Вікіпедія

Українофільство: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Коректура
Рядок 1:
{{Об'єднати з|Народовці|дата=квітень 2019}}
'''Українофі́льство''' ({{lang-grc|φιλέω}} — кохаю) — [[термін]], що означає любов та/або приязнь до [[Україна|України]] та [[Український народУкраїнці|українців]]; протилежний за значенням до терміну [[Українофобія|українофобія]]. Термін вживається переважно ув [[політика|політичному]] та [[культура|культурному]] контексті. «Українофільство» та «українофіли» — це терміни, щоякі вживаються аби підкреслити свою про-українськупроукраїнську позицію, свою зацікавленністьзацікавленість [[Українська культура|українською культурою]], [[Українська мова|українською мовою]] та [[Українська історія|українською історією]].
 
Українофіли були нещадно переслідувані урядом [[Російська імперія|Російської Імперії]], коли книжки, театральні п'єси та інші друковані видання українською мовою були заборонені.
 
== Виникнення ==
Першим українофілом нових часів був німецький філософ [[Йоганн-Готфрід Гердер|Й.&nbsp;Г.&nbsp;Гердер]], який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки&nbsp;— мешканці України, які писали поезії і складали пісні українською мовою<ref>«Українською музою натхненні», К. [[1971]]</ref>. Подібне явище спостерігаємо і в [[Російська література|російській літературі]] першої половини [[XIX]]&nbsp;ст.<ref>В.&nbsp;Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. [[1926]]</ref> У стислому значенні українофілами називали українських діячів [[1860]]-их pp., а часи їхньої діяльності [[1860]]&nbsp;— 80-их pp. періодом Українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку [[1860]]-их pp. і поклав основи дальшого розвитку українства. На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «Основа» у [[Петербург|Петербурзі]] ([[1861]]&nbsp;— 1862), «[[Черниговский листок]]» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки). Почавши від [[1859]] українофіли створили широку мережу своїх [[Громади (товариства)|Громад]] (найважливіші в [[Петербург|Петербурзі]], [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які поклали багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]]&nbsp;— 1862). З світоглядово-політичного погляду термін «українофільство» охоплював різні течії від звичайної любови до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоч терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.
 
У стислому значенні українофілами називали українських діячів [[1860]]-х pp., а часи їхньої діяльності 1860—1880-х pp. періодом українофільства. Самі українофіли воліли називатися «народолюбцями», але не заперечували й проти інших назв. Рух українофільства особливо поширився на початку 1860-х pp. і поклав основи дальшого розвитку українства.
Після придушення [[Польське повстання 1863—1864|польського повстання]] [[1863]] російський уряд посилив боротьбу проти українофільства ([[Валуєвський указ|Валуєвський обіжник]] [[1863]], [[Емський указ]] [[1876]]), однак рух українофільства раз-у-раз відроджувався (початок [[1870]]-их, початок і кінець [[1880]]-их pp.). Пізніше українофіли працювали переважно на культурно-освітній ниві: складання словників українською мовою (Уманця і Спілки, <!-- т. зз. -->Грінченка), літературна творчість, а гол. наукова діяльність у царині українознавства. Зокрема велику працю проробили вони в рамках Південно-Західнього відділу Імператорського [[Російське географічне товариство|Російського Географічного Товариства]] у Києві ([[1873]]&nbsp;— 1876) і журналі «Киевская Старина» ([[1882]]&nbsp;— [[1906]]).▼
 
На першому місці українофіли ставили освіту широких народних мас рідною мовою; для цього складали підручники українською мовою та видавали твори української літератури. Українофіли видавали журнали: «<nowiki/>[[Основа (журнал)|Основа]]<nowiki/>» у [[Петербург|Петербурзі]] ([[1861]]—1862), «[[Черниговский листок]]» та багато рукописних (найвідоміші з них київський: «Самостайне Слово», «Громадниця», «Помийниця»), а також книжки для народу і так звані метелики (маленькі брошурки).
З часом українофіли, під щораз більшим тиском російського уряду, здавали свої позиції, відмежовуючися від будь-якої національно-політичної діяльності. Це викликало критику й невдоволення не лише з боку молодшої генерації українських діячів, а навіть і серед самих українофілів. Історія українофільства скінчилася в кінці [[1880]]-их pp. На зміну йому виступила нова генерація українства&nbsp;— «Братство Тарасівців».▼
 
Починаючи з [[1859]] р., українофіли створили широку мережу своїх [[Громади (товариства)|Громад]] (найважливіші в Петербурзі, [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які доклали багато зусиль до організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]]—1862). Зі світоглядово-політичного погляду термін «українофільство» охоплював різні течії від звичайної любові до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоча терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.
 
▲Після придушення [[Польське повстання 1863—1864|польськогоПольського повстання]] [[18631863—1864 рр.]] російський уряд посилив боротьбу проти українофільства ([[Валуєвський указ|Валуєвський обіжник]] [[1863]] р., [[Емський указ]] [[1876]] р.), однак рух українофільства раз-у-раз відроджувався (початок [[1870]]-ихх, початок і кінець [[1880]]-ихх pp.). Пізніше українофіли працювали переважно на культурно-освітній ниві: складання словників українською мовою (Уманця і Спілки, <!-- т. зз. -->Грінченка), літературна творчість, а гол. наукова діяльність у царині українознавства. Зокрема велику працю проробили вони в рамках Південно-Західнього відділу Імператорського [[Російське географічне товариство|Російського Географічногогеографічного Товаристватовариства]] у Києві ([[1873]]&nbsp;— 1876—1876) і журналі «Киевская<nowiki/>[[Кіевская Старинастарина]]<nowiki/>» ([[1882]]&nbsp;— [[1906]]).
 
▲З часом українофіли, під щораз більшим тиском російського уряду, здавали свої позиції, відмежовуючися від будь-якої національно-політичної діяльності. Це викликало критику й невдоволення не лише з боку молодшої генерації українських діячів, а навіть і серед самих українофілів. Історія українофільства скінчилася в кінці [[1880]]-ихх pp. На зміну йому виступила нова генерація українства&nbsp;— «<nowiki/>[[Братство Тарасівцівтарасівців]]<nowiki/>».
 
За радянських часів українофільський рух характеризували як рух «буржуазно-націоналістичний».
Рядок 26 ⟶ 32:
* ''С.&nbsp;І.&nbsp;Світленко''. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Narodoliubtsi Народолюбці] // {{ЕІУ|7|199}}
* {{ЕУ}}
* ''[[Житецький Іродіон Олексійович|Житецький І.]]'' Київ. Громада за 60-ихх років, ж. Україна, 1928, кн. 1.
* ''Савченко Ф.'' Заборона українства 1876 p. K. 1930 (2 вид. Мюнхен 1970, де подано докладну бібліографію). Чимало мемуарного матеріалу в ж. Україна, 1924&nbsp;— 30 pp. і в зб. За сто літ, І&nbsp;— VI.
* Іван Куций. [http://history.org.ua/JournALL/graf/18/4.pdf Українофільська течія галицької історіографії XIX&nbsp;ст.: концептуалізація історично-цивілізаційної ідентичності] // Історіографічні дослідження в Україні. Випуск 18. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008.
Рядок 32 ⟶ 38:
== Посилання ==
* {{УМЕ15|частина=Українофільство|сторінки=1953}}
* [https://archive.org/stream/etnoderzhavoznavstvo#page/n145/mode/2up Українофільство] // Мала енциклопедія етнодержавознавства / [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інститут держави і права ім. В.&nbsp;М.&nbsp;Корецького НАН України]], Упорядник [[Римаренко Юрій Іванович|Ю.&nbsp;І.&nbsp;Римаренко]] [та ін.].&nbsp;— Київ: Генеза, : Довіра, 1996.&nbsp;— 942 с.&nbsp;— С. 145—146.
 
[[Категорія:Культурні рухи]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українофільство