Відмінності між версіями «Конкордат 1940 року»

нема опису редагування
м (доповнення)
'''Конкордат 1940 року''' була&nbsp;— угода між [[Португалія|Португалією]] під владою уряду [[Нова Держава|Нової держави]] [[Антоніу де Олівейра Салазар|Антоніу де Олівейра Салазара]]а та [[Святий Престол|Святим Престолом]] [[Католицька церква|Католицької Церкви]], підписана у Ватикані 7 травня 1940. Конкордат 1940 року зберігався до 2004 року, коли прем'єр-міністр [[Жозе Мануель Баррозу]] підписав {{iw|Конкордат 2004 року|новий|en|Concordat of 2004}}. Текст Салазара пережив його і пережив його режим на 30 років. Текст був ратифікований в 1975 році, після [[Революція гвоздик|Революції гвоздик]], в нього були внесені лише незначні поправки, щоб дозволити цивильнецивільне [[розлучення]] в католицьких шлюбах, зберігаючи при цьому всі інші статті в силі<ref>Додатковий протокол до конкордату 1940 року, Декрет n.º 187/75, підписаний президентом [[Франсішку да Кошта Гомеш]]</ref>.
 
У травні 1940 року був підписаний конкордат між португальськимпортугальською державою і Ватиканом<ref>[http://www.concordatwatch.eu/topic-38751.834 Повний текст конкордату Салазара (1940) доступний онлайн за цим посиланням]</ref>. Були труднощі на переговорах, які передували підписанню Конкордату, демонструючи, наскільки пристрасно бажала Церква відновити свій вплив, і наскільки рішучий був Салазар в запобіганні будь-якому релігійному втручанню в політичній сфері, виключної прерогативи держави, законодавство парламентської республіки в корені не змінилося: викладання релігії в школах залишалося добровільним, цивільні шлюби і цивільні розлучення зберігалися, а релігійні присяги відновлені не були. Єпископи повинні були бути призначені Святим Престолом, але остаточне висунення вимагало схвалення уряду{{efn|Королівський контроль за церковними призначеннями був частиною "{{iw|Королівська опека (Португалія)|Padroado Real|en|Padroado Real}}"«, тобто ексклюзивна королівська прерогатива, надана Папою Португальській короні для євангелізації на Далекому Сході та в інших місцях<ref>[http://www.riccimac.org/ccc/eng/ccc53/historyandculture/article2.htm César Guillén-Nuñez, Tomás Pereira, S. J., and the Eclipse of the Portuguese Padroado] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110718122121/http://www.riccimac.org/ccc/eng/ccc53/historyandculture/article2.htm |date=2011-07-18 }}, Chinese Cross Currents, Vol. 5, No. 3, July 2008.</ref>.» Таким чином, право вето в цьому конкордаті є даниною привілеї іберійських королів і служило для легітимізації режиму Салазара.}}. Духовенство підлягало військової служби, але в формі пастирської допомоги збройним силам, а під час війни -&nbsp;— і медичним підрозділам{{sfn|Egerton|1943|p=301}}. Церква може створювати і підтримувати приватні школи, але вони будуть перебувати під державним контролем. Католицька релігія і мораль повинні викладатися в державних школах, якщо батьки не зажадають зворотного{{sfn|Egerton|1943|p=301}}. Проте, католикам, які святкували канонічні шлюби, не дозволили отримати цивільне розлучення. У законі йдеться, що "«мається на увазі, що за фактом святкування канонічного шлюбу подружжя відмовляються від законного права вимагати розлучення"». Попри цю заборону, до 1960 року майже 91 відсоток всіх шлюбів в країні були канонічними<ref>Fundação Francisco Manuel dos Santos: Статистичні дані можна знайти за наступним посиланням: [http://www.pordata.pt/Portugal/Casamentos+n%C3%A3o+cat%C3%B3licos+entre+pessoas+do+sexo+oposto+(percentagem)-420]</ref>.
 
Одним з безпосередніх результатів конкордату було те, що 13 червня 1940 року [[Пій XII|Папа Пій XII]] видав енцикліку ''{{iw|Saeculo exeunte||en|Saeculo exeunte}}'', яка окрім іншого схвалює місіонерську діяльність Португалії, та підкреслює необхідність її осучаснення<ref>[http://www.vatican.va/holy_father/pius_xii/encyclicals/documents/hf_p-xii_enc_13061940_saeculo-exeunte-octavo_en.html Текст Saeculo Exeunte Octavo]</ref>.