Історія ядерної програми Франції: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 4:
Франція, затьмарена успіхами США та Радянського Союзу, стала четвертою країною, володарем ядерної зброї після свого першого випробування в 1960 році. Хоча розвиток сповільнювався під впливом Другої світової війни, досягнення ранніх французьких досліджень були вирішальними для світового ядерного розвитку. Із ядерною таємницею, яка суворо підтримувалася США під час холодної війни, Франція самостійно розробила свою ядерну програму, і розповсюдження її стало частиною французької національної ідентичності. Франція також відома своїм розвитком ядерної енергетики, і сьогодні все ще виробляє більшість своєї електричної енергії за допомогою атомних електростанцій.
== Спалах Другої світової війни:
Французька ядерна програма, подібно до «Манхеттенського проекту», була зумовлена початком Другої світової війни, коли нацистська Німеччина вторглась до Польщі 1 вересня 1939 року. Однак, зусилля Франції в цей час не були зосереджені на будівництві бомби, а на гострій нестачі в енергії для її військових потреб. Хоча вони, ймовірно, знали про можливості атомної бомби, видатні французькі вчені вважали, що ядерна енергетика може вирішити
Ядерними дослідженнями в першу чергу керували фізик та хімік Фредерік Жоліо-Кюрі, зять відомої французької вченої Марі Кюрі та чоловік Ірен Жоліо-Кюрі. Джоліо-Кюрі разом виграли Нобелівську премію з хімії 1935 року. У 1937 році Фредерік Жоліо-Кюрі зайняв посаду викладача в «Collège de France» в Парижі, де також створив лабораторію з першим циклотроном у Західній Європі. Разом з фізиком Левом Коварським, 26 січня 1939 року Джоліо-Кюрі досяг реакції поділу. Вони спостерігали за радіоактивними фрагментами, що свідчили про можливість стійкої ланцюгової реакції.
За словами Коварського, Джоліо-Кюрі зазначав:
Озброївшись цією інформацією, Жоліо-Кюрі вирішив просити подальших державних інвестицій для подальшого побудування моделі стійкої ланцюгової реакції. Проблема полягала в нестачі матеріалів; для цього був потрібен як уран, так і важка вода. Уран отримувався без перешкод від брюссельського союзу «Minière», бельгійської компанії, що видобуває уран в Конго, але важку воду дістати було набагато важче. Єдині поставки важкої води в той час вироблялися на «Norsk-Hydro Plant» в Норвегії. Як незабаром виявлять французи, німці також були зацікавлені в його закупівлі, що свідчить про те, що вони, ймовірно, працюють над власним проектом атомної енергії.
У лютому 1940 року Міністр з питань озброєнь Рауль Даутрі направив банкіра Жака Альєра на завод «Norsk-Hydro plant» з метою придбати важку воду. Жоліо-Кюрі також дав Альєру тюбик кадмію, сказавши йому: "Тримай це завжди з собою. Якщо контейнери з важкою водою виявляться у небезпеці, і ви не встигнете їх опорожнити, налий потроху у кожну. Вміст одразу стане непридатним
== Окупація:
Незважаючи на їхні успіхи в отриманні експериментальних матеріалів, вторгнення Німеччини до Франції у травні 1940 року зупинило подальші дослідження, оскільки французи змушені були приховувати запаси важкої води та урану. Бельгійський уран був вивезений з країни до Марокко, де він перебував у безпеці протягом усієї війни. Важка вода, відома як продукт
Поки багато видатних французьких учених заздалегідь втекли від німецької окупації, Ірен та Фредерік Жоліо-Кюрі вирішили залишитися у своїй лабораторії в Парижі. Жоліо-Кюрі не співпрацювали з німцями. Швидше, вони розглядали науку як патріотизм і були рішуче налаштовані продовжувати французькі наукові намагання. Під час інтенсивного допиту щодо розташування французького урану та запасів важкої води Фредерік Жоліо-Кюрі приховував своє знання місцезнаходження урану.
Рядок 22:
Німці були особливо зацікавлені циклотроном Жоліо-Кюрі, оскільки вони ще не розробили свого власного. Тим не менш, Жоліо-Кюрі ніколи не знав, що після війни, що ланцюгова реакція насправді можлива, оскільки він не встиг завершити свої експерименти з важкою водою до вторгнення німців. Таким чином, Джоліо-Кюрі в першу чергу досліджував вплив радіації під час війни, тоді як зусилля щодо побудови ядерного реактора були відкладені. Він продовжував щоб приєднатися до французького опору. Під час визволення, Жоліо-Кюрі допомагав у місії союзників також надаючи інформацію про свою роботу з німецькими вченими.
== Відродження програми:
З визволенням Франції та поверненням відомих вчених, зокрема Коварського, Хальбана, Жуля Герона та Бертранда Гольдшмідта, Фредерік Жоліо-Кюрі вирішив якнайшвидше відновити атомні дослідження. Тим не менш, генерал Леслі Гроувс був занепокоєний зв'язками Жоліо-Кюрі з комуністами. Побоюючись, що Жоліо-Кюрі передасть таємниці Радянському Союзу, Гроувс стежив за ним та своїми колегами, навіть записував їх розмови в Лондоні.
Незважаючи на американські атомні вибування в Японії, Джоліот-Кюрі залишався непохитним у тому що французька програма повинна проводити мирне використання атомної енергії. На наступний день після бомбардування Нагасакі він опублікував статтю в
Прохання Жоліо-Кюрі щодо урядових інвестицій були заслухані новопризначеним главою держави Шарлем де Голлем, коли Франція знову відчула відчайдушні потреби в енергії, оскільки запаси вугілля та нафти сильно вичерпалися. 18 жовтня 1945 року було офіційно створено Комісаріат атомної енергії (CEA
З самого початку КАЕ мав значний політичний вплив, і він звітував Президенту Ради Міністрів, а не якомусь конкретному міністерству, надаючи йому відносну самостійність. Її штаб-квартира була заснована у форті Шатійон, приблизно в трьох милях на південь від Парижа. Незважаючи на заперечення генерала Гроува, Коварського, Герона та Гольдшмідта, які працювали над ядерними проектами в ядерних лабораторіях річки Крейда в Канаді, домовилися з Вашингтоном про роботу над французькою атомною програмою. Їм дозволялось обмінюватися інформацією лише з французьким проектом, над яким вони самі працювали. КАЕ швидко встановив три довгострокові цілі: створити реактор для важкої води та урану, який міг би створити радіоактивні ізотопи, потім використовувати ці ізотопи для побудови більшої маси і ядерного центру, а потім нарешті побудувати атомну електростанцію.
Перша з цих цілей була досягнута 15 грудня 1948 року, коли у 12:12 вечора почала діяти перша атомна кострукція урану та важкої води у Франції. Він був призначений для отримання всього п'яти кіловат енергії, реактор отримав назву Zoé (абревіатура Zéro énergie, або нульова потужність, оскільки в реакторі вироблялося дуже мало, оксид або оксид урану, і Eau lourde, або важка вода). На відміну від проекту Манхеттен, успіх КАЕ не залишився таємницею. Французька газета
== «Ядернізація» нації:
Успіх реактора Zoé швидко сприяв просуванню французької ядерної програми. У 1949 році в Ле Буше було створено обладнання для видобутку плутонію з використанням опроміненого палива від Zoé. Другий реактор з виробництва плутонію незабаром відкриється в Саклаї в 1952 році.
Поки ще не було офіційних планів побудови атомної бомби, серед французьких вчених швидко поширилися занепокоєння, що їхня робота може бути використана в якості зброї. Фредерік Жоліо-Кюрі публічно заявив,
У 1952
На той момент, коли майбутні заводи в Маркулі були на будівництві, Франція виявила і почала видобувати значну кількість вітчизняного урану, а також імпортувати частину зі своєї колонії на Мадагаскарі. Хоча Zoé використовувала важку воду в якості модератора, наступні реактори використовували графіти, оскільки вирішили що побудувати завод для важкої води буде занадто об'ємно. Подібні реактори вже існували (наприклад, у США), але оскільки саме французькі роботи та французькі матеріали розробили графіто-модеровані та газові охолоджуючі реактори.
Асоціація національної ідентичності з ядерною здатністю незабаром стане рушійною силою у розвитку французької атомної бомби. З моменту створення НАТО в 1949 року Франція довго відчувала себе маргіналізованою через
Французький уряд здійснив попередні кроки щодо реорганізації своєї атомної програми в 1956 році при президенті П'єра Мендеса Франс. Мендес Франс встановив зв'язок між КАЕ та Міністерством оборони, створивши «Comité des Applications de l'Energie Atomique» на чолі з генералом Полом Елі. Комітет атомної енергетики та Міністерство оборони також підписали меморандум про зобов'язання щодо можливого ядерного випробування. Американська розвідка з 1957 року вказувала на посилення націоналістичного тиску для створення бомби. Того ж року США та Велика Британія домовились не ділитися будь-якою інформацією зі своїх ядерних програм з Францією чи Західною Німеччиною.
== Мілітаризація:
До 1958 року Французький уряд вкладав свої ресурси в Force Nucléaire Stratégique (FNS), відомий як сила «de frappe», буквально
У 1957 році Франція створила місце для тестування поблизу міста Регане у Алжирі, оазис у пустелі Сахара. Перше французьке ядерне випробування під кодовою назвою Гербоаза Блюе (що означає блакитний тушканчик, в честь першого кольору французького прапора та пустельного гризуна, знайденого в Сахарі) відбулося о 7:04 ранку 13 лютого 1960 року. Вибух відбувся над 336-футовою вежею, бомба мала вихід 60-70 кілотонів, у чотири рази потужніша, ніж бомба Little Boy, скинута на Хіросіму. Президент де Голль заявив: "Ура за Францію! З цього ранку вона сильніша і величніша
Офіційні французькі звіти зазначають:
Франція продовжувала б випробування в Алжирі до 1966 року, майже через чотири роки після незалежності Алжиру. Ще три атмосферні випробування були проведені на Регане, що викликало осуд та протести низки африканських країн. Наступна серія підземних випробувань була проведена поблизу села Ін Екер на півдні Алжиру. Місце тестування Регане не було повернуто під управління Алжиру до 15 січня 1967
Випробувавши власний ядерний пристрій, Франція домагалася включення до програми розподілу ядерної зброї США
== Тестування у Французькій Полінезії:
До 1960 року президент де Голль був обізнаний, що Франція збирається втратити Алжир, і почав шукати підходящий тестовий майданчик в інших місцях. Будівництво випробувальних майданчиків розпочалося незабаром на атолах Туамоту в Муруроа і Фангтауфа в Південній частині Тихого океану, а перше випробування було проведено 2 липня 1966 року. Франція продовжила проведення 192 додаткових випробувань у Французькій Полінезії.
Французький уряд запевнив місцевих жителів, що загрози не буде, оскільки малонаселений острів Муруаа знаходиться в 1500
Після короткого мораторію щодо ядерних випробувань на початку 1990-х років, президент Жак Ширак оголосив 13 червня 1995 року, що підземні випробування відновляться у Французькій Полінезії. Це рішення засудили країни по всьому світу і викликали масові протести по усьому Таїті. Після шести випробувань французька програма тестування була офіційно припинена в січні 1996 року. Фінальна серія тестувань Франції спровокувала міжнародний протест і бойкоти французької продукції, оскільки вони проводили ці випробування під час переговорів про всеосяжний договір про заборону ядерних випробувань . Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань був багатостороннім договором, який забороняв би використовування всіх ядерних вибухів, як у цивільних, так і у військових цілях. Генеральна Асамблея ООН прийняла Договір 10 вересня 1996 року, але він не був виконаний, оскільки вісім держав не ратифікували Договір. Однак у 1998 році Франція стала однією з перших країн, які підписали договір, і тоді вони закрили всі свої тестові майданчики.
Рядок 67:
Французькі ядерні випробування спричинили як проблеми зі здоров'ям, так і екологічні проблеми. Міжнародні лікарі з запобігання ядерній війні провели дослідження з метою визначення наслідків опадів. Тест Бериля в Алжирі слугує прикладом. Це випробування відбулося 1 травня 1962 року. Опади, у цьому випадку поширювалися, коли в атмосферу потрапляли лава, аерозолі та газоподібні продукти. В результаті випробувань на французьких полінезійських атолах випадання опадів поширювалося дощем. Дощ утворився з часток ядерних вибухів.
Французька медична дослідницька установа «Inserm» зробила висновок, що [[рак щитоподібної залози]] збільшився у тих, хто проживає в межах 1300
У 2008 році французька ветеранська організація «Aven» провела опитування з ветеранами атомних випробувань. У цьому опитуванні було зроблено висновок, що 35 відсотків опитаних ветеранів мали один або більше видів раку, а майже кожен п'ятий
== Наслідки ==
На даний момент Франція утримує третій за величиною ядерний арсенал у світі з приблизно 300 активних боєголовок. Розгортає балістичні ракети підводних човнів
У 2009 році парламент Франції прийняв законопроект, в якому визнав вплив своєї програми ядерних випробувань. Законопроект передбачав певну компенсацію для військових ветеранів, які страждали від ускладнень зі здоров'ям через свою причетність до тестувань. Законопроект пропонував компенсацію в сумі десяти мільйонів євро. Ветерани стверджують, що цей закон не надто повний, оскільки в операціях з ядерних випробувань брало участь понад 150 000 осіб, включаючи як військових, так і цивільних. Міністр оборони Ерве Морін підтвердив, що майже 100 солдатів брали участь у випробуваннях, спрямованих на вивчення впливу радіації на людину. Він заявив, що
Французький уряд стверджував, що його ядерні операції проводились у безпечний спосіб. У 2010 році французька газета
«Électricité de France» продовжує експлуатувати 58 атомних реакторів по всій Франції, виробляючи приблизно 75 % французької електроенергії. Через низькі витрати на виробництво Франція є найбільшим експортером електроенергії у світі і щороку отримує мільярди євро від свого виробництва енергії. Тим не менше, зростання витрат і старіння об'єктів змусили закрити кілька атомних станцій в останні роки. Французький уряд наразі розглядає законопроект, який призведе до зниження ядерної частки французької електроенергії до 50 % до 2025 року.
Хоча уряд Франції довго заперечував будь-які зв'язки між його програмою тестування та проблемами зі здоров'ям мешканців Французької Полінезії, в останні роки медичні дослідження виявили зв'язок між ядерними випробуваннями та раку щитоподібної залози. Відкриття відтоді продовжують доводити шкоду, заподіяну французькою ядерною програмою. У 2010 році парламент Франції прийняв закон, який пропонує компенсацію жертвам ядерних випробувань та їхнім нащадкам.<ref>{{Cite web|title=French Nuclear Program|url=https://www.atomicheritage.org/history/french-nuclear-program|website=Atomic Heritage Foundation|accessdate=2019-11-04|language=en}}</ref>
|