Ткацтво: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Mykola7 (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування 93.170.97.168 (обговорення) до зробленого Xsandriel Мітка: Відкіт |
||
Рядок 1:
{{проблеми|
{{Скорочення|дата=вересень 2019}}
{{без виносок|дата=вересень 2019}}
}}
[[Файл:Weber-1568.png|thumb|155px|''[[Ткач]] за роботою, німецька мініатюра, [[1568]] рік'']]
[[Файл:Ткацький верстат Козелець Чернігівщина.JPG|міні|155пкс|''Традиційний [[ткацький верстат]] (реконструкція) з українського [[Полісся]], експозиція Музею ткацтва Чернігівщини, смт. [[Козелець]]'']]
'''Тка́цтво''' — виготовлення суворих (необроблених) текстильних [[Тканина|тканин]] на [[Ткацький верстат|ткацькому верстаті]] шляхом їх взаємного переплетення. Це одне з найдавніших [[ремесло|ремесел]] .
== Суть поняття і види ткацтва ==
У широкому розумінні слова поняття ''ткацтво'' охоплює усю сукупність [[технологічний процес|технологічних процесів]] з виробництва тканин (''ткацьке виробництво''). А також виготовлення тканин для побутового використання.
Реліктове існування ткацтва як [[ремесло|ремесла]] прийнято називати ткацтвом художнім, оскільки найчастіше воно є частиною декоративно-ужиткового [[Мистецтво|мистецтва]], [[сувенір]]ної промисловості тощо.
За походженням тканини можна виділити ''бавовноткацтво'', ''шовкоткацтво'', ''льоноткацтво'', ''вовноткацтво'' та ін.
== Історична довідка ==
Ручне ткацтво (на ручному ткацькому верстаті) відоме з часів [[неоліт]]у.
В [[Київська Русь|Київській Русі]] і далі в [[Середньовіччя|середньовічній]] [[Україна|Україні]] було одним з важливих [[Ремесла|ремесел]].
Наприкінці [[18 століття|XVIII ст.]] з винайденням механічного ткацького верстату почалось ''машинне ткацтво'', передтеча сучасного промислового виробництва тканин.
[[Файл:Przykładowe wykorzystanie rusznika.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Українська обрядовість|Святкове вбрання]] хати [[рушник]]ами.]]
== Ткацтво як частина декоративного ужиткового [[мистецтво|мистецтва]] ==
;Історія
В Україні виробництво мистецьких [[тканина|тканин]], разом з [[вишивка|вишивкою]] належить до найдавніших та найпоширеніших нар. мистецтв, що мають призначення прикрашати [[одяг]], предмети хатнього вжитку та оформлення [[інтер'єр]]у селянських і міщанських помешкань, провінційних [[Церква (будівля)|церков]]. У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, Т. м. мають льокальні відміни в способі орнаментальної композиції, кольористики і навіть у техніці виконання. Народні ткачі виробляли різні ґатунки взористих полотен з конопель чи льону на сорочки, хустки, найтонші полотна на головні убори (білі намітки, «убруси», «рантухи» тощо). Узори Т. м. створюються різним переплетом ниток («окружки», «сосонки», «коропова луска»), що дає декоративні ефекти. З вовни ткали плахти, запаски, спідниці, опинки, пояси, крайки тощо. Одягові тканини декорувалися тканими, вибиваними або вишиваними взорами. Для інтер'єрів хат ткалися різнорідні декоративно-ужиткові взористі тканини. З [[льон]]у і [[коноплі|конопель]] — [[рушник]]и, покривала, верети, рядна, а з вовни — покривала, [[коц]]и, [[килим]]и, ліжники, полавники, килимці тощо.
Вибивна тканина — полотно, покрите монохронним або 2 — З кольоровим геометрічним чи рослинним узором, відбиваним фарбою при допомозі різьбленого дерев'яного валка-матриці, слугувала для жін. і чоловічого одягу, пошивок, скатерок тощо.
;Виникнення цехів
Поряд домашнього виробництва від [[14 століття|14 ст.]] постали цехи, до яких належали також ткачі. У цехах дбали про підвищення техн. та мист. якости ткацьких виробів і сумлінне виконання замовлень. Більше спеціалізовані мист. тканини продукували держ., поміщицькі та маґнатські мануфактури (наприклад, мануфактура С. Конєцпольського в [[Броди|Бродах]] з [[1641]] р.), а на Лівобережній Україні також мануфактури козацької старшини. Вони виробляли на замовлення Т. м. для [[палац]]ів, панських дворів, церков з імпортованої сировини (шовк, золотиста прядка), а згодом і виготовляли в мануфактурах пряжу для виробу декораційних макат, завіс, поясів тощо. Найбільший розквіт мануфактури припадає на другу пол. [[17 століття|17 ст.]], весь [[18 століття|18 ст.]] і на першу пол. [[19 століття|19 ст.]]; з того часу походять шедеври музейної вартости. Власники мануфактур іноді спроваджували мистців-ткачів з Туреччини, Вірменії, Персії, які застосовували орієнтальні узори «на перські зразки», звідси пішла назва «персіярня». У Львові була в [[17 століття|17 ст.]] фабрика шовкових і золотистих тканин Еммануїла з Корфу (Корфинського), з мануфактурної майстерні якого вийшло чимало ткачів, що розповсюджували техніку пишних тканин. Протягом [[18 століття|18 ст.]] постали багаті мануфактури, які виробляли Т. м., в [[Холм]]і, [[Бучацька золототкацька мануфактура|Бучачі]], [[Броди|Бродах]], [[Сокаль|Сокалі]], Меджибожі, [[Станиславів|Станиславові]] (тут працював Лев Манжарський, згодом організатор славетної «персіярні» в [[Слуцьк]]у, Білорусь). Багатий асортимент і високу мист. якість мали тканини з фабрики вельможного Кирила Розумовського в [[Батурин]]і, яка виробляла квітчасті тканини типу шпалер для інтер'єрів його палаців у Батурині, Глухові та Козельці, та кольорові вовняні сукна на одяг козаків з особистої охорони гетьмана. Починаючи з 50-х pp. [[17 століття|17 ст.]], в Україні посилено розвивалося й кустарне мист. текстильне виробництво. Одним з найбільших осередків українського народного мистецького ткацтва стало м. Кролевець, де вславилася родина ткачів-мистців Оболенських.
;Занепад в 19 столітті
На зовн. ринку мали попит укр. коштовні одягові тканини, золототкані макати тощо, а чужинецькі купці називали їх «руськими тканинами». З сер. [[19 століття|19 ст.]] ткацьке виробництво почало занепадати. Щоб урятувати його від занепаду і піднести його техн. і мист. рівень, земства почали відкривати ткацькі школи (Дігтярі, Шиловичі й ін.) й відділи в техн-пром. школах.
;В 20 столітті
У [[20 століття|20 ст.]] продовжувано спроби відродження продукції Т. м. ручного й на вдосконалених [[верстат]]ах. [[1920]] в Києві створено школу укр. нар. майстрів, перетворену на Київ. держ. школу прикладного мистецтва, яка згуртувала багатьох видатних нар. мистців для дослідів над нар. традиціями та вихованням молодого покоління свідомих мистців. Найвизначніші осередки мист. ткацтва в Україні: м. Богуслав (Київ. обл.), Кролевець (Сумська область), с. Дігтярі (Черкаська область), Решетилівка і с. Великі Сорочинці (Полтавська область), Косів (ІваноФранківська область), Глиняни (Львівська область) та ін. По другій світовій війні мист. осередки об'єднано в мист.-пром. артілях. На Гуцульщині, Буковині й на Закарпатті, крім пром. артілей, збереглося ще домашнє ткацтво для задоволення власних потреб. Кадри ткачів готують технікуми, а школи прикладного мистецтва й відділи мист. текстилю в інститутах прикладного і декоративного мистецтва в Києві, Харкові і Львові готують мистців-проєктантів, які, базуючися на нар. традиціях, з різним успіхом працюють над створенням форм Т. м.
== Див. також ==
| |||