Очкине: відмінності між версіями

'''О́чкине''' ([[Англійська мова|англ.]] ''Otschkyne'') — [[село]] в Україні, ву [[Середино-Будський район|Середино-Будському районі]] [[Сумська область|Сумської області]]. Населення становить 509 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Очкинська сільська рада]].

Село ''Очкине'' знаходиться на лівому березі річки [[Десна]], вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село [[Красноярське (Середино-Будський район)|Красноярське]]. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, [[Стариця|стариці]] ій заболочені озера.

На північному заході від  села річка [[Рукав Десенка]] впадає ув Десну.

Очкине має давню історію, щокоріння йдеякого коріннямсягає в глибоку старовину. ВУ епохудобу [[Неоліт|неоліту]] ій [[Бронзова доба|бронзи]] на його землях проживали племена мисливців, землеробів і скотарів. Залишки їхніх поселень були виявленізнайдені під час археологічних експедицій на південній околиці Очкинесела іта вздовж берегового піщаного схилу між селами [[Боровичі і(Середино-Будський Очкинерайон)|Боровичі]] підй часОчкине. археологічних експедицій, якіЕкспедиції проводилися в 1924—1925 рр. під керівництвом постійногодійсного співробітникачлена [[ВУАК|Всеукраїнського археологічного комітету]] В. Д.[[Юркевич Віктор Дмитрович|Віктора Юркевича]] і вй 1945—1948 рр. —під керівництвом професора [[Московський державний університет імені М. В. Ломоносова|Московського державного університету]] М.Михайла В.Вацлавовича Воєводського.

У 1947 роціроку Деснянська експедиція М.&nbsp;В.&nbsp;Воєводського відкрилавиявили поблизу села неолітичну стоянку&nbsp;— Мис Очкинський,. якаСтоянка існувала впродовж 500 років, звід початку ІІ[[2-ге тисячоліття до н. е.|2-го]] тисячоліття до нашої ери до середини ІІ2-го тисячоліття до нашої ери, ій ставиласяналежить до дніпро-деснянської групи [[Середньодніпровська культура|середньодніпровської культури]]<ref>{{Cite web|title=Розенфельдт И.Г. НаСтоянка ніймыс Очкинский|url=http://annales.info/other/stoun/ochkinskiy.htm|website=annales.info|accessdate=2020-01-23}}</ref>. булиБуло знайденізнайдено: тонкостіннутонкостінна посудинупосудина з геометричним шнуровиммотузковим орнаментом епохи пізнього неоліту, мотику й уламки [[Зернотертка|зернотертки]] ій безліч інших знарядь праці, полювання та рибної ловлі,. якіЦе свідчатьсвідчить про те, що її древні мешканці займалися не тількилише полюванням і рибальством, але ій примітивним землеробством.

У домонгольську епоху поблизу ''ОчкинаОчкиного'' знаходилосярозташовувалось поселення [[сіверяни|сіверян]]. Про це згадував у своїй роботіпраці «Северянская земля и северяне по городищам и могилам» (1893) відомий російський археолог та історик права, професор російського права Варшавського тай Московського університетів Д.&nbsp;Я.[[Самоквасов Дмитро Якович|Дмитро&nbsp;Самоквасов]]:<blockquote>На східному кордоні [[Сіверська земля|Сіверської землі]], з лівого боку річок [[Судость|Судості]] та [[Десна|Десни]], тяглася незаселена обширна смуга землі… Прикордонними чернігівськими поселеннями з цього боку були міста, пам'ятниками яких служать городища, що збереглися на березі Десни у поселень Очкине, Пушкарьове, [[Лісконоги]], Ленькове, [[Комань]] таі [[Новгород-Сіверський]].</blockquote>Де саме знаходилося поселення сіверян убіля села Очкине точно невідомо. Можливо, на місці так званого «Царського прибрання», ділянкиділянка суші висотою близько півтора метрів і площею близько одного гектара, яка знаходиться ву малодоступному заболоченому місці за 1,5&nbsp;км від північної околиці села.

Точний час заснування ''Очкиного'' невідомо. На думку [[Лазаревський Олександр Матвійович|А.&nbsp;М.Олександра&nbsp;Лазаревського]], воносело було засновано не пізніше першої половини [[XVII століття|XVІІ століття]]. Відомий православний богослов іта історик [[Філарет (Гумілевський)]] дотримувався іншої точки зору іта вважав йогоце поселеннямпоселення «за назвою іта по розташуваннюрозташуванням на Десні дотатарського періоду». Більш правильноюВірогіднішим, на думкупогляд сучасних дослідників, є точка зорутвердження Лазаревського.

Заселення ''Очкине'' було поселено в той часрозпочалось, коли Сіверські землі входиливвійли до складу [[Московське царство|Московської держави]], ймовірно звід середини [[XVI століття|XVI]] до початку XVII століття. Побічно про це свідчить назва села, якещо має російськіросійське коріння і форму, характерну для [[Топоніміка|топоніміки]] Росії.

Після укладення в грудні 1618&nbsp;р.року [[Деулінське перемир'я|Деулінського перемир'я]] ''Очкине'' відійшло до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. На момент його передачі Польщі, ву кінці червня&nbsp;— початку липня 1619&nbsp;р.року, в ньому значилося 2 підданих московського царя, які платили данину в царську казну в розмірі 1 пуда меду на рік і 2 злотих.

У 1633 роціроку король Польщі надав ''Очкине'' старості Новгорода-Сіверського [[Олександр Пісочинський|Олександру ПясочинськомуПісочинському]]. УПід його володінніволодінням село перебувало до йогогрудня смерті,1645 якароку настала(дата в грудні 1645&nbsp;р.смерті), після чого перейшлопоселення у спадок доуспадкували його дружинидружина ЕльжбетиЄльжбета ій синовісин ЯнуЯн, які довго сперечалися між собою за володіння Сіверською землею.

[[Хмельниччина|Після звільнення України від поляків]] ''Очкине'' булоотримало включено в розрядстатус «військовихвійськового сілсела» і знаходилосяопинилось упід відомствівідомством Новгород-Сіверської сотенної і ратушнійратушної старшини, яка «на власні роботи людей не вживалаприймала».

У листопаді 1708 року [[Петро І]] завітавподарував чотири озера в Очкиному, а 7 липня 1718&nbsp;р.року «ґрунтгрунт док житіяжитию людськоголюдскому зручнийудобный» новгородському сотнику [[Лук'ян Жоравка|Лук'яну Івановичу ЖоравкоЖоравку]], який поселивоблаштував на подарованихотриманих землях кількадекілька дворів і володів ними до своєї смерті, яка настала влітку 1719&nbsp;рроку. Після його смерті всі його ''очкинські'' володіння успадкувала його дружина Ірина Черкесовна ЖоравкоЖоравка.

29 червня 1730 гетьман [[Данило Апостол]] надавпередав Очкине генеральному обозному [[Лизогуб Яків Юхимович|Якову Юхимовичу Лизогубу]] (1675&nbsp;— 24.01.1749), який був онукомонуку гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]]. У його володінні село перебувало до 1745 року, після чого було зараховано до рангових володінь суддів і подаровано на ранг генеральному судді Малоросійського генерального суду АкімуАкиму Мануїловичу Горленко (XVII&nbsp;— до 1758), а після його смерті&nbsp;— генеральному судді [[Дубянський Олександр Андрійович|Олександру Павловичу Дублянському]] (14.03.1713&nbsp;— після 1781).

2 лютого 1784 [[Катерина II]] подарувала ''Очкине'' у вічнедовічне іта спадкове володіння канцлеру Російської імперії князю [[Безбородько Олександр Андрійович|Олександру Андрійовичу Безбородько]], ву «відплату за його старанну службу ій труди на користь держави». У ході передачі подарованого маєтку у володіння нового власника спеціальна комісія відібрала у Івана Тимофійовича ЖоравкоЖоравка його володіння в Очкине іта передала їх А.&nbsp;А.Олександру&nbsp;Безбородько.

Іван Тимофійович із цим не погодився і подав скаргу [[Катерина II|Катерині ІІ]]. Під час її розгляду, в 1787 роціроку, А.&nbsp;А.Олександр&nbsp;Безбородько подарував ''Очкине'' одному зі своїх найближчих друзів&nbsp;— уродженцю Новгород-Сіверського [[Судієнко Йосип Степанович|Осипу Степановичу Судієнко]], який служив у Головному поштових справ управлінні в Санкт-Петербурзі на посаді першого члена.

НезабаромЗгодом, після отримання ''Очкиного'' в дарунок О.&nbsp;С.Йосип&nbsp;Судієнко побудував у селі садибу, яку відомий російський мистецтвознавець, архітектор і художник Г.&nbsp;К.[[Лукомський Георгій Крискентійович|Георгій&nbsp;Лукомський]] вважав однією з найкращих серед зведених вза часів правління КатерининськуКатерини епохуІІ.

Садиба була побудованазбудована за проектомпроєктом відомого російського архітектора [[Львов Микола Олександрович|Миколи Олександровича Львова]] іта складалася з двоповерхового палацу з двома флігелями з боків, оранжереї, корпусуслужбового службкорпусу, павільйону-пристані іта інших споруд. У садибі зберігалася одна з найвідоміших приватних колекцій живопису в Україні, яка включала в себе портрет О.&nbsp;С.&nbsp;Судієнко роботи Д. Левицького; портрет О.&nbsp;С.&nbsp;Судієнко роботи відомого портретиста [[Боровиковський Володимир Лукич|В.&nbsp;Л.&nbsp;Боровиковського]]; портрет М.&nbsp;О.&nbsp;[[Судієнко Михайло Йосипович|Михайла Судієнко]] роботи німецького художника К.&nbsp;Х.&nbsp;Фогеля фон Фогельштейна; портрет князя Кантеміра роботи [[Левицький Дмитро Григорович|Д. Левицького]]; автопортрет [[Брюллов Карл Павлович|К. Брюллова]]; кілька картин [[Айвазовський Іван Костянтинович|І.&nbsp;К.&nbsp;Айвазовського]], Х.&nbsp;Д.&nbsp;Рауха, тощо.

14 серпня 1797 О.&nbsp;С.року Йосип&nbsp;Судієнко вийшов у відставку ій переїхав до ''Очкиного''. До того часу І.&nbsp;Т.&nbsp;ЖоравкоЖоравка помер, а його володіння перейшли у спадок до його єдиної дочки Наталії Іванівні Покорсько-ЖоравкоЖоравка. Наталія Іванівна не визнавала рішення комісії про відібрання у її батька очкинських володінь, проте у встановленому законом порядку його не оскаржено і пропустила встановлений термін давності. У зв'язку з цим третій департамент сенату визнав в 1804 роціроку подану її батьком скаргу необґрунтованою і прийняв рішення відібрати його володіння в ''Очкиному''. Зазначене рішення ніхто не оскаржив, і 14 серпня 1806 [[Олександр І]] його затвердив.

Проте син Наталії Іванівни&nbsp;— Іван Іванович Покорський-ЖоравкоЖоравка з цим не погодився і звернувся до суду. Протягом декількох років він «оббивав пороги» судових інстанцій і домігся прийняття рішення на свою користь.