Відмінності між версіями «Попель Степан Михайлович»

джерела
м (→‎Шахова кар'єра: оформлення)
(джерела)
| піковий_рейтинг = бл. 2378 (кінець 1960-х)
}}
'''Степа́н Анто́н Михáйлович По́пель''' ({{нар}} [[15 липня]] [[1907]], [[Комарники]], [[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]], нині [[Турківський район]], [[Львівська область]] — {{пом}} [[27 грудня]] [[1987]], [[Фарґо (Північна Дакота)]], [[Північна Дакота]], [[США]]) — український [[філолог]] і [[юрист]], [[Україна|український]] та [[Сполучені Штати Америки|американський]] [[шахіст]]. Чемпіон Львова 1929, 1943, чемпіон українців Західної України 1944. Емігрувавши після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] на Захід, відзначався і закордоном: чемпіон [[Париж]]а у 1951, 1953 і 1954 роках. Один із провідних шахістів української діаспори у [[Сполучені Штати Америки|США]]: чемпіон УСЦАК[[Українська Спортова Централя Америки й Канади|Української Спортової Централі Америки й Канади]] 1969, багаторазовий чемпіон різних штатів.
 
== Життєпис ==
Степан Попель народився у[[15 серпня]] [[1907]] року в селі [[Комарники]] [[Турківський повіт|Турківського повіту]] [[15 серпня]] [[1907]] року в сім'ї священика Михайла{{sfn|І. Яремко|2009|с=28}} та Ольги (з Калинських){{sfn|І. Яремко|2009|с=144}}. Батько Степана помер, коли тому виповнилося 9 років{{sfn|І. Яремко|2009|с=28}}.
 
ВУ шахи Степана навчив грати батько{{sfn|І. Яремко|2009|с=28}}. У 12 років уперше взяв участь у шаховому турнірі{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}.<ref name="Вільний_світ">{{cite news
| назва = Шкода, що С. Попель буде в нас так коротко...
| автор = [[Курдидик Анатоль Петрович|А. Курдидик]]
| автор-посилання =
| газета = НовийВільний поглядсвіт
| дата = 1916 серпнялипня 20111979
}}</ref>.
 
Студіював у єзуїтському коледжі в [[Есхен]]і (Бельгія){{sfn|І. Яремко|2009|с=28}}, також у [[Брюссель|Брюсселі]] та [[Париж]]і (1924); згодом&nbsp;— магістр франко-латинської філології [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського університету]] (1931), магістр права (1938). Професор французької та латини однієї з львівських гімназій (1931—1939), асистент професора Львівського педагогічного інституту (1939—1941) та [[Львівська політехніка|Львівської політехніки]] (1941—1944){{sfn|І. Яремко|2009|с=27}}.
Був [[поліглот]]ом, окрім української володів [[Англійська мова|англійською]], [[Грецька мова|грецькою]], [[Латинська мова|латинською]], [[Німецька мова|німецькою]], [[Польська мова|польською]], [[Російська мова|російською]] та [[Французька мова|французькою]] мовами{{sfn|В. Батура|2016|с=108-109}}. Приватний секретар Митрополита [[Шептицький Андрей|Андрея Шептицького]] (1929—1944). Вживав псевдо ''А.&nbsp;С.&nbsp;Сулима''{{sfn|І. Яремко|2009|с=27}}.
 
БувДо [[Друга світова війна|Другої світової війни]] був редактором львівських часописів «[[Szachista]]»<ref name="Погляд">{{cite news
1943 року у Львові вийшла друком книжка Попеля «Початки шахіста» (Львів, 1943){{sfn|Ю. Семенко|1993|с=85}}. Згодом Ксавери Тартаковер так про це писав. Німецька влада викликала Попеля до себе й зажадала пояснити, чому він у вступі згадав [[Емануїл Ласкер|Емануїла Ласкера]] (що був євреєм), але нічого не сказав про [[Зіґберт Тарраш|Зіґберта Тарраша]]. На це шахіст відповів, що неможливо писати історію філософії, не згадавши [[Бенедикт Спіноза|Баруха Спінозу]], як історія християнства неможлива без [[Ісус Христос|Ісуса Христа]]. За це його на кілька місяців запроторили до в'язниці{{sfn|І. Яремко|2009|с=29-30}}{{sfn|І. Яремко|2009|с=53}}. Щоправда, документальних підтверджень цієї історії не існує. Її, за словами Тартаковера, розповів йому сам Попель<ref name="В. Гінда_2013">{{cite news
| назва = Львівський hetman шахів
| автор =
| автор-посилання =
| url = http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews%5Btt_news%5D=4196&tx_ttnews%5BbackPid%5D=16&cHash=a3e855ec75
| газета = Новий погляд
| дата-архіву = 2619 жовтнясерпня 2011
| дата-доступу = 6 грудня 2019
| url-архіву = http://web.archive.org/web/20111026091204/http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews%5Btt_news%5D=4196&tx_ttnews%5BbackPid%5D=16&cHash=a3e855ec75
| дата-архіву = 26 жовтня 2011
| мертвий-url = так
| якірець =
}}</ref> і «[[Спортові вісти]]»<ref>[https://zaxid.net/istoriya_shahiv_u_lvovi_n1329692 Історія шахів у Львові]</ref>. Дописував у них статті про шахи{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}<ref name="Вільний_світ"/>.
 
1943 року у Львові вийшла друком книжка Попеля «Початки шахіста» (Львів, 1943){{sfn|Ю. Семенко|1993|с=85}}. Згодом [[Ксавери Тартаковер]] так про це писав. Німецька влада викликала Попеля до себе й зажадала пояснити, чому він у вступі згадав [[Емануїл Ласкер|Емануїла Ласкера]] (що був євреєм), але нічого не сказав про [[Зіґберт Тарраш|Зіґберта Тарраша]]. На це шахіст відповів, що неможливо писати історію філософії, не згадавши [[Бенедикт Спіноза|Баруха Спінозу]], як історія християнства неможлива без [[Ісус Христос|Ісуса Христа]]. За це його на кілька місяців запроторили до в'язниці{{sfn|І. Яремко|2009|с=29-30}}{{sfn|І. Яремко|2009|с=53}}. Щоправда, документальних підтверджень цієї історії не існує. Її, за словами Тартаковера, розповів йому сам Попель<ref name="В. Гінда_2013">{{cite news
| назва = Галицькі шахи за німецької влади
| автор = В. Гінда
}}</ref>.
 
Наступ радянських військ на Львів (1944) застав С.Попеля на змаганнях у [[Сянік|Сяноці]], організованих місцевим спортивним клубом «Лемко». Не бажаючи жити під більшовицькою окупацією, шахіст виїхав на Захід{{sfn|І. Яремко|2009|с=98}}{{sfn|І. Яремко|2009|с=27}}, в [[Американська зона окупації Німеччини|американську зону окупації Німеччини]]{{sfn|Ю. Семенко|1993|с=95}}. Декілька місяців перебував у [[Краків|Кракові]], потім переїхав до Парижа<ref name="Z">[https://zbruc.eu/node/69649 ''Володимир Гінда.'' Львівський шахіст&nbsp;— тричі чемпіон Парижа // Zbruch, 15.08.2017]</ref>.
Був редактором львівських часописів «[[Szachista]]»<ref name="Погляд">{{cite news
| назва = Львівський hetman шахів
| автор =
| автор-посилання =
| url = http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews%5Btt_news%5D=4196&tx_ttnews%5BbackPid%5D=16&cHash=a3e855ec75
| газета = Новий погляд
| дата = 19 серпня 2011
| дата-доступу = 6 грудня 2019
| url-архіву = http://web.archive.org/web/20111026091204/http://pohlyad.com/index.php?id=30&tx_ttnews%5Btt_news%5D=4196&tx_ttnews%5BbackPid%5D=16&cHash=a3e855ec75
| дата-архіву = 26 жовтня 2011
| мертвий-url = так
| якірець =
}}</ref> і «[[Спортові вісти]]»<ref>[https://zaxid.net/istoriya_shahiv_u_lvovi_n1329692 Історія шахів у Львові]</ref>. Дописував у них статті про шахи{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}.
 
Наступ радянських військ на Львів (1944) застав С.Попеля на змаганнях у [[Сянік|Сяноці]], організованих місцевим спортивним клубом «Лемко». Не бажаючи жити під більшовицькою окупацією, шахіст виїхав на Захід{{sfn|І. Яремко|2009|с=98}}{{sfn|І. Яремко|2009|с=27}}, в [[Американська зона окупації Німеччини|американську зону окупації Німеччини]]{{sfn|Ю. Семенко|1993|с=95}}. Декілька місяців перебував у Кракові, потім переїхав до Парижа<ref name="Z">[https://zbruc.eu/node/69649 ''Володимир Гінда.'' Львівський шахіст&nbsp;— тричі чемпіон Парижа // Zbruch, 15.08.2017]</ref>.
 
Після війни оселився в [[Париж]]і{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}. Тримав там магазин жіночого одягу{{sfn|І. Яремко|2009|с=197}}.
 
З 1948 року одружений з колишньою киянкою{{sfn|І. Яремко|2009|с=108}} Валентиною Шаповал, діти&nbsp;— Володимир (пасинок), Ольга та Олекса{{sfn|І. Яремко|2009|с=27}}. Станом на кінець 1970-х років дружина працювала бібліотекаркою в [[Університет Північної Дакоти|Університеті Північної Дакоти]]. Донька Ольга закінчила медичні студії у Фарґо та в {{нп|Університет Сан-Франциско|Університеті Сан-Франциско||University of San Francisco}}{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}<ref name="Вільний_світ"/>, згодом працювала лікаркою{{sfn|І. Яремко|2009|с=98}}. Син Олекса працював полісменом{{sfn|І. Яремко|2009|с=206}}.
 
Не отримавши французького громадянства, 1956 року переїхав до США{{sfn|І. Яремко|2009|с=31}}.
Погодився тренувати провідну французьку шахістку [[Шанталь Шоде де Сілан]], яка стала учасницею [[Чемпіонат світу із шахів серед жінок 1956#Кандидатський турнір 1955 року|Московського турніру претенденток на шахову корону]] 1955 року. Мав можливість приїхати до Радянського Союзу, аби відвідати родину. Однак, через відсутність французького громадянства не зважився на цей крок{{sfn|І. Яремко|2009|с=30}}.
 
Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному турнірі в [[Гастінґс]]і ([[Велика Британія]]) 1951/1952<ref>[https://web.archive.org/web/20080421145939/http://pagesperso-orange.fr/eric.delaire/Tournois/Hastings.htm#1951 Palmarès des tournois de Hastings]{{ref-fr}}</ref>, де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як [[Светозар Глігорич]], [[Даніель Яновський]], [[Ян Гейн Доннер]] та інші<ref>[https://web.archive.org/web/20080103100051/http://www.btinternet.com/~john.saunders14/dgt/hast1950s/dgt_chesstheatre.htm BRITISH CHESS GAME ARCHIVE]{{ref-en}}</ref>. Британська шахова федерація поставила його на 82-ге місце у своєму рейтингу шахістів Європи разом з СРСР{{sfn|І. Яремко|2009|с=67}}<ref name="Вільний_світ"/>.
 
1956 року переїхав до США. У 1956-му взяв участь у Відкритому чемпіонаті США в [[Оклагома-Сіті]], де зіграв унічию з 13-річним [[Боббі Фішер]]ом, майбутнім чемпіоном світу. Поділив з ним 4-8-ме місця{{sfn|І. Яремко|2009|с=140}}.
[[Мигаль Тарас Степанович|Тарас Мигаль]] у своєму романі "Пробуджене місто", про часи нацистської окупації Львова, присвятив шахістові кілька сторінок, змінивши прізвище на "Пупель". Автор зобразив його радянофілом і марксистом, що не відповідає дійсності{{sfn|І. Яремко|2009|с=27-28}}. Вигадав він і інші обставини життя шахіста{{sfn|І. Яремко|2009|с=42-49}}<ref name="В. Гінда_2017"/>.
 
Лише єдиний раз Степан Попель опускався нижче позначки 2200 пунктів у рейтингу Шаховової федерації США. Сталося це після турніру Ворлд опен 1975. Там було заборонено палити, тому затятому курцеві Попелю доводилось для цього покидати ігрову залу. За часом він тоді втратив 260 пунктів{{sfn|І. Яремко|2009|с=67-68}}<ref name="Вільний_світ"/>.
 
Степан Попель пропонував називати найважливішу шахову фігуру "цар", а не "король", тому що, за його словами, слово "король" не українського походження, а похідні від "цар" вживають навіть у молитвах{{sfn|Ю. Семенко|1993|с=72}}.