|
Відмовившись вступати до військової [[Терезіанська академія|Терезіанської академії]], здобував освіту вдома. Його учителем був віденський професор богослов'я священник Вінценз Вайнтридт (1778—1849), з яким підтримував тривалі стосунки. Після смерті батька у 1824 студіював право у Віденському університеті, де його вчителем був послідовник [[Іммануїл Кант|Іммануїла Канта]] професор філософії Леопольд Рембольд (1787—1844).
З 1827 на державній службі в [[Нижня Австрія|Нижній Австрії]]. У 1828 р. переведений до [[Львів|Львова]] в губернський уряд [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівства Галичини та Володимирії]] до Львова, звідкизвідти у 1829 скерований до управління [[Станіславський округ|Станіславського циркула]], а 15 травня 1830 р. — до [[Ряшівський округ|Ряшівського циркула]]. УНа той час ву Галичині лютувалапочалася епідемія холери, і незабаромколи з'явилися перші жертви з'явилися в Ряшеві., Боячисьдо заразитися,трупів довго ніхто не наважувався підійти, добоячись трупазаразитися, навіть працівник похоронної служби відмовлявся виконативиконувати свій обов’язок,. докиТоді 24-річний Штадіон,Ш. подаючисам приклад, схопив одногозавдав померлого від холери, завдавсобі на спину і поніс на кладовище, подаючи цим приклад. Після 4-ох років служби ву Галичині був переведений 13 березня 1832 р. до Інсбрука позаштатним безоплатним губерніальним секретарем зі записом у кваліфікаційній справі: «Не надається для службового просування». ізПричиною причинибули нестандартнихнестандартні підходівпідходи молодогодо Шслужбової рутини. доТим службовихне обов'язківменше, за короткий час він став цісарсько-королівським судовим секретарем Генеральної судової палати у Відні, а вже 12 траня 1834 р. — дійсним судовим радником. 7 років прослужив у Гофраті і Консультативній залі.
Після того, як його старший брат Йозеф-Філіп-Едуард фон Штадіон (1797–1844) уклав [[мезальянс]] у 1836, став главою дому Штадіон-Вартгаузен.
У29 лютого 1841 призначений губернатором [[Австрійське Примор'я|Австрійського Примор'я]] (Küstenlande), частині [[Іллірійське королівство|Королівства Іллірія]], з центром у [[Трієст|Трієсті]]. Детально ознайомившись із життям провінції, започаткував ряд прогресивних змін. Сприяв розвиткові трієстського порту, важливого для Австрійської імперії. У процесі реформи початкової школи запровадив навчання чотирма мовами — німецькою, італійською, сербсько-ілірійською та хорватсько-ілірійською. У 1845 запровадив на власну відповідальність у [[Австрійське Примор'я|Küstenlande]] самоврядування громад на підставі Муніципальногорозробленого кодексуним Громадського статуту (Gemeindeordnung), затвердженого у Відні — вперше в Австрійській імперії. УАби процесіподолати реформибідність, початковоїпосприяв школивідновленню запровадивгромадою навчанняломбарда чотирма(Monte мовамиdi —pietà німецькою(Leihhaus)), італійською,розпочато сербсько-ілірійськоюреформу такарантинних хорватсько-ілірійськоюзакладів.
У 1846 передав майорат дому Штадіон-Вартгаузенів молодшому братові Рудольфу-Йозефу-Філіпові (1808—1882), губернатору Моравії, а влітку 1846 на тій підставі відмовився від губернаторства [[Австрійське Примор'я|Küstenlande]].
1У серпнязв'язку 1847з р.необхідністю облаштувати призначенийсправи губернаторомв [[Королівство Галичини та Володимирії|КоролівстваКоролівстві Галичини та Володимирії]] — проблемного для віденської адміністрації регіону, де нещодавно вибухнулолютувало [[Галицьке повстання (1846)|польське повстання]]. Висловлюваві різанина певнудворян підтримкупольськими русинаммазурами, з21 приводуквітня чого1847 польськийШ. політикзапропонували посаду [[РоманГубернатори Дмовськийі намісники Галичини та Володимирії|губернатора Галичини]]. стверджувавПрибув до краю 31 липня 1847 р., але через те, що ««графв Штадіонтой винайшовдень русинів».<ref>Romanу Dmowski.Львові Kwestiaвідбулася ukraińska.страта —польських Archiwumповстанців MSWiAТеофіля Вішньовського (1806—1847) і Юзефа Капусцінського (1818—1847), sygn.учасників K-458.повстання, 1930спершу подався на провінцію.</ref>
Був толерантним до русинів, через що польська суспільність у Галичині ставилася до Ш. з пересторогою. Згодом польський політик [[Роман Дмовський]] стверджував, що ««граф Штадіон винайшов русинів».<ref>Roman Dmowski. Kwestia ukraińska. — Archiwum MSWiA, sygn. K-458., 1930.</ref>
Після початку [[Революції 1848—1849 років|революційних]] подій у Відні в березні 1848 року Ш., аби випередити польські заворушення в Галичині, запропонував скасувати панщину в Галичині. ▼
▲Після початку [[Революції 1848—1849 років|революційних]] подій у Відні в березні 1848 року поляки звинуватили Ш. в тому, абищо він приховує публікацію цісарських указів про скасування цензури і обіцянку Конституції — їх Ш. опублікував у газеті «Lemberger Zeitung» 22 березня 1848 р. після того, як отримав офіційне підтвердження з Відня. Аби випередити польські заворушення в Галичині, запропонував скасувати панщину в Галичині.
Наказав арештувати тих, хто бунтував людей обіцянкою скасування панщини.<ref>''Верига В.'' Нариси з історії України… — С. 164.</ref> Відіграв важливу роль у скасуванні [[панщина|панщини]] (цісар підписав закон за його порадою), зокрема, в Галичині, ставився прихильно до [[Головна Руська Рада|Головної Руської Ради]] і підтримував змагання галицьких українців за вживання рідної мови у шкільництві й адміністрації проти сильної опозиції з боку поляків, які обвинувачували його в розпалюванні україно-польської ворожнечі. Обороняв від нападок польських шовіністів о. [[Шашкевич Григорій|Григорія Шашкевича]] після призначення останнього [[радник]]ом міністерства освіти у Відні.<ref>Проф. [[Доктор наук|д-р]] [[Андрусяк Микола Григорович|''Андрусяк Никола'']]. Минуле Бучаччини // {{ББ|53—54}}</ref>.
|
