Православне Хрестовоздвиженське Трудове Братство: відмінності між версіями

''Хрестовоздвиженське Трудове Братство (православне)'' (Неплюєвське)' існувало в селі [[Воздвиженське]] [[Ямпільський район (Сумська область)|Ямпільського району]] [[Сумська область|Сумської області]] з 1889 до 1924 року.<ref>{{Cite web|url=http://kistine.my1.ru/forum/90-1451-1|title=Православный форум Игнатия Лапкина|publisher=|language=|accessdate=}}</ref> Трудове братство уособлювалопозиціонувало себе як живу модель вільного людського братерства бідних і багатих християн. З організаційно-православноїорганізаційної точки зору воно являло собою кооперативне товариство виробництва і споживання з колективною формою власності на засоби виробництва. Братство стало найбільшою в історії спробою створення християнської цивілізації. У народіспогадах воно залишило по собі суперечливий неяснийБратство спогадзгадується, як про щось дивне, схоже на утопію. І сьогодні вВ тих, хто вперше знайомиться з досвідом Трудового братства, виникають дуже різні асоціації. Для одних – це Місто Сонця, яке набуло раптом реальних обрисів, іншим воно навіваєнагадує похмурі картини зі знаменитої антиутопії Джорджа Оруела.

Одержавши в 1882 році в дарунок від батька хутір Воздвиженський [[Неплюєв Микола Миколайович|Микола Неплюєв]]<ref>{{Cite book|title=Зелен-край. Ямпільщина на зламі тисячоліть: Нариси та портрети.|last=За редакцією О. Жирнова, В. Старикової, В.Цвілодуба, В. Шейка|year=2001|publisher=АС-Медіа|location=Суми|pages=28-35|language=українською|isbn=966-95848-3-3}}</ref> (1851–1908) вирішив створити тут локальну модель довершеного суспільства. Спочатку М.&nbsp;М.&nbsp;Неплюєв влаштовуєвлаштував сирітський притулок для десяти селянських дітей з найбідніших сімей і сам займаєтьсязаймався їх вихованням.<ref>{{Cite web|url=http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/95b78d502a2838b2/|title=«Українці в світі»|last=|first=|date=|publisher=|language=|accessdate=|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180323092331/http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/95b78d502a2838b2/|archivedate=23 березень 2018|deadurl=yes}}</ref>

У 1885 Неплюєв відкриваєвідкрив у Воздвиженському чоловічу сільськогосподарську школу, а у 1891- жіночу- Преображенську. Навчання Всібуло діти навчалися безкоштовнобезкоштовним. В школи приймалися діти всіх християнських сповідань. До М. Неплюєва привозили кращих своїх вихованців українські педагоги того часу – Ольга Максимович з Полтавщини, Петро Солонина з Чернігова. Були в школі М. Неплюєва і діти підданих Швейцарії і Австрії. За словами фундатора, його школи формували добрих християн і культурних хліборобів<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1902|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=308|language=російською|isbn=}}</ref>. Школи користувалися популярністю серед селян. У них поряд із якісною агрономічною освітою, давалося релігійно-моральне виховання, прищеплювався смак до художніх цінностей. Трудовий же гарт учні здобували працюючи у шкільному господарському комплексі, до якого входили поля, ферми, сади, майстерні, пасіка, лісовий розсадник.

У 1889, після першого випуску сільськогосподарської школи, М.&nbsp;М.&nbsp;Неплюєв, з її випускників засновує общину - «Перше трудове братство», на створення якого його благословив старець Троіце-Сергієвої лаври Варнава Гефсиманський.

У 1893 було затверджено «Устав Православного Хрестовоздвиженського Трудового Братства». 16.09. 1894 указом Олександра ІІІ, Братство отримує офіційний статус і права юридичної особи, а 22.07 .1895 відбулося урочисте відкриття Братства.<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1902|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=415|language=російською|isbn=}}</ref> Статут Трудового братства передбачав два основних розряди його членів: повноправні брати (меншість) і прийомні. Повноправні  були господарями всього братського маєтку, вони брали участь у виборах і встановлювали устрій життя Братства. Прийомні брати на рівних користувалися прибутками Братства, але не брали участі у виборах та вирішенні  найважливіших питань життя общини. Повноправні брати складали думу – найвищий орган управління Братством. Головою думи був обраний М. Неплюєв. Він став блюстителем Братства.<ref>{{Cite book|title=Полное собрание сочинений|last=Неплюев|first=Николай|year=1903|publisher=|location=Санкт-Петербург|pages=43.|language=російською|isbn=}}</ref>

На кошти Неплюєва були побудовані храм в ім'я Воздвиження  Хреста Господнього та лікарня. Він поклав початок садівництву та виноробству в селі. І сьогодні гордістю с. Воздвиженського є фруктовий сад загальною площею 300 га, заснований за часів Трудового Братства у 1905 році.<ref>{{Cite book|title=Зелен-край. Ямпільщина на зламі тисячоліть: Нариси та портрети.|last=За редакцією О.Жирнова, В.Старикової, В. Цвілодуба, В. Шейка|year=2001|publisher=АС- Медіа|location=Суми|pages=53-54|language=українською|isbn=966-95848-3-3}}</ref> В ньому нараховується 26 високоякісних сортів яблук, над створенням яких свого часу працював уродженець цих місць&nbsp;— вчений-селекціонер, академік [[Семен Федорович Черненко.]]<ref>{{Cite book|title=Зелен-край. Ямпільщина на зламі тисячоліть: Нариси та портрети.|last=За редакцією О. Жирнова, В. Старикової, В. Цвілодуба, В. Шейка|year=2001|publisher=АС-Медіа|location=Суми|pages=82-83|language=українською|isbn=966-95848-3-3}}</ref> Воздвиженський дендропарк&nbsp;— пам'ятка садово-паркового мистецтва, закладений у кінці XIX століття, але жителі стверджують, що йому близько 300 років. Колись на цьому місці шуміли дрімучі ліси. Щоб зайняти землі під оранку їх зрубали і спалили, залишивши частину дерев, які оточували село.

 Остаточне  знищення Братства відбулось у 1929 р., коли Сталін розпочав планомірне придушення і знищення українського селянства. Сільгоспартіль – спадкоємниця Трудового братства була оголошена «колективним кулаком». Майже  усіх  вчорашніх братчиків було виселено. Відтоді  ім’я М.М. Неплюєва  і його  ідеї були знищені і на багато десятиліть забуті.

Братство ґрунтувалося на євангельських етичних засадах ''– віри, любові і праці.'' Усі його жителі, як сімейні, так і незаміжні, об’єднувалисяоб'єднувалися за професійною приналежністю у великі «''братські сім’ї»:'' сім’я вчителів, хліборобів, молочарів тощо., кожна з яких носила ім'я одного із шанованих святих і проживала в багатоквартирному будинку. Кожній родині надавалась простора кімната, а неодружені жили по 3-4 людини в одному приміщенні.  Братську сім´'ю очолював ''старшина,'' обраний членами даної сім´'ї. Він керував виробничою діяльністю і відповідав за моральне і духовне життя. Чоловіки і жінки мали рівні права. Діти виховувались у дитсадках, а з восьмирічного віку навчалися в школах. Вступ і вихід із Братства були вільними.

В економічному сенсі Трудове братство являло собою «кооперативне товариство виробництва і споживання», як назвав Братство відомий французький економіст Анатоль Леруа-Больє в 1898 р. на засіданні Паризької академії наук. У Братстві все рухоме і нерухоме майно, окрім предметів особистого вжитку, вважалося колективною власністю. Приватна власність допускалася у вигляді особистих рахунків членів общини. Братські сім’ї-артілі працювали на ланах, фермах, у майстернях, вирощували сади, вчителювали в школах, керували заводами. Економічну діяльність організовувала і контролювала ''господарська рада'' Братства, її беззмінно з 1895 до 1919 року очолював Андрій Фурсей – один з десяти перших вихованців М. Неплюєва. Чистий прибуток після відрахувань в загальні фонди (20­%), порівну ділився між членами Братства.

Спочатку Братство не окуповувало себе і в деякій міріта існувало на дотаціях М. Неплюєва. Своїми силами братчики не могли впоратися з величезним маєтком і залучали найманих робітників. ЇхняЇх чисельність під час жнив втричі перевищувала кількість працюючих братчиків. Братські угіддя славилися високим агрономічним рівнем. Урожайність сільськогосподарських культур на полях Братства більш ніж у 2,5 рази перевищувала середню врожайність у Чернігівській губернії.

Особлива увага в Братстві приділялась інтелектуальному і естетичному розвитку. Тут  працювала велика бібліотека, викладались музика, малювання, проводились літературні вечори, ставились аматорські вистави.<ref>{{Cite book|title=Срібні нитки|last=Федоренко|first=Павло|year=2001|publisher=Національна академія наук України|location=Київ|pages=16-17|language=українською|isbn=966-02-2181-9}}</ref> Музику викладала сестра засновника Ольга Миколаївна Неплюєва (1859 -1944) – талановита учениця італійської оперної співачки Ельвіри Репетто.<ref>{{Cite book|title=Свет памяти. Н.Н. Неплюев в воспоминаниях современников|last=Авдасёв|first=Валерий|year=2008|publisher="Фолигрант"|location=Киев|pages=64-71|language=російською|isbn=978-966-96530-9-3}}</ref> Атмосфері високої культури відповідав улаштований в  хуторі Воздвиженському  мальовничий садово-парковий ансамбль. Треба зазначити, що М. Неплюєв підтримував талановитих дітей і за межами Братства. Він був першим меценатом українського художника Георгія Нарбута. В Братстві був симфонічний оркестр, а учасникам братського духовного хору давав уроки  славетний український хормейстер Яків Калішевський (1856-1923), який гостював у М.Неплюєва. Музичну освіту здобув у неплюєвській школі і самобутній український композитор Павло Сениця (1879-1960).<ref>{{Cite book|title=Трудовое братство Н.Н. Неплюева. Его история и наследие.|last=Авдасёв|first=Валерий|year=2003|publisher=АС-Медиа|location=Сумы|pages=46|language=російською|isbn=966-95848-8-4}}</ref> Він прожив у Братстві вісім юних років, які стали для нього плідним періодом художнього становлення. Тут він зібрав багато народних мелодій, написав чимало п’єс для фортепіано, пісень і романсів, в тому числі і на вірші Тараса Шевченка «Вітер в полі нагинає лозу і тополю», «Чого мені так тяжко?..», «Нащо мені врода?», які належать до найбільш натхненних зразків його творчості.

Трудове братство перебувало у духовному відомстві. В ньому строго дотримувались канонів православної церкви. Братство підтримувало добросусідські стосунки з навколишніми монастирями: Глинською пустинню, Гамаліївським жіночим монастирем. Неабиякі духовні зв’язкизв'язки склались у нього з Троїце-Сергієвою лаврою.

До критичних відгуків, які здавалося б, компрометують Братство, Неплюєв ставився особливим чином. Вважаючи свою справу об'єктом живої проповіді, він не тільки не ховав властивих йому недоліків, але і привселюдно зізнавався в них, пояснюючи друзям свою позицію так: «Господь сказав: «По плодах їх пізнаєте їх». Божі по плоду діла Братства трудового покажуть Якого ми духу, Кому належимо. Далекі Духу Божого не зрозуміють ні плоду Братства,  ні Духу, який його породив... Не заперечуйте моєї гріховності, а навпроти на ній будуйте докази того, що кращі мене можуть і повинні робити ще більше і краще в справі здійснення правди віри».

Ставлення навколишніх  селян до Братства виявилось доволі складним. Переважна більшістьБільшість байдуже споглядала на дітище Неплюєва, не вірячи в безкорисливість намірів «поміщика мільйонера». Зрідка траплялись й такі, що фанатично ненавиділи «неплюєвців». І лише деякі селяни товаришували з братчиками, ходили на богослужіння до братського храму і вбачали  у Неплюєві божого чоловіка. Причинами відчуженості з одного боку були матеріальний добробут братчиків (при відсутності благодійності), їхня «несхожість» на селян: інтелігентність, зовнішня порядність, чітка організація і дисципліна праці.  А з іншого - шкарублістьнеприйняття самихселянами селян, їхнє невігластво в питаннях християнської віри, неприйняття нимицінностей  Братства, як ще небаченої, штучно створеної  організації, яка вимагала   інтенсивного духовного і суспільного життя.  

Наукова і пізнавальна цінність історії Неплюєвського братства унікальна. У ній фокусується кілька культурно-історичних тем:  християнський соціалізм, народна соціальна утопія, релігійний ренесанс «срібного віку», комунітарний  рух. Музеїв подібного профілю, що віддзеркалюють одночасно духовне життя, садибний побут і релігійно-моральні шукання другої половини ХІХ – початку XX століття в Україні немає.