Біляве волосся: відмінності між версіями

'''Біля́ве воло́сся''' ({{lang-en|blond hair, fair hair}}) — тип [[пігментація|пігментації]] [[волосся]] із низьким рівнем [[меланін]]у. Має багато відтінків, переважно жовтуватого кольору: від солового, блідожовтого, до світлорусявого, золотавого. Більшість людей, що мають біляве волосся, проживають у [[Північна Європа|Північній Європі]] ([[Скандинавія]], [[Прибалтика|Східна Балтика]], [[Ісландія]]), або є нащадками північноєвропейських популяцій. Окремі особи або групи осіб з білявим волоссям зрідка зустрічаються серед азійських та північно-африканських народів. В [[античність|античній]] та західноєвропейській культурі біляве волосся традиційно асоціювалося з [[врода|вродою]]. Зокрема, давньогрецькі боги [[Гера]], [[Афродита]], [[Афіна]], [[Діоніс]] та інші називалися «золотоволосими» або «прекрасноволосими»<ref>Гесіод і його твори. Теогонія (Походження богів) // Франко, Іван. Зібрання творів: У 50 т. Т. 8. Київ, 1977. С. 314-342</ref>. У [[Давній Рим|Давньому Римі]] білявість волосся вважалася сексуально привабливою, а також асоціювалася із [[кельти|кельтами]] та [[германці|германцями]]. У культурі [[середньовіччя|середньовічної]] Європи довге, золотаве волосся було одним із обов'язкових критеріїв жіночої краси. В європейському живописі з білявим волоссям, зазвичай, зображали [[Єва|Єву]], [[Діва Марія|Діву Марію]], [[Марія Магдалина|Марію Магдалину]], святу [[свята Варвара|Варвару]] та інших ідеалізованих жінок. У расових теоріях кінця ХІХ — першої половини ХХ століття біляве волосся і блакитні очі вважалися ознакою вищої [[Нордична раса|нордичної (арійської) раси]]. В сучасній західній популярній культурі носії білявого волосся продовжують сприйматися привабливими. В новітній українській мові особи, що мають біляве волосся називаються '''блонди́намибілявими''', або '''блонди́нами''' чи '''блонди́нками'''; традиційні назви — ''біля́вий, біля́вець, біля́вчик, біля́вчин, руся́вий, руся́вин; біля́вка, біля́вочка, білу́ха, біля́ва, біля́виця, руся́ва, руся́вка''<ref>Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.); Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко); Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов).</ref>.