Відмінності між версіями «Бути чи не бути»

Мітка: редагування коду 2017
Мітка: редагування коду 2017
 
{| width=100%
| valign=top width=50% | '''Оригінал
| valign=top width=50% | '''Переклад українською [[ГригорійАндрухович КочурЮрій Ігорович|ГригоріяЮрія КочураАндруховича]] :'''
|-
| valign=top |
| valign=top |
<poem>
БутиІ чиот непитання — бути чи осьне питаннябути.
ВУ чімчому більше гідності: терпіти мовчкискоритись
Ударам долі і лягти під стріли,
Важкі удари навісної долі
Чи опором зустріти чорні хвилі
Чи стати збройно проти моря мук
Нещасть — і тим спинити їх? Заснути,
І край покласти їм борнею? Вмерти —
Померти – і нічого, лиш зазнати,
Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться
Як сон позбавить болю, нервів, тіла,
Сердечний біль і тисячі турбот,
А з ними і страждань. Така розв’язка
Які судились тілу. Цей кінець
Цілком годиться. Так, заснути, спати –
Жаданий був би кожному. Померти —
І що, і сни дивитися? Проблема
Заснути. Може, й бачити сновиддя?
Одна: які нам сни присняться, мертвим,
У цьому й перепона. Що приснитись
Коли земні марноти відшумлять?
Нам може у смертельнім сні, коли
І тут сидить вагання: ще хоч трохи
Вантаж земної суєти ми скинем?
Побути, вік добути свій, а звідси –
Оце єдине спонукає зносить
Примноження нещасть. Якби не це,
Усі нещастя довгого життя;
То хто із нас терпів би ці знущання:
Інакше — хто ж би стерпів глум часу,
Ці утиски верхів, апломб нікчем,
Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,
Зневажене кохання, беззаконня,
Зневажену любов, суди неправі,
Нахабство влади, причіпкинапади йна знущаннячесть,
Якими послуговується підлість,
Що гідний зазнає від недостойних,—
Хто став би це терпіти, адже можна
Хто б це терпів, коли удар кинджала
Звичайним лезом зупинити хід
Усе кінчає? Хто б це став потіти,
Усіх страждань? І хто тягнув би далі
Вгинаючись під тягарем життєвим,
Життєву лямку і стікав би потом,
Якби не страх перед незнаним чимось
Якби не страх – а що там, після смерті,
У тій незвіданій країні, звідки
У тій країні з інших географій,
Ще не вертався жоден подорожній?
Що з неї не прийдуть мандрівники?
Миритись легше нам з відомим лихом,
І страх нам каже витерпіти муки
Аніж до невідомого спішити;
Тутешні, добре знані, й не шукати
Так роздум робить боягузів з нас,
Незнаних, потойбічних. Винен розум –
Рішучості природжений рум'янець
Це він блідими робить нас і барви
Блідою барвою вкриває думка,
Поривів наших, а відважні плани
І збочує величний намір кожен,
По роздумах воліємо відкласти
Імення вчинку тратячи. Та досить!
І зовсім поховати. Хтось тут є?
Офеліє! В своїй молитві, німфо,
Офелія! За мене помолися,
Згадай мої гріхи.
Прекрасна німфо, грішного згадай.
</poem>
|}
3281

редагування