Апартеїд: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Кінець апартеїду: оформлення |
|||
Рядок 172:
До початку 1990-х років у свідомості правлячої еліти ПАР стали відбуватися зміни. Причиною цього стала різка зміна політичної ситуації у світі. З ослабленням і подальшим в 1991 році розпадом [[СРСР]] ПАР перестала бути для західних країн особливо важливим стратегічним партнером у боротьбі з поширенням комунізму. В умовах «Нового світового порядку», що був оголошений президентом США Джорджем Бушем (старшим) і передбачав побудову демократії в усьому світі, подальше збереження расово-сегрегованого ладу в ПАР вже ніяк не могло задовольняти США і країни ЄС. Стурбовані можливістю реальних економічних і політичних санкцій з боку Заходу, економічні кола ПАР посилили натиск на уряд, говорячи про необхідність «рішучих змін курсу».
На відкритті сесії парламенту в лютому [[1990]] року новообраний ([[15 серпня]] [[1989]] року) президент ПАР [[де Клерк Фредерік|Фредерік де Клерк]] оголосив про зняття заборони на діяльність [[Африканський національний конгрес|АНК]], Панафриканського конгресу та Комуністичної партії і повне звільнення Нельсона Мандели.
[[2 травня]] [[1990]] р. відбулася зустріч лідерів АНК і Комуністичної партії ПАР з урядом ПАР, на якій було досягнуто згоди про проведення амністії та подальшої реабілітації політв'язнів. [[В'язні сумління]] випускалися із в'язниць, дисиденти могли вільно повернутися в ПАР з-за кордону. Їм гарантували імунітет від судових переслідувань за політичні переконання. До [[30 квітня]] 1991 р. було звільнено 933 «борців проти апартеїду», проте 364 терористи залишилися в ув'язненні через серйозність скоєних ними злочинів. Всього в ПАР повернулося близько 6000 політичних емігрантів (відмовлено було лише 100 екстремістам).
| |||