Кримськотатарський національний рух (1950-1980-ті рр.): відмінності між версіями

Перший секретар ЦК КП Казахстану П. &nbsp;Пономаренко рекомендував не знімати з режиму спецпоселення не тільки молодих, а й «престарілих спецпоселенців - чеченців, інгушів, балкарців, оунівців", басмачів, кримських татар і білоруських куркулів», мотивуючи це тим, що «більшість з них є носіями найбільш реакційних і ворожих настроїв, організовують різні релігійні та націоналістичні угруповання, культивують серед молоді відсталі звичаї, відривають юнаків і дівчат від школи і суспільного життя»<ref name="бекир50-60">{{Cite web|url=http://kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|title=Гульнара Бекирова. Крымскотатарское национальное движение в 50-60-х гг.: становление, первые победы и разочарования.|accessdate=2017-05-10|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101217184418/http://www.kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|archivedate=2010-12-17|deadlink=yes}}</ref>.

Вперше за багато років відкрито про несправедливість, допущену щодо виселених народів, було сказано в доповіді М. &nbsp;С. &nbsp;Хрущова на XX з'їзді КПРС (25 лютого 1956 року). 28 квітня 1956 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про зняття обмежень щодо спецпоселення з кримських татар, балкарців, турок -&nbsp;— громадян СРСР, курдів, хемшилів і членів їх сімей, виселених в період Великої Вітчизняної війни». '''Цим актом було встановлено, проте, що зняття обмежень не тягне за собою повернення майна, конфіскованого при виселенні, і що вони не мають права повертатися в місця, звідки були виселені'''<ref name="эмин">[http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=499487 Эминов Р. Я. НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ КРЫМСКИХ ТАТАР (Попытка краткого анализа участника движения)]</ref>.

З цього часу представниками національних еліт виселених народів почали вживатися активні спроби домогтися повернення на Батьківщину через звернення до вищого керівництва країни. В одному з перших таких звернень - листі п'яти кримськотатарських комуністів (вересень 1956 року), що був адресований членам Президії ЦК КПРС і М. &nbsp;А. &nbsp;Суслову, ставилося питання про повернення кримських татар на Батьківщину, відновлення кримської автономії в складі УРСР, а також про повернення або компенсації за втрачене при виселенні майно. У зв'язку з цим листом Відділ парторганів ЦК КПРС доручив ЦК КП Узбекистану «провести додаткову роботу серед кримських татар, що зняття з них режиму спецпоселень не дає права на повернення в райони колишнього місця проживання і конфісковане у них майно», а також «дати необхідні роз'яснення» для «колишніх керівних працівників Криму»<ref name="бекир50-60">{{Cite web|url=http://kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|title=Гульнара Бекирова. Крымскотатарское национальное движение в 50-60-х гг.: становление, первые победы и разочарования.|accessdate=2017-05-10|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101217184418/http://www.kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|archivedate=2010-12-17|deadlink=yes}}</ref>.

24 листопада 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про відновлення національної автономії калмицького, карачіївськогокарачаївського, балкарського, чеченського й інгушського народів». У постанові оголошувалося про повернення ряду виселених народів на батьківщину -&nbsp;— на тій підставі, що «при великій територіальної роз'єднаності не створюється необхідних умов для всебічного розвитку цих націй» <ref name="бекир50-60">{{Cite web|url=http://kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|title=Гульнара Бекирова. Крымскотатарское национальное движение в 50-60-х гг.: становление, первые победы и разочарования.|accessdate=2017-05-10|archiveurl=https://web.archive.org/web/20101217184418/http://www.kirimtatar.com/Researches/50-60-simf.html|archivedate=2010-12-17|deadlink=yes}}</ref> .

У той же час в ухвалі йдеться <ref name="эмин">[http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=499487 Эминов Р. Я. НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ КРЫМСКИХ ТАТАР (Попытка краткого анализа участника движения)]</ref> : <blockquote> 6. Визнати недоцільним надання національної автономії татарам, раніше проживали в Криму, маючи на увазі, що колишня Кримська АРСР була автономією тільки татар, а являла собою багатонаціональну республіку, в якій татари становили менше однієї п'ятої частини всього населення, і що в складі РРФСР є татарське національне об'єднання -&nbsp;— Татарська АРСР, а також те, що в даний час територія Криму є областю Української РСР.

9 січня 1957 року було видано укази Президій Верховних Рад СРСР і РРФСР про відновлення [[Чечено-Інгушська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Чечено-Інгушської АРСР]] у складі Російської РґфСРРРФСР <ref>[http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_5159.htm Указ Президиума ВС СССР от 09.01.1957]</ref> <ref>[http://pravo.levonevsky.org/baza/soviet/sssr6157.htm УКАЗ ПРЕЗИДИУМА ВС РСФСР ОТ 09.01.1957 N 721/4 О ВОССТАНОВЛЕНИИ ЧЕЧЕНО-ИНГУШСКОЙ АССР И УПРАЗДНЕНИИ ГРОЗНЕНСКОЙ ОБЛАСТИ]</ref>. Того ж року державою було заплановано повернути в відновлену автономію 40 тисяч сімей. Фактично ж повернулося значно більше, що породило серед кримських татар впевненість в тому, що лише самовільне повернення в рідні місця спонукало владу почати організоване переселення<ref name="эмин">[http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=499487 Эминов Р. Я. НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ КРЫМСКИХ ТАТАР (Попытка краткого анализа участника движения)]</ref>. Крім чечено-інгушської, в січні 1957 року було відновлено автономії калмицького, карачіївського і балкарського народів. Осторонь від цього процесу реабілітації залишилися виселені німці, кримські татари, а також інші репресовані жителі Криму та Закавказзя. М. Геллер писав з цього приводу <ref name="autogenerated3">[http://www.razlib.ru/istorija/m_ja_geller/p120.php М. Я. Геллер. История Российской империи. История России 1917—1995. Утопия у власти. Кн. II, Гл. 10. ГОДЫ РАСТЕРЯННОСТИ И НАДЕЖД (1953—1964)]</ref> : ''«На жаль для кримських татар, вони не були 1956 року так добре організовані, так згуртовані, як чеченці й інгуші. Якби вони почали масове самовільне повернення до Криму, то, ймовірно, досягли б свого. У листопаді 1956 року, в зв'язку з подіями в Угорщині та інших країнах Східної Європи, радянське керівництво дуже побоювався ускладнень у власній країні і змушене було б піти кримським татарам на поступки. Але цього не сталося, і кримські татари надовго втратили свій історичний шанс''».