Пелагіанізм: відмінності між версіями

'''ПелагіянізмПелагіанізм''' або '''пелагіянствопелагіанство''' — богословська теорія, що її висунув католицький богослов [[Пелагій]]. Пелагіянські суперечки почались в V столітті й були першою великою богословською кризою, що виникла серед західних латиномовних християн.

Проти пелагіянствапелагіанства найбільш активно боровся [[Августин Блаженний|Святий Августин]]. Його боротьбу можна поділити на два періоди. Перший період — період наступу (411—418). В цей час Августин боровся проти науки Пелагія і Келестія, які заперечували занепад людини і необхідність Божої ласки для спасіння, і як наслідок, підірвали у християнстві віру в усе, що в ньому є надприродне (відкуплення, Церква, Св. Тайни). Результатом цієї боротьби було осудження пелагіянізмупелагіанізму Папами Інокентієм та Зосином. Другий період був оборонним (419—430). Августину довелось відбиватись від закидів Юліана та напівпелагіяннапівпелагіан. Юліан звинувачував святого, що своєю наукою про первородний гріх та похітливість тіла, як його наслідок, він підриває святість подружжя. СеміпелагіяниНапівпелагіяни закидали, що Августинове вчення про призначеннянапередвизначення (Господь має для кожного Свій план) та про дар ласки спасіння є [[фаталізм]]ом і заперечує [[свобода волі|свободу волі]] людини. Попри те, що Августин боронив надприродні вчення Церкви, все ж йому вдалося це зробити. В цьому йому допомагав особистий секретар папи римського [[Лев I|Лева I]] — [[Проспер Тірон]].

Церква осудила Пелагія на Африканському соборі (синоді в Мілеві) 416 року за папи [[Іннокентій I|Іннокентія І]], на Карфагенському Синоді 418 року за папи [[Зосима|Зосими]], який розіслав усім єпископам лист під назвою «Тракторія з осудженням Пелагія». А семіпелагіянізмнапівпелагіанізм був осуджений [[Целестін I|папою Целестином І]] на синоді в Оранжі 529 року, що згодом затвердив папа [[Боніфацій II]].

Прп. [[Іван Касіян]] (360—435), дав Пелагію іншу відповідь. Замість метафізичного міркування про заслуги, гідність і напередвизначення він говорить, що коли Бог бачить найменший рух душі до Бога, який відбувається від зусиль самої людини або ж від Бога, то тоді Він дає душі Свою благодать яка супроводжує. На відміну від Августина, Іван Касіян не вважає, що внаслідок первородного гріха з'явилася повна нездатність людини направити свою волю до добра. Благодать розуміється ним не як така що порушує вільну волю людини, а як жива і часто педагогічна взаємодія людини і Бога. Наприклад, в коментарі на вірш «І сказав Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, з родини своєї, і з дому батька твого в землю, яку я тобі покажу» ({{Біблія|Бут.|12|:1}}) Іоанн Касіян пише: "що означає: Вийди зі свого Краю? Це означає, що Господь пропонує спасіння; [Піди] в землю&nbsp;— висловлює працю того, хто трудиться; а що означає землю, яку я тобі покажу? Йдеться про не тільки про землю, яку ти не можеш знайти, попри все своє вміння, землю, яку ти не тільки не знаєш, але і не шукаєш "<ref>{{Cite web|url=https://ekzeget.ru/interpretation/byt/12/1/37|title=Толкование на Бытие, Глава 12, Стих 1|last=Иоанн Кассиан прп.|first=|date=|website=Екзегет ру|publisher=|language=російською|accessdate=}}{{Недоступне посилання|date=вересня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. Таким чином, роль благодаті за Іоанном Кассианом полягає в тому, що вона показує шлях у незвідане, яке недоступне без провідника. Бог навчає і підводить до нових сенсів, подібно до того, як батько вчить своїх дітей. Іоанн Касіян вказує також, що на питання, що ж первинне: вільна воля або благодать, не може бути однозначної відповіді, тому що благодать співпрацює з вільною волею, зміцнюючи її і спонукаючи до дедалі більших зусиль; в той же час він робить необхідний акцент на тому, що без допомоги благодаті людина не може прийти до Бога, тому вона за своєю суттю необхідна для порятунку. З філософської точки зору принциповим тут є та обставина, що Іван Касіян втримався від спокуси підмінити [[Етика|етику]] [[Метафізика|метафізикою]]. Як зазначає [[Лоський Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Лоський]], це сталося не в малому ступені тому, що, на відміну від Августина, Іоанн Касіян не прийняв пелагієвої постановки питання, відмовившись міркувати про порятунок в термінах «заслуг»<ref>{{Cite news|url=https://drevo-info.ru/articles/1771.html|title=ПЕЛАГИАНСТВО - Древо|accessdate=2018-11-20}}</ref>.

За топономістичним дослідженням українського мовознавця [[Костянтин Тищенко|Костянтина Тищенка]], у 5 сторіччі тривало переселення пелагіянпелагіан на терени сучасної України.