Блюграс: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta10ehf1) |
м Лінки |
||
Рядок 16:
}}
'''Блюгра́с''' ({{lang-en|bluegrass}}) — форма народної американської музики, корені якої засягають в [[Музика Ірландії|ірландську]], шотландську й англійську традиційну музику. Блюграс — химерна суміш музики іммігрантів із [[Британські острови|Британських островів]], афроамериканців, а також [[джаз]]у і [[блюз]]у. У блюграсі, як і в джазі, кожен музичний інструмент по черзі буває ведучим, а інші відходять на задній план, що й відрізняє блюграс від інших ранніх музичних стилів, де усі інструменти грають разом або один інструмент є ведучим упродовж усієї композиції, поки інші складають [[акомпанемент]]. Блюграс — акустичний стиль; електричні інструменти використовуються рідко.
== Інструментальний супровід ==
Рядок 24:
На відміну від традиційного [[кантрі]], блюграс ґрунтується, головним чином, на акустичних струнних інструментах: [[скрипка|скрипці]], п'ятиструнному [[банджо]], акустичною [[гітара|гітарі]], [[мандоліна|мандоліні]] і [[контрабас]]і. Іноді до них приєднується гітара резонатора.
Між прихильниками блюграса ведуться люті суперечки про те, котрі музичні інструменти слід використовувати в справжньому блюграс-ансамблі. Відколи стиль дістав свою назву від ансамблю [[Біл Монро|Біла Монро]] ''«The Blue Grass Boys»'', багато хто вважає, що інструменти, які використалися в цій групі і є традиційними блюграс-інструментами, а саме: мандоліна (на якій грав сам Монро), [[скрипка]], гітара, банджо і контрабас. Різні блюграс-колективи використовують також [[акордеон]], [[губна гармоніка|губну гармоніку]], [[фортепіано]], [[ударні інструменти|ударні]], [[електрогітара|електрогітару]] і т. п. — ці інструменти вважаються прогресивнішими і дещо змінюють традиційний блюграс.
[[Файл:EastTennesseeBlues_(Live).ogg|thumb|right|''«East Tennessee Blues»'', Bill Monroe and Doc Watson]]
Рядок 30:
[[Файл:BluegrassBanjo.jpg|міні|ліворуч|120пкс|5-ти струнне банджо]]
Стиль блюграс виник після війни, в середині 1940-х років та як із іншими музичними стилями його винахід не приписується одній людині. Блюграс — суміш блюзу, [[Реґтайм|регтайму]], джазу й інших ранніх стилів. Проте, сліди виникнення блюграса ведуть до одного ансамблю і нині Біла Монро звуть батьком-засновником стилю: стиль названо на ім'я його групи ''«The Blue Grass Boys»'', заснованої у 1939-му році. До них у [[1945]] приєднався Ерл Скрагс, який володів унікальною технікою гри на банджо, — це був ключовий момент в утворенні жанру. Виступаючи з 1945-го по 1948-й, група, в яку, окрім Монро і Скраггса, входили гітарист [[Лестер Флатт]], скрипаль [[Чаббі Вайз]] і басист [[Говард Воттс]], створила абсолютно унікальний звук та інструментальний стиль, який залишився зразком і понині.
Оскільки ''«The Blue Grass Boys»'' були єдиною групою, яка грала цього роду музику, їх власний унікальний стиль вважався окремим музичним стилем до того часу поки інші групи не почали грати в подібному ключі. У 1947-му році, брати Стенлі записали традиційну пісню ''«Molly and Tenbrooks»'' в стилі ''«Blue Grass Boys»'' — і цей момент можна вважати точкою появи блюграса як самостійного стилю.
Рядок 40:
З моменту його створення в середині 40-х до середини 60-х років, перше покоління блюграс-музикантів домінувало в жанрі. Це музиканти, які виступали протягом «золотого віку» в середині 50-х, включаючи Біла Монро зі своєю групою, та братів Стенлі, Лестера Флата й Ерла Скрагса зі своїм новим ансамблем ''«The Foggy Mountain Boys»''. Популярністю також користувались [[Джиммі Мартін]], [[Мак Вайзман]], Ерл Тейлор, брати Осборн, групи ''«Reno and Smiley»'', «Lonesome Pine Fiddlers», «The Dixie Travellers», «Jim & Jesse» та ін.
Друге покоління блюграса здобуло популярність вже в середині 60-х років. Попри те, що багато музикантів цього покоління грали, як правило, в юному віці, в блюграс-бендах і раніше, найяскравішими представниками цього покоління були: «<nowiki/>[[The Dillards]]<nowiki/>», Дж. Д. Кроу, Дойл Лоусон, Норман Блейк, Сем Буш, Дел Макоурі, Тоні Райс та ін. Це друге покоління принесло з собою, так званий, «прогресивний блюграс». Найвідомішими ансамблями цього напряму були ''«New Grass Revival»'', ''«Seldom Scene»'', ''«The Kentucky Colonels»''.
Третє покоління досягло розквіту в середині 80-х років і привнесло безліч значних змін до блюграс. [[Рікі Скеггс]], який починав як блюграс-музикант і перемкнувся на класичне кантрі в 80-х, повернувся в блюграс у 1996-м і відтоді записав декілька альбомів і дал велика кількість концертів зі своїм ансамблем «''Kentucky Thunder''». Услід за цим він організував власну звукозаписну компанію ''«The Skaggs Family Records»'' і є одним з найвідоміших музикантів цього стилю. Такі зірки кантрі як [[Доллі Партон]] і [[Петті Лавлесс]] також записали декілька блюграс-альбомів, посиливши, таким чином, вплив блюграсу в сучасній музиці. Одними з найпопулярніших виконавців блюграсу сьогодні вважаються [[Елісон Краусс]], [[Ронда Вінсент]], [[Дойл Лоусон]], ''«Blue Highway»'' та ін.
| |||