Постмодернізм у музиці: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Рядок 8:
В епоху модернізму, творення музики розглядалося як відображення зовнішнього світу, подібно до того, як фотограф фіксував певну миттєвість. Однак з винаходом магнітної плівки в 1930-х роках можливість розглядати аудіозапис, як кінцевий продукт музичної творчості. Протягом 1950-х років, музика, в тому числі популярна музика, представлялась як зафіксоване виконання, навіть якщо кінцевий результат був досягнутий за допомогою техніки мікшування.
 
Предтечу цього процесу можна знайти десятиліттям раніше. Починаючи з кінця 1940-х onwards композитори академічного напрямку, зокрема такі композитори як [[Едгар Варез]], [[П'єр Шеффер]], [[Карлнхайц ШтокхаузенШтокгаузен]] та [[Джон Кейдж]], створювали композиції, що існували винятково у вигляді аудіозаписів, використовуючи багатоканальний запис, редагуючи або варіюючи швидкість запису звуків, що означало творення музики, яка не могла бути зіграна традиційними засобами, але могла існувати лише як запис.
 
Подібна техніка згодом потрапила й до електронної музики. Детально розроблені мультитрекові пізні записи [[Бітлз]] (наприклад альбом «[[Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band]]») дуже далекі від того, що чотири учасники могли реально зобразити на сцені.