Відмінності між версіями «Міжнародні відносини Франції та Африки»

нема опису редагування
(Створено шляхом перекладу сторінки «France–Africa relations»)
[[Файл:France-Africa relations.png|міні|300x300пкс| Французько-африканські відносини на карті. ]]
'''Міжнародні відносини між Африкою та Францією''' є важливими для обох регіонів, розпочались вони ще у [[Середньовіччя|Середньовіччі]] та охоплюють декілька століть.
 
== Початок відносин (8 століття) ==
[[Файл:Muslim troops leaving Narbonne to Pepin le Bref in 759.jpg|міні| Мусульманські війська, покинувші [[Нарбонн|Нарбонну]]у в [[Піпін III Короткий|Пепін ле Бреф]], в 759 році, після 40 років окупації. ]]
[[Файл:Map Almoravid empire-en.svg|міні| [[Альморавіди|Альморавідова імперія]] в період найбільшого розквіту ]]
В 711 році відбулось вторгнення в [[Іспанія|Іспанію]] під командуванням [[Бербери|Бербера]] [[Тарік ібн Зіяд|Таріка ібн Зіяда]] після якого арабські та берберські армії впродовж 8 століття активно захоплювали Південну Францію, від [[Пуатьє]] і [[Рона|долини Рона]] аж до [[Авіньйон|Авіньона]], [[Ліон|Ліона]]а, [[Отен|Отуна]]. Однак згодом, на розстановку сил в регіоні суттєво вплинула [[Битва при Пуатьє (732)|Битва]] при Турах 732 року. <ref>[https://books.google.com/books?id=o4vrUbMK5eEC&pg=PA1 ''Tricolor and crescent: France and the Islamic world'' by William E. Watson p.1]</ref>
 
Саме ці події спричинили перші культурні обміни. У 10 столітті французький монах [[Сильвестр II|Герберт д'Арільяк]], який згодом у 999 році став першим французьким папою [[Сильвестр II|Сильвестром II]], поїхав до [[Іспанія|Іспанії,]] щоб вивчити ісламську культуру, також існує версія, що окрім цього там він навчався в університеті [[Аль-Карауїн|Аль-Каравіїїн]] у [[Фес|Фесі]]і, [[Марокко]] . <ref>[https://books.google.com/books?id=Sb5uyUpAr1QC&pg=PA29 ''The Champions of Change'' Dr. Allah Bakhsh Malik p.29''ff'']</ref>
 
Над тогочасною Францією нависла загроза, яка була спричинена її сусідством з Марокканською [[Альморавіди|імперію Алморавідів]], що активно розширювалась у 11 та 12 століттях. <ref>[https://books.google.com/books?id=4gVIt5u0U5wC&pg=PA31 ''Reconquest and crusade in medieval Spain'' by Joseph F. O'Callaghan p.31]</ref>
 
== Розвідка території Францією (14-15 століття) ==
На думку деяких істориків, в період 1364 - 14131364—1413 років, французькі купці з нормандських міст Діеп і Руан торгували з узбережжями Гамбії та Сенегалу, а також з Кот-д'Івуар і Золотого узбережжя. Імовірно, саме завдяки цьому з 1364 року в місті Діеп активно розвивалась галузь різьблення зі слонової кістки. Однак торгові подорожі швидко припинились, оскільки у Франції розпочалась [[Столітня війна|Столітня війна.]]
 
Важливою також є авантюрна поїздка 1402 року, яку здійснив французький дослідник Жан де Бетенкурт, який проплив від міста [[Ла-Рошель]] до узбережжя [[Марокко|Марокко,]] з метою підкорити [[Канарські острови]] . <ref>[https://books.google.com/books?id=RNSwXN3-LZMC&pg=PA25 ''Canary Islands'' by Sarah Andrews, Josephine Quintero p.25]</ref>
 
== Варварські держави ==
=== Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет ===
[[Файл:Barbarossa Hayreddin Pasha.jpg|міні| [[Хайр ад-Дін Барбаросса|Хайреддін Барбаросса]], правитель [[Алжир (місто)|Алжиру]], керував османським посольством у Франції у 1533 році. ]]
Відповідно до вказівки [[Людовик XII|Людовика XII]] та султана [[Баязид II|Баязет II]] <ref>[https://books.google.com/books?id=cq90z2Ij6jsC&pg=PA139 ''Three years in Constantinople'' by Charles White p.139]</ref> <ref>[https://books.google.com/books?id=cq90z2Ij6jsC&pg=PA147 ''Three years in Constantinople'' by Charles White p.147]</ref> , Франція підписала перший договір чи як його ще називають ''Капітуляція'' з [[Мамлюцький султанат|Мамлуцьким султанатом]] у 1500р1500&nbsp;р. Результатом стало те, що [[Список султанів Єгипту|султан Єгипту]] пішов на територіальні поступки французам та каталонцям.
 
Перші важливі дипломатичні контакти між [[Франциск I (король Франції)|Франциском I Французьким]] (та одночасно османським імператором) [[Сулейман I Пишний|Сулейманом Пишним]] були встановлені у 1526 році. Це дало початок [[Франко-турецький альянс|франко-османського союзу]], який згодом змінився тісними контактами з [[Берберія|варварськими державами]] [[Північна Африка|Північної Африки]], що ставали васалами Османської імперії. Першим посольством у Франції було саме [[ Османське посольство у Франції (1533) |османське посольство, створене у 1533 &nbsp;р. На]] чолі з [[Хайр ад-Дін Барбаросса|Хайреддіном Барбароссою]], тодішнім главою варварських штатів в [[Алжир (місто)|Алжирі]].
 
Першим рішенням Сулеймана був наказ віддати свій флот у розпорядження Франциска І, який з його допомогою повинен був атакувати [[Генуя|Геную]] та Мілан . <ref>[https://books.google.com/books?id=U09VIUxJkHwC&pg=RA1-PA134 ''Suleiman the Magnificent 1520-15661520—1566'' Roger Bigelow Merriman p.139]</ref> У липні 1533 &nbsp;р. Френсіс прийняв османських представників у [[Ле-Пюї-ан-Веле|Ле-Пуй]], і відправив Антоніо Рінкона до Барбаросса, що на [[Північна Африка|півночі Африки,]] а потім у [[Анатолія|Малу Азію]] . <ref name="Merriman140">[https://books.google.com/books?id=U09VIUxJkHwC&pg=RA1-PA135 ''Suleiman the Magnificent 1520-15661520—1566'' Roger Bigelow Merriman p.140]</ref>
 
Під час війни в Італії 1551–15591551—1559 рр, мали місце численні військові вторгнення та конфлікти. У 1551 році османи за допомогою французького посла Габріеля де Люес д'Арамона перемогли в облозі Триполя . <ref name="Braudel">''The Mediterranean and the Mediterranean world in the age of Philip II'' by Fernand Braudel p.920- </ref>
 
=== Марокко ===
У 1533 році Франциск І призначив на посаду посла в Марокко полковника П'єра де Пітона, тим самим поклавши початок офіційних дипломатичних відносин Франції та Марокко . <ref>"«Francois I, hoping that Morocco would open up to France as easily as Mexico had to Spain, sent a commission, half commercial and half diplomatic, which he confided to one Pierre de Piton. The story of his mission is not without interest"» in ''The conquest of Morocco'' by Cecil Vivian Usborne, S. Paul & co. ltd., 1936, p.33</ref> У листі до Франциска I від 13 серпня 1533 &nbsp;р. Володар Ваттасідів у [[Фес|Фесі]]і [[Абу'л-Аббас Ахмад|Ахмед бен Мухаммед]] привітав Францію з примиренням і гарантував свободу судноплавства та абсолютну свободу пересування французьким торговцям.
 
Після цього листа, в 1555 році Франція почала активно відправляти кораблі до Марокко це відбувалось за правління [[Генріх II (король Франції)|Генріха II]], сина [[Франциск I (король Франції)|Франциска I.]] <ref>[https://books.google.com/books?id=iFtVfFaj8moC&pg=PA32 ''Travels in Morocco, Volume 2'' James Richardson p.32]</ref> У 1577 році, Франція стала першою європейською країною, що назначила консула у [[Фес|Фесі]]і (Марокко), яким став Гійом Берард. Згодом його змінив Арнольт де Ліль, а потім Етьєн Хуберт д'Орлеан, що офіційно працював лікарем та представником Франції на боці султана. Ці важливі міжнародні контакти з Францією відбулись під час правління [[Абд аль-Малік I (султан Марокко)|Абд аль-Маліка]] та його наступника Мулай [[Ахмад аль-Мансур (султан Марокко)|Ахмада аль-Мансура]] .
 
[[Файл:Castelo Real Adriaen Matham 1641.jpg|ліворуч|міні| [[Ес-Сувейра (Марокко)|Могадор]] вважається можливим французьким житлом Ісаака де Разіллі за Людовіка XIII. ]]
З метою продовження початих зусиль свого попередника [[Генріх IV (король Франції)|Генріха IV]], [[Людовик XIII Справедливий|Людовик ХІІІ]] прийняв рішення запровадити колоніальну політику в [[Марокко]], для цього у 1619 році він відправив на розвідку флот під командуванням Ісаака де Разілі.
 
У 1624 році, за особливі заслуги, його було назначено працівником посольства у піратській гавані Сале в Марокко, з метою розслідування справи про бібліотеку Мулая Зідана.
 
У 1630 &nbsp;р. Разіллі вдалося домовитись про викуп французьких невільників з Марокко. Наступного року він знову відвідав Марокко з метою участі у переговорах щодо франко-марокканський договору 1631року . <ref>[https://books.google.com/books?id=QbZRl9DMIPMC&pg=PA114 ''A man of three worlds'' Mercedes García-Arenal, Gerard Albert Wiegers p.114]</ref> Договір надавав Франціїї привілейовані умови, такі як: пільгові тарифи, створення консульства та свободу віросповідання для французьких підданих. <ref>[https://books.google.com/books?id=KPM3AAAAIAAJ&pg=PA259 ''France in the age of Louis XIII and Richelieu'' by Victor Lucien Tapié p.259]</ref>
 
== Сенегал (1659) ==
У 1659 &nbsp;р. Франція створила перший торговий пост у [[Сен-Луї (Сенегал)|Сен-Луї, Сенегал]] . В цей час європейські держави продовжували спроби захопити острів Горе, однак вдалось це лише одній країні -&nbsp;— Франції в 1677 &nbsp;р. під керівництвом [[Жан д'Естре|Жана II д'Естрє]] під час [[Франко-голландська війна (1672—1678)|франко-голландської війни]] (1672–16781672—1678). Острів входив до її володінь впродовж наступних 300х років. <ref name="books.google.com">''International Dictionary of Historic Places: Middle East and Africa'' by Trudy Ring p.303 </ref> У 1758 французьку колонію, що проживала на тому острові окупувала британська експедиція, все це відбувалось в рамках Семирічної війни, але згодом її все-так повернули Франції у 1783 році.
 
== Магриб ==
 
=== Французьке завоювання Алжиру (1830) ===
[[Французьке завоювання Алжиру]] відбувалось в період з 1830 по 1847 рік, в результаті чого Алжир став французькою колонією. Сили опору Алжиру були розділені між силами Ахмеда бея при [[Константіна|Костянтині]], що були розміщені насамперед на сході та націоналістичними силами [[Кабілія|Кабилії]] на заході. Договори з націоналістами під керівництвом[[Абд аль-Кадір|Абдом аль-Кадірома]] дали змогу французам спочатку зосередитись на ліквідації решти османської загрози, яка виникла у зв'язку із захопленням Константина в1837 році. В цей час Аль-Кадір продовжував чинити опір на заході. Вкінці-кініців у 1842 році останній був загнаний до [[Марокко]] масштабними військовими діями, що проводили французи, там він продовжував вести партизанську війну. Однак після поразки у першій франко-марокканській війні, уряд Марокко зазнав сильного дипломатичного тиску з боку Франції і в результаті якого Аль-Кадіра вигнали з Марокко. Він був змушений здатись французьким військам у 1847 році.
 
=== Перша франко-марокканська війна (1844) ===
[[Файл:First Franco-Moroccan War 1844.jpg|міні| Розгортання бойових дійПершої франко-марокканської війни (1844). ]]
[[Франція]] вдруге продемонструвала свою зацікавленість у територіях Марокко в 1830-х роках. Вони розглядали ці території як можливість розширення сфери власного впливу в [[Магриб|Магрибі]]і, [[Алжир|Алжирі]]і та [[Туніс]]<nowiki/>і, які вже й так суттєво залежали від Франції.
 
Перша франко-мароканська війна 1844 року була спричинена союзом Марокко з [[Абд аль-Кадір|Абд-Ель-Кадером]] проти [[Франція|Франції]]. Після цього відбулось декілька інцидентів на кордоні між Алжиром і Марокко, внаслідок яких Марооко відмовилась від військової підтримки Алжира.
 
Франція вперше зіткнулася з Марокко в битві, що носить назву бомбардування Танжера (6 серпня, 1884), згодом відбувались битва за острівці (14 серпня 1844), і обстріл Могадору (15-17 серпня, 1844).<ref name="Sondhaus 72">[https://books.google.com/books?id=Ka-1eQRnXMUC&pg=PA71 ''Navies in modern world history'' Lawrence Sondhaus p.71''ff'']</ref> офіційно ця війна закінчилася 10 вересня з підписанням Договору про Танжер, як наслідок в Марокко затвердили арешт і заборону діяльності [[Абд аль-Кадір]], передбачалось також зменшення розміру гарнізону в Уджде, а також створення комісії з демаркації кордону. По суті, сучасний кордон між Марокко і Алжиром, було узгоджено саме в [[Магнія|Договорі "«of Lalla Maghnia"»]]
 
== Алжир 1958 ==
В 1958 році відбулось захоплення влади в Алжирі, що здійснили підрозділи французької армії та французькі переселенці у відповідь на арабське націоналістичне повстання. Це протистояння створило надзвичайно нестабільну ситуацію в Четвертій Республіці. Під час травневої кризи 1958 року Де Голль скликав Національні збори, з метою повернути собі владу. Він заснував П'яту республіку, яка вперше стала президентською та зайняв означений пост. Це рішення зберегло Францію, оскільки Де Голль впроваджував політику, яка була покликана зупинити війну, однак своїми вчинками він розгнівав Пійд-Нуар (французи, що оселились в Алжирі) та військових, оскільки вони підтримували його повернення до влади, оскільки розрахрвували на збереження Францією колоніального панування. Де Голль надав Алжиру незалежність у 1962 році. <ref>Winock, Michel. "«De Gaulle and the Algerian Crisis 1958-19621958—1962."» in Hugh Gough and John Home, eds., ''De Gaulle and Twentieth Century France'' (1994) pp 71-82.</ref>
 
== Французька Західна Африка ==
[[Файл:French West Africa 1913 map.png|міні| У 1904 році Дакар став столицею [[Французька Західна Африка|французької Західної Африки]] . ]]
З 1880 &nbsp;р. Франція зробила перші спроби розпочати будівництво залізничної системи, яка зосереджена на лінії [[Сен-Луї (Сенегал)|Сент-Луї]] -&nbsp;— [[Дакар|Дакар,]] її мета полягала в тому, що здійснювати військовий контроль над навколишніми районами і зробити можливою військову окупацію материкового Сенегалу. <ref name="Klein 59">''Slavery and colonial rule in French West Africa'' Martin A. Klein p.59 </ref> Будівництво залізниці Дакар-Нігер розпочалося в кінці 19 століття під керівництвом французького офіцера [[Жозеф Галлієні|Галлієні]] .
 
У 1895 році було обрано першого генерал-губернатора Сенегалу. За його влади відбулось більшість завоювань Західної Африки, тому в 1904 році ці території отримали нову офіційну назву[[Французька Західна Африка]] (AOF: "«Afrique Occidentale Française"»), до складу якої входили Сенегал і Дакар її столиця.
 
== Субтропічна Африка 1940-19811940—1981 ==
В цей період відбувались численні катастрофи та військові конфлікти в Індокитаї та Алжирі, тому французькі консерватори дійшли висновку, що немає сенсу проводити колоніальну політику вподальшому. Перервавши всі зв'язки з численними французькими колоніями у субтропічній Африці, вони хотіли зняти з себе відповідальність за цей регіон. Оскільки, під час війни де Голль успішно просував своє гасло «Вільна Франція» та активно завоював африканські колонії. В 1958 &nbsp;р. відбувся його офіційний візит на ці теиторії, після якого Субтропічна Африка стала невід'ємною частиною зовнішньої політики уряду Де Голля. <ref>Julian Jackson, ''De Gaulle'' (2018), pp 490-93, 525, 609-615609—615.</ref> В 1958 році, усі колонії, окрім [[Гвінея|Гвінеї]], проголосували за те, щоб залишитися у французькій громаді, однак з власним представництвом у парламенті та гарантією допомоги від французької сторони. На практиці майже всі колонії стали незалежними в кінці 1950-х, але підтримували дуже міцні зв'язки. <ref>Patrick Manning, ''Francophone Sub-Saharan Africa 1880–19951880—1995'' (1999) pp 137-41, 149-50, 158-62.</ref> Активну участь у цьому брали радники президента, звісно під його пильним наглядом, вони відігравали головну роль у цивільних та військових справах, перешкоджали переворотам та, іноді, замінювали місцевих лідерів. Французька колоніальна система завжди базувалася насамперед на місцевому керівництві, на відміну від, наприклад, британських колоніях. Мета колонізації французами полягала, перш за все, в асиміляції тубільців у загальній французькій культурі та вивчення ними французької мови. На думку Де Голля, тісна співпраця між ними, власне, і надавала легітимності місцевим лідерам, засвідчувала їх гуманітарні повноваження та забезпечувала доступ до нафти, урану та інших корисних копалин, формувала невеликий, однак стабільний ринок французьких виробників. Завдяки цьому і була досягнута гарантувало життєздатність французької мови та культури у великій частині світу, яка швидко зростала серед населення. Наступники Де Голля [[Жорж Помпіду]] (1959-74) та [[Валері Жискар д'Естен|Валері Жискар]] д'Естінг (1974-19811974—1981) продовжували африканську політику Де Голля. Вони реалізовували її через забезпечення французькими військовими частинами та великим військово-морським флотом в Індійському океані. Понад 260 000 французів працювали в Африці, особливо зосередившись в галузі постачання нафти. Вони доклали зусиль для створення нафтопереробних заводів та алюмінієвих плавок, однак проігнорували розвиток дрібної місцевої промисловості, яку французи хотіли монополізувати на материку. [[Сенегал]], [[Кот-д'Івуар]], [[Габон]] та [[Камерун]] були найбільшими і надійними союзниками Африки і отримували від неї
 
більшість інвестицій. <ref>John R. Frears, ''France in the Giscard Presidency'' (1981) pp 109-127109—127.</ref> Під час громадянської війни в Нігерії (1967–19701967—1970) Франція підтримувала розбиту [[Біафра]], однак такий крок був більше формальний, оскільки вони забезпечували тільки найманців і застарілу зброю. Цілі Де Голля ж полягали в тому, щоб захистити сусідні колишні колонії з Нігерії, зупинити радянський вплив і закріпитися в багатій нафтою дельті Нігеру. <ref> Christopher Griffin, "«French military policy in the Nigerian Civil War, 1967–19701967—1970."» ''Small Wars & Insurgencies'' 26.1 (2015): 114-135114—135.</ref>
 
== Мітеран: 1981-19961981—1996 ==
Після здобуття незалежності у французькій частині Африки розпочалась риторика щодо соціалізму. Однак президент соціалістів Франсуаза Міттеран (1981-19961981—1996) ігнорував пропозиції щодо соціалізму та підтримував доброзичливий французький нагляд за колишніми колоніями. Він підтримував французькі відносини з Пропартетейдовою Африкою, а його військова та комерційна політика продовжувались в неоколоніальному стилі, який заклав де Голль. <ref>Eliphas G. Mukonoweshuro, "«Mitterrand and 'Socialist Neo-Colonialism'"» ''Africa Quarterl'' (1994), 34#1 pp 73-94.</ref> <ref>Jean-François Médard, "«France and sub-Saharan Africa."» in Ukf Engel, and Gorm Rye Olsen, eds. ''Africa and the North'' (Routledge, 2004) pp. 37-49. [https://zodml.org/sites/default/files/%5BUlf_Engel%5D_Africa_and_the_North_Between_Globaliz_0.pdf#page=38 Online]</ref>
 
=== Габон ===
Міттеран приділяв особливу увагу [[Габон|Габону]]у, це було обумовленого його стратегічними розташуванням та перспективною економікою. Міттеран загалом підтримував режим президента Габону [[Омар Бонго|Омара Бонго]], який правив з 1967 року. Він здебільшого ігнорував давні соціалістичні та комуністичні скарги на несправедливість та корупцію в Габоні. <ref>David E. Gardinier, "«France and Gabon since 1993: The reshaping of a neo-colonial relationship."» ''Journal of Contemporary African Studies'' 18.2 (2000): 225-242225—242.</ref>
 
=== Руанда ===
Французька щоденна газета ''[[Ле-Монд|Le Monde]]'' надрукувала розсекречені урядові доповіді та дипломатичні телеграми, що розкривали факт підтримки Міттерантом режиму [[Жувеналь Габ'ярімана|Хаб'яріамани]] 6 липня 2007 року. Офіційною французькою політикою було ж підштовхувати Хаб'ярімана до розподілу влади, зупиняючи військовослужбовців [[Руандійський патріотичний фронт|ФПР]] [[Поль Кагаме|Пола Кагаме]], які підтримувались тогочасною [[Уганда|Угандою]] . 2 квітня 1993 року, між Хаб'ярімана та Кагаме була проведена зустріч, що поклаа початок підписання Арушанських угод в серпні 1993р1993&nbsp;р.
 
Прем'єр-міністр консерваторів [[Едуар Баладюр|Едуард Баладур]] планував відправити ще 1000 солдатів, Міттеран
 
таку пропозицію підтримав. Документи підтверджують, що французький уряд підтримував
 
етнічні чистки, здійснені [[Хуту|гуцуськими]] екстремістами в лютому 1993 року, за рік до вбивства Хаб'ярімана, що спричинило повномасштабний геноцид.
 
== Дивитися також ==
 
* Французько-азійські відносини
* Відносини Франції та Америки
 
== Примітки та посилання ==
== Пов'язані статті ==
 
* Крокер, Честер А. "«Військова залежність: колоніальна спадщина в Африці"». ''Журнал сучасних африканських досліджень'' 12.2 (1974): 265-286265—286.
* Гард'єньє, Девід Е. "«Франція та Габон з 1993 року: перетворення неоколоніальних відносин"». ''Журнал сучасних африканських досліджень'' 18.2 (2000): 225-242225—242.
* Гериц, Френк. "«Постколоніальна культурна трансакція: переосмислення Гвінейської кризи у рамках французької культурної стратегії для Африки, 1958–60"». ''Історія холодної війни'' (2019): 1-17. [https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14682745.2019.1576170 онлайн в] [https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14682745.2019.1576170 Інтернеті]
* Джонсон, Г. Веслі. ред. ''Подвійний вплив: Франція та Африка в епоху імперіалізму'' (1985) [https://www.questia.com/library/3172739/double-impact-france-and-africa-in-the-age-of-imperialism Інтернет-] есе вчених
* Джонсон, Г. Веслі. ''Франція та африканці, 1944–19601944—1960 рр .: політична історія'' . (Greenwood Press, 1985). [[International Standard Book Number|ISBN]] &nbsp; [[Special:BookSources/0313233861|0313233861]] .
* Менінг, Патріку. ''Франкофонська південно-сахарська Африка 1880–1995 1880—1995&nbsp;рр.'' (Друге видання 1999 &nbsp;р.)
* Мартін, Гай. "«Історичні, економічні та політичні основи африканської політики Франції"». ''Журнал сучасних африканських досліджень'' 23.2 (1985): 189-208189—208.
* Мартін, Гай. "«Французька африканська політика в галузі перемикання: відсторонення і перерозподіл"». ''Colección'' 10.5 (2017): 97-119. [http://erevistas.uca.edu.ar/index.php/COLEC/article/download/642/612 онлайн]
* Mukonoweshuro, Eliphas G. "«Французькі комерційні інтереси в нефранкофонній Африці"». ''Африка Квартал'' 30.1-2 (1990): 13-26.
[[Категорія:Міжнародні відносини Франції]]
1365

редагувань