Андрій Войнаровський: відмінності між версіями

'''Войнаровський Андрій Іванович''' (бл. 1680 — †[[1740]]) — осавул гетьмана І.Мазепи протягом 1701—1716 рр. Виходець з козацької старшини, племінник та спадкоємець І.Мазепи по материнській лінії, син шляхтича Войнаровського. Виховувався при дворі І.Мазепи. Власник великих маєтностей на Лівобережній Україні, довірена особа гетьмана, активний учасник його антиросійських дій. У 1708 р. разом з Мазепою та групою старшин перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Після поразки шведів у Полтавській битві 1709 р. емігрував у Бендери (Молдова), а звідти до Німеччини. Після смерті І.Мазепи і отримання його багатств (які були визнані Карлом ХІІ приватною власністю, а не власністю запорозького козацтва) У спадок В. збайдужів до гетьманства і уряду взагалі. Приватні інтереси ставив вище за громадські. У вирішені питань був розумний, освічений, але неперебірливий у засобах (підкуп свідків і т.ін.). Був ревним поборником православної церкви, прихильником відриву України від Росії і переходу її під владу шляхетської Польщі. У 1710—1711 рр. разом із П.Орликом підбурював уряди Туреччини, Кримського ханства та ряду західноєвропейських країн до війни з Росією, намагався утворити антиросійську коаліцію європейських держав. За наказом Петра І В. в 1716 р. заарештував російський консул в м. Гамбурзі (Німеччина) і відправив до Петербургу. Звідси В. заслали у Якутськ, де він і помер у 1740 р.▼