Вікіпедія

Франц Штадіон: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Nestorivan (обговорення | внесок)
1616 редагувань
редагування
Nestorivan (обговорення | внесок)
1616 редагувань
редагування
Рядок 36:
Після того, як його старший брат Йозеф-Філіп-Едуард фон Штадіон (1797–1844) уклав [[мезальянс]] у 1836, став главою дому Штадіон-Вартгаузен.
 
29 лютого 1841 призначений губернатором [[Австрійське Примор'я|Küstenlande]], частини [[Іллірійське королівство|Королівства Іллірія]] з центром у [[Трієст|Трієсті]]. Детально знайомився із життям провінції, започаткував ряд прогресивних змін. Сприяв розвиткові трієстського порту, важливого для Австрійської імперії. У процесі реформи початкової школи запровадив навчання чотирма мовами — німецькою, італійською, сербсько-ілірійською та хорватсько-ілірійською. У 1845 на власну відповідальність запровадив у [[Австрійське Примор'я|Küstenlande]] самоврядуваннявласноруч громадрозроблений напрогресивний підставіГромадський розробленого ним Громадського статутустатут (Gemeindeordnung), затвердженогозатверджений у Відні, який передбачав самоврядування міських і сільських громад — вперше в Австрійській імперії. Аби подолати бідність, посприяв відновленню громадських ломбардів (Monte di pietà (Leihhaus)), розпочав реформу карантинних закладів.
 
У 1846 передав майорат дому Штадіон-Вартгаузенів молодшому братові Рудольфу-Йозефу-Філіпові (1808—1882), губернатору Моравії. Влітку 1846 на цій підставі відмовився від губернаторства в [[Австрійське Примор'я|Küstenlande]].
 
У зв'язку з необхідністю облаштувати справиспокій ву [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівстві Галичини та Володимирії]], де нещодавно лютуваловирували [[Галицьке повстання (1846)|польське повстання]] і різанина дворянпанів польськими мазурами, отримав 21 квітня 1847 отримав пропозицію [[Губернатори і намісники Галичини та Володимирії|очолити]] Галичину. Прибув до краю 31 липня 1847 р., але через те, що в той день у Львові відбулася страта польських повстанців Теофіля Вішньовського (1806—1847) і Юзефа Капусцінського (1818—1847), учасників повстання, спершу подався на провінцію.
 
13 березня 1848 під впливом паризьких подій почалася [[Революції 1848—1849 років|революція]] у Відні. У Львові поляки звинуватили Ш. в тому, що він приховує публікацію цісарських указів про скасування цензури і обіцянку Конституції — їх Ш. опублікував у газеті «Lemberger Zeitung» 22 березня 1848 р. тільки після того, як отримав офіційне підтвердження з Відня. Погодився озброїти [[Польська Національна гвардія (1848)|Національну гвардію]] у Львові, але не допустив цього на периферії, щоб не повторилися події 1846 р. Аби випередити польські заворушення, запропонував віденському урядові скасувати в Галичині панщину. Цісарський патент [[Фердинанд I (імператор Австрії)|Фердинанда]] вийшов 17 квітня 1848; Ш. оголосив його 22 квітня 1848. Панщину в Галичині скасували, починаючи з 15 травня 1848 року (в решті земель Австрійської імперії лише 7 вересня 1848). Наказував арештувати тих, хто бунтував людей обіцянкою скасування панщини.<ref>''Верига В.'' Нариси з історії України…&nbsp;— С. 164.</ref> Загалом поки губернатором був Ш., у Галичині не виникла збройного протистояння.
Рядок 48:
Отримавши конфіденційне доручення сформувати нове міністерство в кабінеті міністра-президента Франца фон Піллерсдорфа, опустив посаду губернатора Галичини і поспіхом таємно виїхав 4 червня 1848 р. зі Львова до Інсбрука, де тоді перебував Гофрат. Прибув до Інсбрука 11 червня, але відмовився від пропозиції.
 
В ході виборів до установчогоУстановчого РейхстагуРайхстагу, кандидував у сільському окрузі в [[Рава-Руська|Раві]]<ref>Д-р [[Андрусяк Микола Григорович|''Андрусяк Никола'']]. Минуле Бучаччини // {{ББ|53}}</ref><ref>''Шипилявий Степан.'' Що нам приніс 1848 рік // [[Бучач і Бучаччина]]…&nbsp;— С. 855.</ref> ([[Жовківський округ|Жовківський циркул]], Галичина). На першій підготовчій сесії новообраного РейхстагуРайхстагу 10 липня 1848 року русини, називаючи Ш. своїм правозахисником («Recht ihren Retter»), обрали його керівником.
 
21 листопада 1848 р. прийняв пропозицію очолити міністерство внутрішніх справ і освіти в кабінеті [[Фюрст|фюрста]] Фелікса цу Шварценберга. У Ш. вбачали антагоніста [[Клемент фон Меттерніх|Клеменса фон Меттерніха]]. Став одним зі співавторів Октройованої Конституції 4 березня 1849 («Oktroyierte Märzverfassung»), дарованої цісарем [[Франц Йосиф I|Францом-Йозефом]] на противагу проектові Конституції, виробленої Установчим Райхстагом, але так і не затвердженої Рейхстагомпарламентарями, оскільки його розпущено 7 березня 1849сам Райхстаг розпустили; цьому рШ. протистояти не міг. Запровадив 17 березня 1849 прогресивний Тимчасовий Gemeindeordnung (Громадський статут), розроблений ним у 1845 в Трієсті — провідтепер самоврядування громад, який поширивсяпоширилося по всій Австрійській імперії.
 
У квітні 1849 р. виїхав на відпочинок у [[Баден-Баден]], де в нього розвинувся [[Інсульт|інсульт]]. З цієї причини і за неодноразовим проханням звільнений з посади міністра внутрішніх справ 28 липня 1849 р.; наступником став Александр фон Бах. За Ш. залишилася посада міністра без портфеля — аж до смерті. Помер уВідні 8 червня 1853 р., похований 11 червня 1848 р. у родинному гробовці в Klentsch (нині Кленчі-под-Черховем) у [[Чехія|Богемії]]. [[Льюїс Нем'єр]] у книзі «1848: The Revolution of the Intellectuals» (1944) назвав його «одним із найосвіченіших та найефективніших австрійських адміністраторів».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Франц_Штадіон