[Шляхта|шляхти]], у тому числі право на [[Кріпацтво|закріпачення]] селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з XVI&nbsp;ст. до 40-х років XIX&nbsp;ст. Став джерелом російського «[[Соборне уложення 1649 року|Соборного уложення]]» (1649&nbsp;р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектівпроєктів. На території Київської, Подільської та Волинської губерній чинність Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840&nbsp;р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843&nbsp;р. його було замінено Зводом законів Російської імперії<ref>Тимочко Н.&nbsp;О.&nbsp;Економічна історія України: Навч. посіб.&nbsp;— К.: КНЕУ, 2005.&nbsp;— 204&nbsp;с. ISBN 966-574-759-2</ref>.
 
== Редакція 1529 року ==
{{main|Волинський статут}}
 
Для розроблення проектупроєкту '''Другого''' Литовського статуту було створено комісію з 10 чоловік (5 католиків і 5 православних). Статут було затверджено сеймом в 1554&nbsp;р., але він набув чинності лише 1566&nbsp;р.
Другий Литовський Статут з уваги на особливу роль волинської [[Шляхта|шляхти]] при його укладанні званий Волинським, 1566&nbsp;р. (367 артикулів у 14 розділах), здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також поширив привілеї рядової шляхти. До сейму були введені, поруч з вищою палатою ([[пани-рада]]), представники рядової шляхти&nbsp;— повітові посли. Цей кодекс є юридичним оформленням панівної ролі шляхти в державі і дальшого обмеження прав селянства (в містах було чинним т.&nbsp;зв. [[магдебурзьке право]]).
Статут 1566&nbsp;р., в суті речей, на високому рівні кодифікаторської техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як правової держави, підтвердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. Відкриває цю низку актів королівський привілей 1563&nbsp;р. про скасування обмежень православних порівняно з католиками (це мало, як уже зазначалося, радше моральне, ніж юридичне значення). Наступний крок&nbsp;— це Більський привілей 1564&nbsp;р., за яким і для магнатів, і для шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. Розвиваючи початі реформи, Віленський привілей 1565&nbsp;р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків і вальних сеймів із правом шляхти «на містцях гловнійших повітом… зьєждчатися, радити, обмовляти й обмишляти». Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списаньі повітов Великого князства Литовского й врадников в них». Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах майбутньої України встановлено такі адміністративні одиниці-воєводства: Київське&nbsp;— з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами; Волинське&nbsp;— з Луцьким, Володимирським і Крем'янецьким судовими повітами; Брацлавське&nbsp;— з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), а також Підляське та Берестейське (з Пінськом) Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII&nbsp;ст., безпосередньо торкався і політичних прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в місцевих сеймиках і надавало право голосу в земських самоврядних органах. У такий спосіб Другий Литовський Статут 1566&nbsp;р. радикально зреформував усю систему органів влади й управління, остаточно утвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки.