Відмінності між версіями «Артимович Агенор Васильович»

м
виправлення "стати в нагоді - стати в пригоді"
(→‎Джерела: уточнення)
м (виправлення "стати в нагоді - стати в пригоді")
 
Можливо, так трапилося тому, що Артимович був менше заангажований у політику. У переліку його офіційних посад лише одна безпосередньо пов'язана із політичною діяльністю: як член Української Національної Ради від Буковини він був секретарем освіти і культів в уряді ЗУНР. Усі наступні роки життя вченого були присвячені науковій і викладацькій роботі в освітніх закладах, організованих українською еміграцією, — Українському Вільному Університеті (спочатку у Відні, згодом у Празі), Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова (у Празі).
 
Перший педагогічний досвід Агенор Артимович здобув у німецькій гімназії в Чернівцях, де він вчителював разом зі своїм найближчим другом [[Сімович Василь Іванович|Василем Сімовичем]]. Цей досвід став у нагодіпригоді, коли українська громада висунула його на директора Кіцманської гімназії після смерті [[Шпойнаровський Сергій Іларійович|Сергія Шпойнаровського]]. Згадуючи про свого друга, Василь Сімович писав: {{цитата|«Ще молодий, поверх тридцятьлітній чоловік мав обняти керму нової школи&nbsp;— й до того треба було іспиту з української викладової мови. За два тижні ми пройшли з ним цілий курс із теоретичного й порівняного ставноища (всього по годинці сполудня щодня). Він уже тоді говорив по-українському, вивчився сам&nbsp;— із газет (узагалі, крім рідної йому німецької, він говорив гладко по-латині, знав іще мови: французьку, новогрецьку, англійську, італійську, зі слов'янських: чеську й розумів по-російському), але ж публічно чи дискутуючи з ким у наукових справах&nbsp;— не зважувався говорити. А в рік після того, як став директором, вів по-українськи конференції і на з'їзді українських вчителів середніх шкіл у Кіцмані (здається, 1912&nbsp;р.) виголосив із пам'яті науковий реферат по-українськи, в якому (за цілої 1,5 години) зробив тільки дві помилки (замість доконаного дієслова вжив недоконаного)»}}<ref>Сімович, По втраті найближчого друга, с. 674—675</ref>. Цей факт є промовистим з огляду на те, що походив він з родини, яка мешкала у Великому Кучурові, батько&nbsp;— українець, мати&nbsp;— німкеня. Його рідною мовою була німецька, але саме мати виховувала двох своїх синів&nbsp;— Агенора та його брата Адріяна&nbsp;— у переконанні, що вони українці, бо їх батько був українцем. Крім того, наведена цитата виявляє не лише ставлення Агенора Артмовича до української мови, а й до педагогічних проблем, для розв'язання яких організовувалися вчительські конференції.
 
Активна громадянська позиція Агенора Артмовича виявилася, коли він разом із кіцманськими вчителями виступив проти режиму всесильного тоді [[Василько Микола Миколайович|Миколи Василька]]. Як зазначає Сімович, обурений Василько викликав до себе Артимовича і почав докоряти, що саме завдяки його сприянню останній здобув посаду директора гімназії. На що Артимович, який на чолі Кіцманської гімназії став за ініціативи С.&nbsp;Смаль-Стоцького, відповів: «Я гадаю, що мене обрали директором з національних мотивів. Коли ж справа стоїть так, як кажете, то я готовий будь-коли відмовитись від своєї посади директора» [Сімович, с. 675]. Того ж дня він подав до міністерства освіти у Відні прохання, щоб його повернули на місце вчителя.
 
Досвід директора української гімназії у Кіцмані стала в нагодіпригоді Артимовичу, коли його за дорученням інституту було призначено директором української реформованої [[Українська гімназія у Чехо-Словаччині|реальної гімназії у Ржевніце]] неподалік Праги (1928—1930&nbsp;рр.) та запропоновано організувати українську приватну гімназію («Греко-католицьку гуцульську гімназію») у [[Великий Бичків|Великому Бичкові]] на Закарпатті (1934&nbsp;р.), де на той час була найсвідоміша українська громада.
 
Наукові зацікавлення Артимовича були привернуті головно до класичної філології. Перекладацька спадщина вченого містить твори [[Софокл]]а, Овідія, Катула, Проперція, Лукіана, а теоретичні праці присвячені латинській і грецькій метриці, загальномовознавчим проблемам. Переклади грецької класики для Артимовича та Сімовича стали спільною працею всього життя. Колеги і приятелі, вони встигли перекласти всі твори Аристофана, мали думку перекласти й усього Еврипіда, проте більшість перекладів лишилися в рукописах і лише фрагменти були видрукувані під спільним псевдонімом Сімартич.