Відмінності між версіями «Ґергарт Гауптман»

нема опису редагування
м (Mykola Swarnyk перейменував сторінку з Гергарт Гауптман на Ґергарт Гауптман: Згідно з українськими публікаціями (в тексті))
{{Письменник
| Ім'я = ГергартҐергарт Гауптман
| Оригінал імені = Gerhart Hauptmann
| Фото = Nicola Perscheid - Gerhart Hauptmann.jpg
}}
 
'''ГергартҐергарт ЙоганнЙоган Роберт Гауптман''' ({{lang-de|Gerhart Johann Robert Hauptmann}}) ([[15 листопада]] [[1862]] — [[6 червня]] [[1946]]) — [[Німеччина|німецький]] письменник, [[драматург]]. Лауреат [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівської премії з літератури]] за [[1912]].
 
== Життя і творчість ==
[[Файл: Stamp Gerhart Hauptmann.jpg | thumb | 200px | left | [[Поштова марка]] [[Радянська зона окупації Німеччини|Радянської зони Німеччини]], присвячена ГҐ. Гауптману, [[1948]], 6 [[пфенінгпфеніг]]ів ( Міхель 213, Скотт 10N30)]]
Народився у [[Сілезія|сілезькому]] місті Оберзальцбрунн (зараз [[Щавно-Здруй]]) в сім'ї власника готелю. Навчався в [[Реальне училище|реальному училищі]] в Бреслау ([[Вроцлав]]). З метою стати скульптором навчався у школі мистецтв. Там же познайомився з [[Йозеф Блок|Йозефом Блоком]], що став його другом впродовж життя. Пізніше майже семестр слухав лекції в [[Єнський університет|Єнському університеті]]. З [[1883]] до [[1884]] жив в Італії. У травні [[1885]] р. одружився, оселився у [[Берлін]]і. Він цікавився успіхами природничих наук та натуралізмом. Слухав лекції з природознавства та історії у [[Берлінський університет|Берлінському університеті]]. 1888 року Гауптман відправився до [[Цюрих]]у, де вивчав медичні основи мотивації людської поведінки у психіатра О. Фореля.
 
Гауптман є тут учнем [[Ібсен]]а, хоча ще незрілим, але вже з проблисками сильного, самобутнього таланту. У тому ж [[1889]] з'явилася друга п'єса Гауптмана, «Свято миру» («Das Friedensfest»), в якій він остаточно виступив на шлях свідомого натуралізму і робить сміливу спробу до створення нового драматичного стилю.
 
Популярність Гауптмана зміцнювалась і талант його визнавався серйозною критикою тільки після постановки двох наступнихподальших п'єс: драми «Самотні» («Einsame Menschen», 1890) і комедії «Колега Крамптон» («College Crampton», [[1891]]); остання п'єса - однавважається однією з найвеселіших і розумних у всій новітній німецькій літературі. У «Самотніх» Гауптман висловив свої погляди на шлюб.
 
У 1891 р. Гауптман переселився до Шрайбергау (зараз [[Шклярська Поремба]]).
За 15 років Гауптман став на чолі сучасної німецької драми. Почавши з натуралізму в дусі [[Золя]], з проблеми спадковості у своїх ранніх речах («Vor Sonnenaufgang», «Friedensfest»), Гауптман надалі у своїй творчості ставив собі різноманітні завдання. Від натуралістичних драм, що описують трагізм середовища, він перейшов до психології особистості в боротьбі із середовищем. На цьому побудовані його «Einsame Leute», де зображуються типи перехідного часу, коли особистість, пізнавши свої права, ще недостатньо зміцніла, щоб утвердитися в них. Велике суспільне значення мала його драма «Die Weber» (1892), де на тлі заколоту голодних ткачів малювалася страшна картина людського горя. Основний мотив всієї драми виражений в заключних словах: «У кожної людини має бути мрія» («Jeder muss halt a Sehnsucht haben»). Вона дуже цікава технікою: героєм її є натовп, склад якого змінюється в кожній дії.
 
[[Файл: Gerhart Hauptmann.jpg|thumb|ГергартҐергарт Гауптман (з книжки 1905 р.)]]
 
У подальшій творчості Гауптмана п'єси реалістичного змісту чергувалися з казковими, фантастичними драмами. У «Вознесінні Ганнеле» ("Hannele's Himmelfahrt", 1892) Гауптман з великим успіхом поєднував зображення грубої дійсності - життя в нічліжному притулі - з фантастичним світом мрій, що розцвітали в душі зацькованої дівчинки, яка вмирала. Контрастами зовнішньої потворності життя з красою прихованого духовного світу ця драма справляє чарівне враження. До розряду реалістичних драм Гауптмана відносяться історична драма «Флоріан Гаєр» (1895), «Міхаель Крамер» ([[1901]]), «Візник Геншель» ([[1898]]), народні фарси «Боброва шуба», «Червоний півень», «Шлук і Яу» і новітня його драма «Роза Бернт» (1903). У кожній з цих драм ідеалістичні прагнення духу протиставляються принижуваній правді життєвих обставин і людських пристрастей.