Новий Калуш (мікрорайон): відмінності між версіями

 

Далі за солеварами будувалися землероби і таким чином уже до Першої світової війни аж до нинішніх західних меж житлової забудови міста лежали квартали розлогих садиб землеробів з належними їм нивами і сіножатями. За переписом 1910 року було 762 мешканці.<ref>[http://digi.landesbibliothek.at/viewer/toc/AC03177788/1/-/ Allgemeines Verzeichnis der Ortsgemeinden und Ortschaften Österreichs nach den Ergebnissen der Volkszählung vom 31. Dezember 1910, Seite 342]</ref>

 

У 1947 році землеробів-калушан примусово загнали у новостворений колгосп [[Жданов Андрій Олександрович|імені Жданова]] і на території Нового Калуша розмістили його підрозділи<ref>[http://vikna.if.ua/news/category/history/2015/08/11/38462/view До колгоспу калушан залучали методом «кнута і пряника»]</ref>. Після прийняття в 1960 році рішення про розвиток хімічного виробництва цей район міста був забудований багатоповерхівками (зі знесенням садибної і господарської забудови) та заселений приїжджими робітниками. Для них радянська пропаганда вигадала міф про побудову району на «болотах і багнах»<ref>О. С. Гаврилів. Обрії нового Калуша.&nbsp;— Ужгород: Видавництво «Карпати», 1976.&nbsp;— 72 с.&nbsp;— стор. 59</ref> і поширювала його на сторінках газет і краєзнавчих книг. Навіть доволі слушна для цього міфу назва «Новий Калуш» була піддана забороні та замінена суржиковим покручем «Пасьолак». Садибна забудова частково збереглася на різних окраїнах району: північній&nbsp;— вулиці Мостиська, Глібова, Антонича, Лемківська; східній&nbsp;— Руднєва, Чайковського, Вітовського, Бобинського, Срібняка, Белея, Руська; південній&nbsp;— Гоголя, Олени Пчілки, Павлика, Тіниста; західній&nbsp;— Космонавтів, Фінська, Марченка<ref>[http://vikna.if.ua/news/category/kl/2016/10/16/62233/view Історія вихідного дня. “Посьолок” приєднали до Калуша 1 січня 1925 року. ФОТО]</ref>. Висотна забудова зараз триває на бульварі Незалежності та [[Проспект Лесі Українки (Калуш)|проспекті Лесі Українки]].