Лемківщина: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 53:
Український національний рух почав розвиватися з кінця 19 — поч. 20 ст. Основними його осередками стали міста [[Новий Санч]] і [[Сянік]].
На поч. 20 ст. провідною течією у суспільно-політичному житті Лемківщині було [[москвофільство]], ідеї якого поширювали переважно місцеві православні священики ([[Максим_Сандович_(Горлицький)|Максим Сандович]], [[Гудима Ігнатій Пилипович|Ігнатій Гудима]], Яков Медвецький, Дімітрій Хиляк, Даміян Вендзілович та ін.).
У Горлиці функціонувала організація «[[Руська бурса]]» для підтримки лемківських студентів у місцевих навчальних закладах.
Під час [[Перша Світова війна|Першої Світової війни]] значна кількість москвофільської частини населення Лемківщини відступила з російським військами в 1915 році, з решти австро-угорським урядом виокремлені [[колабораціоніст]]и і поміщені в [[Талергоф]]і.
Рядок 77 ⟶ 79:
{{main|Виселення українців з Польщі до УРСР}}
На підставі укладених договорів у 1945—1946 рр. взаємний обмін населення у прикордонних районах, у тому числі на ''Лемківщині''. [[Виселення українців з Польщі до УРСР|Переселення українців з їхніх етнічних земель]], зокрема Лемківщини, повинен був за підписаними угодами проводитися на добровільних засадах, однак у більшості випадків він відбувався під адміністративним тиском органів влади — примусово та із застосуванням сили, що незабаром набуло характеру [[етноцид]]у, який у рафінованому вигляді був названий [[Операція «Вісла»|акцією «Вісла»]]. Якщо у [[1939]] р. на території ''Лемківщини'' проживало 160 тис. українців, то внаслідок переселенських акцій 1946—1947 рр. ''Лемківщина'' залишилася без корінних жителів.
[[Файл:Akcja wisla cm01.jpg|міні|ліворуч|250пкс|Пам'ятна дошка]]
Масовим депортаціям українського населення з ''Лемківщини'' протидіяла [[Українська Повстанська Армія]], яка здійснювала активні бойові операції у цьому районі в 1944—1947 рр. Жителі ''Лемківщини'' були розселені по всій території Польщі, переважно у північних та західних районах держави. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, зазвичай, депортували в одну місцевість не більше 3—4 українських сімей. Про «забутих» лемків з крайніх західних сіл [[Біла Вода]], [[Чорна Вода (Малопольське воєводство)|Чорна Вода]], [[Шляхтова]] і [[Явірки]] над [[Дунаєць (річка)|Дунайцем]] згадали і виселили на початку 1950 року. Лише в кінці 1950-х років частині корінного населення ''Лемківщини'' було дозволено повернутися на ''Лемківщину''. Поступово налагоджувалось і українське культурно-освітнє життя у краю. При Головному правлінні [[Українське Суспільно-Культурне Товариство|Українському Суспільно-Культурному Товаристві]] (створене [[1956]] р.) у Польщі діяла секція лемківської культури, з [[1957]] р. видавалося «Лемківське Слово» як додаток до тижневика «Наше Слово». З [[1983]] р. на ''Лемківщині'' проводиться фольклорно-етнографічний фестиваль «[[Лемківська Ватра]]». У краї створено [[Об'єднання лемків]] (1990) та [[Асоціація лемків]] (1989), діє Лемківська секція при [[Об'єднання українців у Польщі|Об'єднанні]] [[Українці Польщі|українців Польщі]]. З 1982 року проводиться «[[Лемківська Ватра]]» — найбільший щорічний лемківський етнографічний фестиваль, який об'єднує лемківське середовище з цілого світу.
| |||