Лузанівка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0 |
Немає опису редагування |
||
Рядок 59:
Ще з XIX століття окремі частини села мають свої неофіційні назви: Центр (Село), Гладкий Яр, Смиківка, Шкрябаківка, Лука, Балабівка, Панський Яр, За цариною.
В ХІХ ст.село було центром Лозанівської волості, до якої ще входили села Сердюківка та Райгород, з кінця XIX ст. село відносилося до Ташлицької волості Черкаського повіту. Станом на 1886 р. в селі було 310 дворів, 3 постоялих будинки, 3 водяних млини, 15 вітряків, винокурний завод, цегельня. Цукрове підприємство належало сім'ї відомих цукрозаводчиків-меценатів Терещенків. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у селі було: дворян - 5 чол. і 4 жін., духовенства - 6 чол., 7 жін., селян - 1149 чол., 1112 - жін., міщан - 16 чол., 14 - жін., євреїв - 4 -чол., 6 - жін. Протипожежних засобів у сільській управі - 4 бочки, 5 гаків (багрів), у панській економії - одна пожежна труба. З охорони - 1 соцький, 8 поліціянських десятників.
Лузанівка XIX століття відома тим, що в [[1845]] р. село відвідав [[Т.Г.Шевченко]], який зупинявся у відомого знавця старожитностей протоієрея Ієремія Семеновича Обидовського. В альбомі 1845 р.є 2 малюнки - № 201 та 202, зроблені в Лузанівці. Жанрова сцена. Ескізи та начерки. Олівець, 1845. Зображені обриси людей та краєвид Лузанівки. Рукою Т.Г. Шевченка зроблено підпис - "Отець Іеремія Обидовський проотоіерей Села Лузановки Черкаського уезду".У цей час в селі проживав відомий "українофіл", видатний польський історик,письменник, літературний критик, фундатор "української школи" у польській літературі Міхал Грабовські. В кінці XX століття в селі було поставлено пам'ятник [[Т.Г.Шевченко|Т. Г. Шевченку]].
Димитрівська церква Київської єпархії (Церква во ім'я Великомученика Димитрія) побудована в Лузанівці в 1811 р. місцевим поміщиком Іваном Федоровичем Красовським (Похилевич, 1864). З тих пір 8 листопада в селі відзначається храмове свято "Дмитра". Церква відповідно до штатного розкладу відносилася до 5-го класу, мала свою земельну ділянку. І. Ф. Красовський з дружиною були поховані в церкві, а біля церкви їхні члени сім'ї та інші особи. Будівля церкви камінна, з високою дзвіницею. Остання, за свідченнями очевидців (спогади Бойко К.Г. (1907-1994), була схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Над могилами були хороші пам'ятники. В радянський час церква та багато пам'ятників на цвинтарі біля неї були зруйновані. На початку 50-х років XX ст. при потуранні місцевої влади, навіть каміння з могил (склепів) цвинтаря біля церкви розбиралося місцевими мешканцями як будівельний матеріал. На одному з склепів був напис «Генерал Белокопытов», на останках в цьому склепі був військовий одяг з генеральськими лампасами.
Після [[1877]] року в селі відкрито церковно-парафіяльну школу на 2 групи. В [1903-1904]] роках відкрито церковно-приходську школу для якої було побудувано приміщення для двох класів. У ній було 90 учнів. Від неї бере початок нинішня загальноосвітня школа.
Рядок 67 ⟶ 68:
У січні [[1920]] року в село увійшли більшовицькі війська Росії. У 1921 р. в селі Лозанівці під час рейду по тилах більшовиків зупинялася армія [[Холодноярська Республіка|Холодноярської Республіки]] (Ю. Горліс-Горський, 2005).
У [[1921]] році організовано Союз «Зрілий колос» (голова Чукаль М. В.). У [[1927]] році створено першу комуну «Гуртова Сила» (організатор Римар П. Н. У [[1929]] році утворено два [[колгоспи]] «Надія» (голова М. В. Чукаль) і «Червона Нива» (голова Д. П. Гордієнко). Комуну «Гуртова Сила» і колгосп «Червона Нива» об'єднано в один колгосп, який став називатися ім. Чапаєва (голова М. Й. Хіхло). Колгосп «Надія» перейменовано на колгосп ім. Чкалова (голова П. М. Кривенко).
Вже в 20-х роках почалися репресії та посилились з початку 30-х років ХХ ст. Так в «Довідці про куркульські господарства, вислані за межі села Лузанівка, Кам’янський район, Шевченківська округа», вказані власники цих господарств та відібране у них майно: Кальницька Олена Полікарпівна, хата, сарай. Кривецька Васила Савовна, хата, сарай, клуня, комора. Лисенко Олекса Юхимів, хата, сарай, клуня, комора. Медведенко Дмитро А., хата, сарай, повітка, комора. Медведенко Іван А., хата, клуня, комора, сараї, саж, млин. Пономаренко Мусій Олексійович, хата, сарай, саж, млин. Римарь Влас Андріїв, хата, млин, повітка, комора, сарай, клуня. Римарь Іван Андріїв, хата, комора, повітка, клуня. Римарь Іван Іванович, хата, сарай, клуня. Шевченко Федір Семенович, хата, клуня, комора. Ясногородський Павло Савович, хата, повітка, клуня (Реабілітовані історією.., 2016).
Під час Голодомору 1932–1933 рр. від голоду в селі померли 800 чоловік (http://kamkraeznavec.at.ua/news/richnicja_golodomoru_1932_1933_rr/2011-11-26-19). В селі встановлено Пам'ятний знак жертвам Голодомору.
На початку німецько-радянської війни колгоспний інвентар і худобу
▲На початку німецько-радянської війни колгоспний інвентар і худобу \було відправлено за [[Дніпро (річка)|Дніпро]], а частково розібрано селянами. За спогадами старожилів у серпні 1941 року селяни з хлібом-сіллю на в'їзді у село (біля садиби А.Шкаліберди) зустрічали німців, які мотоциклетною колоною вступали у село з боку с. Сердюківки по Великому шляху. Під час війни колгосп продовжував працювати, але уже під керівництвом німецької адміністрації (керівник «Фріц»). Оплату людям видавали натурою – зерном, олією та ін. Під час жнив дозволялося брати зерна стільки, щоб нести тільки в руках. При спробі завдати ношу на плечі, підбігав охоронець з числа розквартированої у селі частини «Русской освободительной армии» генерала Власова,що виконувала поліцейські функції, переважно це були росіяни і грузини, забирав зерно та ще й бив кілька разів нагайкою по спині. Оплата праці за німців була не поганою, оскільки після визволення села (7 січня 1944 року), у фонд Червоної армії майже кожна сім’я здала до 0,5 тонни різного зерна – пшениці, кукурудзи, проса, чечевиці та ін.
Бій з німцями за село розпочався десь у полудень 6 січня 1944 р., наші війська наступали з села Телепино, хоча німці чекали наступу зі сходу від с. Лебедівки і перед цим усіх селян заставляли копати траншеї і окопи на схід від Луки, перед цим усі мешканці Луки були евакуйовані і підселялися до хат селян у Гладкому і Панському ярах.
У роки німецько-радянської війни 412 мешканців села воювали на фронтах, 190 з них загинули, 220 нагороджені бойовими [[орден (нагорода)|орденами]] і [[медаль|медалями]]. У центрі села на їх честь споруджено обеліск та алею Слави.
Після війни колгосп відновлював роботу, в перші повоєнні роки поля перекопували лопатами та орали коровами мешканців села. Працював вітровий млин (вітряк), мірошник Захарко. У [[1949]] році колгосп ім. Чапаєва і колгосп ім. Чкалова було об'єднано і названо ім. Молотова — (голова І. Я. Черненко, фронтовик, полковник). У 1957 році колгосп Молотова перейменовано на 40-річчя Жовтня. У 1957 році в селі було побудовано добротний сільський будинок культури (зав. клубу Федір Постойко) з фойє, великою залою, кімнатами для занять гуртків, з бібліотекою(зав. бібліотеки Марія Хіхло).Керував будівництвом будинку культури Ф.Д.Діхтяр. У [[1962]] році колгосп об'єднано з колгоспом "Перше Травня"села [[Лебедівка (Кам'янський район)|Лебедівка]] (голова М. І. Печиненко). З [[1967]] року по [[1975]] рік головою був Гончар Г. Я.
▲Не оминули село і сталінські репресії. Був репресований Черненко Віталій Данилович, нар. 1935 р. у с. Лузанівка. У 1952 р. його та матір заарештували як членів сім'ї «ворога народу». Відбували заслання в Казахстані, м. Рудний. У 1953 р. був амністований. Закінчив Магнітогорський педагогічний інститут. Після реабілітації працював учителем, проживав у м. Сміла (https://web.archive.org/web/20120826190453/http://www.volya.ck.ua/forum/viewtopic.php?).
Загальноосвітня школа веде свій початок від 1903–1904 р. Першим вчителем був Лукавенко, у 1904–1914 р. завідувач школи — Тимофєєв Петро Йосипович. До війни завучем школи був відомий краєзнавець Гудзенко Кость Наумович, у 1946–1948 рр він працював вчителем. У 1952р. було проведено перший набір учнів до середньої школи з десятирічним терміном навчання, причому навчання у 8-10 класах було платним і деякі учні з цієї причини кидали навчання. Знаними директорами школи у другій половині XX ст. були Козуб Іван Григорович, Ропій Михайло Олександрович, Петренко Раїса Микитівна. Дуже авторитетними серед жителів села були вчителі: Римар Леонід Андріянович, Доля Клим Нестерович, Римар Микита Ничипорович, Баята Степан Іванович та ін. Багато років очолювала школу директор Шкварець Катерина Матвіївна.
Рядок 128 ⟶ 126:
ф.280 о.2. д.370 Ревизские сказки о помещичьих крестьянах Черкасского уезда за 1816 г. (часть 2) 645 л. Стр.408 с.Лозановка Аксении Красовской.
Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга дев’ята.- Черкаси: “ІнтролігаТОР”, 2016. – с.60,84, 86,87,89,198, 199. ISBN 978-617-7274-39-0.
Репресовані вчителі Черкащини. https://web.archive.org/web/20120826190453/http://www.volya.ck.ua/forum/viewtopic.php
| |||