Постмодернізм у музиці: відмінності між версіями

Третій виток постмодерної музики пов'язаний із фундаментальною зміною уявлень щодо того, «про що» має бути музика. Із ствердженням постмодернізму стверджувалась ідея про те що «музика є сама про себе». Стильові [[алюзія (музика)|алюзії]] і цитати стали не тільки технічним прийомом, але сутнісною стороною музики, перерісши з можливості в потребу. В цьому також знаходимо відхід від [[Модернізм|модерної]] парадигми, що вбачає основними елементами музичного мистецтва такі первісні елементи як інтонація, ритм і мотиви — [[постмодернізм]] вважає основним предметом мистецтва медіапотоки, промислові об'єкти, та окремі жанри. Іншими словами, постмодерн зводить роль мистецтва до коментування споживацької спільноти та її продуктів, відмовляючись від модерного прагнення осягнути «реальність» всесвіту в його фундаментальних формах.

 

Можливість здійснювати аудіозапис та подальші мікшування породжували численні ідеї включення до музичних творів різноманітних штучних звуків, шумів, семплів людського голосу. Окремі новатори, такі як [[Едгар Варез]], почали експерементувати з можливостями нових електронних технологій, зокрема з синтезаторами та звуковими петлями. [[Джон Кейдж]] використовував магнітні стрічки, радіо, та записи живих виконавців для використання записаних семплів різними способами, що знайшло втілення в таких роботах, як «Imaginary Landscape» та «Europera.» В області популярної музики зазначені технології широко використовували {{name|Abbey Road}}, {{name|Pink Floyd}}'s Meddle та представники музичного стилю «даб», зокрема Lee 'Scratch' Perry. З появою цифрових технологій, що значно полегшили роботу з семплами, подібні прийоми стали поширеними в [[хіп-хоп]]і, та особливо в Bastard pop.