Відкрити головне меню

Зміни

73 байти вилучено ,  1 місяць тому
м
виправлення, typos fixed: у кінці X → наприкінці X за допомогою AWB
Пам'ятки [[Сармати|сарматського]] часу (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) на о. Хортиці поки не відомі.
 
== Хортиця за доби Великого переселення народів (ІІІIII-VIII ст. н. е.) ==
 
Початок доби [[Велике переселення народів|Великого переселення народів]] ознаменувався міграцією у [[Північне Причорномор'я]] [[Готи|готів]] та частини інших [[Германці|германських племен]] (поч. III&nbsp;ст.). У IV&nbsp;ст. на теренах східніше [[Дністер|Дністра]] [[Гревтунги|гревтунгами]]&nbsp;— східною гілкою готів&nbsp;— була утворена держава на чолі з королем [[Германаріх]]ом. До складу цього [[Варварські королівства|«варварського королівства»]], імовірно, входило тодішнє населення острова Хортиці та навколишніх земель Дніпровського Правобережжя. Дослідники пов'язують з готським [[Племінний союз|племінним союзом]] пам'ятки [[Черняхівська культура|черняхівської археологічної культури]], залишені готами, [[Слов'яни|слов'янами]], [[Сармати|сармато-аланами]], скіфами і [[Фракійці|фракійцями]]<ref>Иордан. О происхождении и деяниях гетов. Getica.&nbsp;— Москва: Издательство восточной литературы, 1960.&nbsp;— 437 с. (c. 192—195)</ref>;<ref>Магомедов Б.&nbsp;В.&nbsp;Готи у Східній Європі // Археологія, 1999.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 57-64 (с. 57-58)</ref>. На Хортиці відомо кілька пам'яток черняхівської культури. В околицях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Корнійчиха, поряд із [[Брід|бродом]] через Старий Дніпро, досліджено поселення, яке складалося з [[Напівземлянка|напівземлянкових]] жител. Навпроти нього, на правому березі ріки, розташовувалося одночасне велике поселення. Рештки невеликих селищ відомі на островах Розстебин та [[Байда (острів)|Байди]], у районі балки Ганівка (де знайдені могили черняхівського часу). Черняхівські [[поховання]] з [[Кремація|трупоспаленнями]] та характерним сірим лощеним посудом досліджені у районі середньої школи №&nbsp;43 та між скелею Ушвивою й однойменною балкою. Фрагменти подібного посуду знайдені також на дні [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Дніпра]] у районі балок Наумової та Каракайки<ref name="ReferenceA">Никоненко Д.&nbsp;Д.&nbsp;Острів Хортиця в добу Великого переселення народів // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.&nbsp;— С. 177—179 (c. 178)</ref>;<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 40-42)</ref>.
Невиразні сліди поселень [[Пеньківська культура|пеньківської археологічної культури]] V-поч. VIII&nbsp;ст., яку більшість дослідників пов'язують із [[Племінний союз|племінним союзом]] [[Антський союз|слов'ян-антів]], відомі біля озера Осокорового, у балці Генералці та на острові Байди. Поховань [[Кочівники|кочовиків]] VI—VIII&nbsp;ст. ([[Авари|аварів]], [[Булгари|булгарів]], [[Хозари|хозарів]]) на Хортиці поки не знайдено. Проте у безпосередній близькості до острову, на лівобережному [[плато]] досліджено унікальну пам'ятку поч. VIII&nbsp;ст.&nbsp;— Вознесенівський «скарб», що, ймовірно, був [[Тризна|поминальним]] храмом (так званий «курук»), присвяченим якомусь [[Тюрки|тюркському]] [[хан]]у<ref>Амброз А. К. О Вознесеновском комплексе VIII&nbsp;в. на Днепре&nbsp;— вопрос интерпретации // Древности эпохи Великого переселения народов V—VIII&nbsp;вв.&nbsp;— Москва: Наука, 1982.&nbsp;— С. 204—222 (c. 210—220)</ref>. Розташування цього видатного комплексу на шляху до [[Кічкас]]ької переправи свідчить про те, що навколишня територія, в тому числі й острів Хортиця, мала для місцевого [[Раннє середньовіччя|ранньосередньовічного]] населення велике [[сакральне]] значення.
 
== Хортиця у IХ-ХVXV ст ==
 
У IX&nbsp;ст. Дніпро став частиною торгiвельного та вiйськового [[Шлях із варягів у греки|«шляху з Варяг у Греки»]], а Хортиця&nbsp;— важливим пунктом на цьому шляху. Перша лiтературна згадка острова мiститься у творi «[[Про управління імперією]]», написанному в 948—952&nbsp;рр. вiзантiйським імператором [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином VII Багрянородним]] для свого сина [[Роман II Молодший|Романа]]: «…Після того, як пройдене це місце (перевiз Крарiя, пiзнiше&nbsp;— Кiчкаський&nbsp;— ред.), вони (купцi з [[Русь|Русi]]&nbsp;— ред.) досягають острова, званого [[Святий Григорій Чудотворець|Святий Григорій]] (Хортиця&nbsp;— ред.). На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, бо там стоїть величезний [[дуб]]: приносять у жертву живих півнів, устромлюють вони і стріли навкруги дуба, а інші&nbsp;— шматочки хлібу, м'ясо й що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони й жереб про півнів: чи залізати їх, чи з'їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острову [[Русь|роси]] не бояться пачінакіта ([[Печеніги|печенiгiв]]&nbsp;— ред.)»<ref>Константин Багрянородный. Об управлении империей / под. ред. Г.&nbsp;Г.&nbsp;Литаврина и А.&nbsp;П.&nbsp;Новосельцева.&nbsp;— Москва: Наука, 1991.&nbsp;— 496 с. (c. 49)</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.I. Яворницький]] обережно ототожнював згаданий Костянтином дуб iз Красним дубом, який до 1870-х рр. рiс у верхiв'ях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Шанцева на схiдному схилi о. Хортиця<ref>Яворницький Д.I. Запорожжя в залишках старовини i переказах народу.&nbsp;— Днiпропетровськ: Арт-Прес, 2005.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— 266 с. (c. 213—214)</ref>. Сьогоднi дехто з [[Краєзнавець|краєзнавцiв]] пов'язують з «дубом Костянтина» парость давнього дерева у виглядi сiмох стовбурiв, що стоять пiвколом у хортицьких плавнях<ref>Вілінов Ю. А., Муленко М.&nbsp;А.&nbsp;Довготерплячий дуб // Свята справа, 2016.&nbsp;— №&nbsp;1&nbsp;— 2 (10).&nbsp;— С. 64-65. (c. 65)</ref>. На днi Старого Днiпра бiля пiвнiчного краю Хортицi у 1974&nbsp;р. був знайдений залiзний візантійський ранньосередньовічний якiр, котрий, iмовiрно, походить з торгового корабля<ref>Шаповалов Г.I. Якiр V—VII&nbsp;ст. з Днiпра бiля острова Хортиця // Археологiя.&nbsp;— 1990.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 120—121</ref>.
 
У лiтописах згадуються походи у [[Візантійська імперія|Вiзантiю]] руських князів [[Аскольд]]а й [[Дір|Дiра]] (у 860, 866 та 874&nbsp;рр.), [[Олег Віщий|Олега]] та його посольства (у 907 та 912&nbsp;рр.), [[Ігор Рюрикович|Iгоря Рюриковича]] (у 941 та 944&nbsp;рр.), його дружини [[Ольга (княгиня)|Ольги]] (у 955&nbsp;р.), [[Святослав Ігорович|Святослава Iгоровича]] (у 967, 969 та 971&nbsp;рр.) та [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] (у 988&nbsp;р.)<ref>Літопис руський.&nbsp;— Киïв: Дніпро, 1989.&nbsp;— 591 с. (с. 13, 16-18, 20, 24-26, 35, 38, 41, 43, 61)</ref>. Безперечно, рухаючись по Днiпру, всi цi князi на своєму шляху вiдвiдували Хортицю. У 972&nbsp;р., повертаючись з походу на Вiзантiю, бiля [[Дніпрові пороги|Днiпрових порогів]] загинув вiд рук печенігів князь Святослав Iгорович, про що [[Іпатіївський літопис|Лiтопис руський]] повiдомляє: «…Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього [[Куря (печенізький хан)|Куря]], князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу,&nbsp;— окувавши череп його золотом, пили з нього»<ref>Літопис руський.&nbsp;— Киïв: Дніпро, 1989.&nbsp;— 591 с. (с. 43)</ref>. У I пол. XX&nbsp;ст. виникла гiпотеза про те, що Святослав загинув поряд iз Хортицею. Пiдтвердженням цього на думку деяких дослiдникiв є п'ять мечiв X&nbsp;ст. «[[Каролінги|каролiнгського]] типу», знайденi у 1928&nbsp;р. у протоцi мiж островом Чорним та лiвим берегом Днiпра, за 1&nbsp;км на пiвнiч вiд Хортицi<ref>Равдоникас В.&nbsp;И.&nbsp;Надписи и знаки на мечах из Днепростроя // Известия ГАИМК.&nbsp;— 1933.&nbsp;— №&nbsp;100.&nbsp;— С. 598—616 (с. 615)</ref>;<ref>Рыбаков Б.&nbsp;А.&nbsp;Торговля и торговые пути. История культуры Древней Руси. Домонгольский период.&nbsp;— Москва-Ленинград: АН СССР.&nbsp;— Т. I: Материальная культура.&nbsp;— С. 315—369 (с. 328—329)</ref>. Ця гiпотеза отримала нове дихання пiсля того, як у 2011&nbsp;р. на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчноï частини Хортицi було знайдено ще один [[Меч Святослава|меч]] X&nbsp;ст.<ref>Саричев В.&nbsp;Д.&nbsp;Мініатюра Радзивілівського літопису в системі джерел про останній бій Святослава.&nbsp;— Музейний вісник.&nbsp;— Запоріжжя, 2012.&nbsp;— №&nbsp;12.&nbsp;— С. 246—260</ref>;<ref name="ReferenceB">Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура.&nbsp;— 2014.&nbsp;— Вип. 8.&nbsp;— С. 105—118 (с. 118)</ref>;<ref>Остапенко М. А., Саричев В.&nbsp;Д.&nbsp;Знахідка меча ХX ст. біля Хортиці (до питання про похід князя Святослава «в пороги» 972&nbsp;р.) // Археологія, 2016.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 49-66 (с. 55-61)</ref>. Проте, iснує iнше пояснення того, як дорогоцiнна зброя опинилася на днi рiки: мечi могли бути кинутi у воду, як жертва Днiпру за вдалий прохiд його порогiв. Цей ритуал вiдомий за багатьма подiбними знахiдками у краïнах [[Скандинавія|Скандинавiï]]<ref>Андрощук Ф. Мечи викингов.&nbsp;— Киев: Простір, 2013.&nbsp;— 712 с. (с. 189)</ref>. Все ж таки думка про Хортицю, як мiсце загибелi Святослава, панує серед мешканцiв [[Запоріжжя|Запорiжжя]]. Цьому сприяв вихiд роману письменника [[Скляренко Семен Дмитрович|С.&nbsp;Д.&nbsp;Скляренка]] «Святослав» у 1959&nbsp;р., встановлення охоронного знаку з вiдповiдним написом на пiвнiчному урвищi острова у 1972&nbsp;р., створення дiорами «Останнiй бiй Святослава бiля Днiпрових порогiв» у [[Музей історії запорозького козацтва|Музеï iсторiï Запорiжжя]] у 1985&nbsp;р. та встановлення [[Пам'ятники Запоріжжя|пам'ятника Святославу]] у 2005&nbsp;р.<ref>Комар А.&nbsp;В.&nbsp;Место гибели князя Святослава: поиски, легенды, гипотезы, мистификации // Stratum plus, 2004.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 235—256 (c. 242)</ref>;<ref name="ReferenceB"/>.
 
У 988&nbsp;р., iмовiрно, до Хортицi доплив дерев'яний ідол [[Перун]]а, скинутий з [[Капище|капища]] у [[Київ|Києвi]] за наказом князя Володимира. Про цю подiю лiтопис повiдомляє: «І приставив Володимир до нього (до ідола Перуна&nbsp;— ред.) людей, сказавши: „Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його“. І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні звуть Перунова рінь»<ref>Літопис руський.&nbsp;— Киïв: Дніпро, 1989.&nbsp;— 591 с. (с. 66)</ref>. Це мiсце пов'язував iз Хортицею, зокрема, [[Рибаков Борис Олександрович|Б.&nbsp;О.&nbsp;Рибаков]]<ref>Рыбаков Б.&nbsp;А.&nbsp;Язычество Древней Руси.&nbsp;— [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: https://www.e-reading.club/ chapter.php/86163/42/Rybakov_-_Yazychestvo_Drevneii_Rusi.html</ref>.
Сьогодні ряд дослідників пов'язують згадані літописцем Протолчі з великим середньовічним поселенням Х-XIV&nbsp;ст., розташованим біля озера Осокорового у південній частині Хортицi. До створення [[Каховське водосховище|Каховського водосховища]] у сер. XX&nbsp;ст. поряд знаходився зручний брід через обидва рукави Дніпра<ref>Сокульский А. Л., Шевченко Т. К. и др. Раскопки славянского поселения на о. Хортица // Археологические открытия 1976 года.&nbsp;— Москва: Наука, 1977.&nbsp;— С. 373—374</ref>. Припускається, що хортицьке та інші поселення у пониззі Дніпра були населені [[Бродники|бродниками]]&nbsp;— спільнотою, відомою з кількох європейських джерел XII—XIII&nbsp;ст.<ref>Рудаков В.&nbsp;Е.&nbsp;Бродники // Энциклопедический словарь.&nbsp;— Санкт-Петербург: Типо­литография И.&nbsp;А.&nbsp;Ефрона, 1891.&nbsp;— Том IV­а (Бос&nbsp;— Бунчук).&nbsp;— С. 693</ref>.
 
Дослiдники виділяють два періоди існування хортицького поселення. У нижньому, домонгольському [[Культурний шар|шарі]] пам'ятки, датованому Х&nbsp;— XII&nbsp;ст., досліджені порівняно невеликі прямокутні житла з глинобитними печами у кутку. Матеріальна культура цього часу мала багато спільного з руською. Населення&nbsp;— нащадки [[Алани|аланоболгар]] та [[Уличі|слов'ян-уличів]] [[Хозарський каганат|Хозарського каганату]], вихідці з Русі та зубожілі, вимушені покинути кочування половці&nbsp;— сповiдували, iмовiрно, [[християнство]]. Мешканцi харчувалися з [[Рибальство|рибальства]], [[Землеробство|землеробства]], [[Тваринництво|скотарства]] та [[полювання]], про що, зокрема, свідчать знахідки кісток вівці, кози, бика, коня, свині, [[тур]]а, свійських та диких птахів, а також собаки й кота. Відсутність укріплень говорить про те, що бродники старалися підтримувати мирні та взаємовигідні стосунки із сусідами&nbsp;— [[Кочівники|кочовиками]] й Руссю<ref name="ReferenceC">Шевченко Т.&nbsp;К.&nbsp;До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІVXIV&nbsp;ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці».&nbsp;— Дніпропетровськ, 1990.&nbsp;— С. 202—203</ref>;<ref>Сміленко А.&nbsp;Т.&nbsp;Слов'яни та їх сусіди у Степовому Подніпров'ї.&nbsp;— Киïв: Наукова думка, 1975.&nbsp;— 212 с. (с. 178—198)</ref>. З торговельною дiяльнiстю мешканцiв Хортицi можна пов'язати знахiдку [[Амфора|амфори]] ХI&nbsp;ст., вимитоï з урвища на узбережжi [[Новий Дніпро|Нового Днiпра]] у 1948&nbsp;р. На ïï тулубi є напис «хрон» чи «[[Хрін звичайний|хрен]]»<ref>Пешанов В.&nbsp;Ф.&nbsp;Амфора з написом з о. Хортиця // Археологія.&nbsp;— Киïв, 1970.&nbsp;— Т. XXIII.&nbsp;— С. 219—220 (с. 220)</ref>.
 
Верхнiй шар поселення на озерi Осокоровому датується ХIII-ХIV&nbsp;ст. й належить до часiв [[Золота Орда|Золотоï Орди]]. Автори розкопок стверджують, що у 1970-i рр. ними тут були дослiдженi дуже великі «[[Дружина (військо)|дружинні]]» приміщення площею до 180 м². Серед знахiдок&nbsp;— фрагменти чавунних казанів, залізні ножі, кінцівки стріл, підпружні пряжки, уламки глиняного посуду, переважно амфор, а також срібні монети ханів Золотої Орди&nbsp;— [[Джанібек]]а (1344—1349) та [[Кільдібек]]а (1361—1363). Розкопані також залишки металургійної майстерні, де знайдено багато [[шлак]]ів, [[флюс]]ів, шматків [[Залізні руди|залізної руди]], [[Тигель|тиглів]] та шматків печини від розібраних [[Горно|горен]]<ref name="ReferenceC"/>. Поряд із неукрiпленним поселенням були відкриті залишки невеликого [[Городище (укріплення)|городища]] ІІ пол. XIV&nbsp;— поч. XV&nbsp;ст., оточеного земляними валами, ровами та дерев'яним палісадом. Тут, зокрема, були розкопані юртоподібні житла та знайдено багато уламків посуду, характерного для золотоординських міст і сіл: амфор, глечиків, тарілок, полив'яних [[Піала|піал]], чавунних [[казан]]ів. Iмовiрно, в той час, як Нижнє Поднiпров'я входило до володiнь беклярибека [[Мамай (темник)|Мамая]], у городищi мешкали представники мiсцевоï ординськоï елiти. Згодом, як припускають дослiдники, городище було зруйноване пiд час погрому Золотоï Орди вiйськами самаркандського емiра [[Тимур|Тамерлана]] у 1395-96 рр. Частина знахiдок з верхнього шару поселення може бути датована початком XV&nbsp;ст. Це дало привiд припустити, що пiсля того, як у 1397&nbsp;р. великий князь литовський [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]] домовився з ординським ханом [[Тохтамиш]]ем про передачу [[Велике князівство Литовське|Литві]] земель між Дніпром та [[Дністер|Дністром]], на Хортицi була залишена прикордонна литовська залога<ref>Ильинский В. Е., Козловский А.&nbsp;А.&nbsp;Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма.&nbsp;— Запорожье, 1993.&nbsp;— № ІVIV.&nbsp;— С. 250—263. (с. 250—260)</ref>. З господарською дiяльнiстю мешканцiв острова пов'язанi знахiдки на днi Старого Днiпра (у 1984 та 2012&nbsp;рр.) двох дубових човнiв-довбанок, датованих ХIV-XV&nbsp;ст.<ref>Мордовськой М. М., Шаповалов Г.&nbsp;І.&nbsp;Середньовiчнi човни-довбанки хортицького типу з Днiпра // Музейний вiсник.&nbsp;— Запорiжжя, 2015.&nbsp;— №&nbsp;15.&nbsp;— С. 22-25 (с. 22-24)</ref>. Iснує недостатньо аргументоване припущення про те, що острiв Хортиця й «мiсто» на ньому позначене на картi венецiйця [[Фра Мауро]], створенiй у 1459&nbsp;р.<ref>Сокульський А.&nbsp;Л.&nbsp;Острiв Хортиця та його iсторико-культурне значення в процесi виникнення i становлення запорозького козацтва. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук.&nbsp;— Переяслав-Хмельницький, 2014.&nbsp;— 42 с. (с. 14)</ref>. Деякi дослiдники припускають, що бродники (мешканцi поселень, подiбних Хортицькому) могли бути предками [[Запорозькі козаки|запорозьких козаків]], а саме згадане поселення&nbsp;— прообразом першоï [[Січ|Сiчi]]<ref>Петров О.&nbsp;О.&nbsp;До питання про бродницьку теорію походження козацтва // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя, 2010.&nbsp;— С. 136—138</ref>;<ref>Сокульський А.&nbsp;Л.&nbsp;Раннє козацтво і Хортицька Січ // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2006.&nbsp;— Вип. 1.&nbsp;— С. 209—217 (с. 213—214)</ref>. Сучасний меморiальний комплекс, створений на мiсцi цього поселення, носить украïнiзовану назву «Протовче»<ref>Протовче.&nbsp;— [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу: http://ostriv.org/xorticya1/ {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180828035526/http://ostriv.org/xorticya1/ |date=28 серпня 2018 }}</ref>.
 
У рiзних урочищах Хортицi вiдомi ще шiсть iнших, менших за розмiром поселень IХ-ХIV&nbsp;ст. У балцi Наумовiй на узбережжi Старого Днiпра дослiджено [[Юрта|юртоподібне]] кочівницьке житло ХII-ХIV&nbsp;ст.<ref>Стародавня Хортиця. Доба середньовiччя.&nbsp;— Запорiжжя: Нацiональний заповiдник «Хортиця», 2012.&nbsp;— 31 с. (с. 1-2)</ref>. До 1830-х рр. на курганах у середнiй та пiвденнiй частинi острова стояли три половецьких монументи («[[Баби половецькі|кам'янi баби]]»)&nbsp;— два жiночих та один чоловiчий<ref>Новицький Я.&nbsp;П.&nbsp;Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності.&nbsp;— Запоріжжя: АА Тандем, 2018.&nbsp;— 112 с. (с. 35)</ref>.
 
== Замок князя Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького та «Січ на Хортиці» ==
У 1554&nbsp;р. колишній [[староста]] [[Черкаси|черкаський]] та [[канів]]ський, князь [[Дмитро Вишневецький|Дмитро Іванович Корибут-Вишневецький]] отримав від короля [[Королівство Польське (1385—1569)|польського]] та великого князя литовського [[Сигізмунд ІІ Август|Сигізмунда ІІ Августа]] особливу посаду «стражника на Дніпрі». Офіційно в його обов'язки входило протидія [[Московське царство|Москві]] та попередження козацьких наскоків на [[Кримське ханство|Крим]]. Імовірно, саме тоді Вишневецький почав будівництво свого [[Хортицький замок|хортицького замку]]<ref>[Кузнецов О.&nbsp;Ю.&nbsp;Рыцарь Дикого Поля. Князь Д.&nbsp;И.&nbsp;Вишневецкий.&nbsp;— Москва: Флинта, 2013.&nbsp;— C. 63&nbsp;— 108]</ref>. Вiдомо, що у 1556&nbsp;р. з [[Вінниця|Вiнницького]] замку на Хортицю (Charticza) було надiслано 50 [[Гаківниця|гакiвниць]] та порох до них<ref>[Мальченко О.&nbsp;Є.&nbsp;Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств ХVXV&nbsp;— середина XVII століть / Олег Мальченко.&nbsp;— К.: Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевського, 2001.&nbsp;— С. 320]</ref>.
 
У 1556&nbsp;р. люди Вишневецького почали діяти узгоджено з московськими військами, які під проводом дяка Матвія Ржевського прийшли «Днепром под улусы крымские и языков добывати, про царя (хана&nbsp;— ред.) проведати». Восени 1556&nbsp;р., на [[Покрова Пресвятої Богородиці|Покрову]], вони вирушили до кримських прикордонних фортець і, як повідомляє [[Московське царство|московський]] Мазуринський літопис, «Тогда и князь Дмитрий Вишневецкий прииде служити к государю ([[Іван IV Грозний|Івану Грозному]]&nbsp;— ред.). И повелением государевым шед, у Крымскова царя взял град [[Каховка|Ислам-Кирмень]], и люди побил, и пушки вывез к себе на Днепр в свой град»<ref>[Кузнецов О.&nbsp;Ю.&nbsp;Рыцарь Дикого Поля. Князь Д.&nbsp;И.&nbsp;Вишневецкий.&nbsp;— Москва: Флинта, 2013.&nbsp;— C. 134]</ref>. У помсту за це на початку 1557&nbsp;р. «…царь Крымской [[Девлет I Ґерай|Давлет-Киреи]] с сыном и со всеми людьми Крымскими приходил под его город на Хордецкои остров и приступал двадцать четыре дни, и Божим милосердием и царя и государя великого князя именем и счастием от царя отбился и побил у царя многих людей лутчих, и пошел царь от него с великим соромом»<ref>[Кузнецов О.&nbsp;Ю.&nbsp;Рыцарь Дикого Поля. Князь Д.&nbsp;И.&nbsp;Вишневецкий.&nbsp;— Москва: Флинта, 2013.&nbsp;— C. 125]</ref>. Але вже, імовірно, влітку 1557&nbsp;р., написав «ис [[Черкаси|Черкас]] да ис [[Канів|Канева]] к царю и великому князю князь Дмитрей Ивановичь Вишневецкий, что он з Днепра с Хортицкого острова пошел, потому что корму не стало у него, и казаки от него розошлися, а царь Крымьской пошел на его город да Турьского (султана&nbsp;— ред.) люди многие в судех да [[Волощина|Волохи]], и он за кормом не сел в городе, а пришед, засел Черкасы и Каневы»<ref>[Ковбаса В. Нові дані до історії Хортицького замку Д. Вишневецького // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні.&nbsp;— Київ, 2012.&nbsp;— Вип. 21.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 56]</ref>. Ці свідчення доповнює напис на карті «Точний опис [[Велике князівство Литовське|Великого Князівства Литовського]]…» 1613&nbsp;р. «Хортиця. Це − місце біля [[Дніпро|Бористену]]. Тут колись Дмитро Вишневецький, герой, уславлений старовинністю роду й ратними трудами, спорудив для себе базове укріплення, а (зовнішню&nbsp;— ред.) половину цього місця, захищеного самою природою, оточив стіною, щоб мати змогу довше стримувати наступ сил князя, інакше − хана [[Перекоп (місто)|Перекопу]] та всієї його [[Орда|орди]] (Так було&nbsp;— ред.), аж доки Вишневецький, позбувшись унаслідок тривалої облоги потрібних харчових запасів, мусив поїсти коней, а потім, спустившись на човни, подолати пороги й вивести неушкодженими всіх своїх людей до Черкас»<ref>;Magni Ducatus Lithuanie caeterarumque regionum illi diacentium txacta descxri ptio illustrissimi ac Excellentissimi Principis et Domini Domini Nicolai Christophori Radziwil Ducis G. Olicae ac in Nieswies Ducis, Sancti Romani imperii Principis in Scilowiec ac Mir Comitis et Sancti Sepulchri Hierosolimitani Militis etc. opera cura et impensis facta ac in lucem edita (Точний опис Великого Князівства Литовського та інших суміжних з ним земель, здійснений і виданий працею, старанням і коштом ясновельможного найсвітлішого князя і пана, пана Миколая-Христофора Радивіла, князя на Олиці Несвіжу, графа Священної Римської Імперії на Шиловці й Мирі, лицаря Священного Єрусалимського Гробу і т. ін.) // Електронний ресурс.&nbsp;— Режим доступу: http://vkraina.com/ua/maps#1613_2.</ref>;<ref>Люта Т. Мапа Великого Князівства Литовського 1613&nbsp;р. Миколая-Христофора Радивіла // Пам'ятки України.&nbsp;— 1996.&nbsp;— №&nbsp;2. − С. 88</ref>.
На початку 1558&nbsp;р. князь Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецький із військом ходив на Крим, а після цього, навесні, як повідомляє Ніконовський літопис, «пришел на Хортинской остров, дал Бог, с всеми людми здорово и тут дождался Диака Ржевского с суды и встретил Диака выше порогов и [[Кіш|кошь]] з запасы оставил выше порогов на [[Монастирський острів|Манастырском острове]]»<ref>[Ковбаса В. Нові дані до історії Хортицького замку Д. Вишневецького // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні.&nbsp;— Київ, 2012.&nbsp;— Вип. 21.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 61]</ref>.
 
Хортиця, як місце розташування замку [[Дмитро Вишневецький|Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького]], згадується у кількох пізніших джерелах. Так, [[Бартош Папроцький]], автор праці «Герби лицарства польського», розповідаючи про подорож на [[Запорожжя]] шляхтича [[Самійло Зборовський|Самійла Зборовського]] у 1579&nbsp;р., пише: «…Там недалеко є замок Хортиця, котрий був Вишневецький поставив; під ним не могли йти [[Галера|галери]]»<ref>[Paprocki Bartosz. Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584.&nbsp;— Kraków: Biblioteka Polska, 1858.&nbsp;— Нумерацiя сторiнок не наскрiзна.&nbsp;— с. 157]</ref>. [[Станіслав Сарницький]], автор «Опису давньої та нової Польщі» (1585&nbsp;р.), повідомляє: «Острів (Хортиця&nbsp;— ред.) у руслі Борисфену, славного героя Вишневецького військове господарство. Там бо осідок та опорний пункт свій міцний заклав»<ref>[Вирський Д.&nbsp;С.&nbsp;Річпосполитська історіографія України (ХVIXVI&nbsp;— середина ХVIIXVII&nbsp;ст.).&nbsp;— Київ: Інститут історії України НАН України, 2008.&nbsp;— Ч. 2 (Додатки).&nbsp;— C. 78]</ref>. Це підтверджує історик [[Йоахім Бельський]] у своїй «Хроніці польській Мартина Бєльського» (1597&nbsp;р.): «Неподалік є й інший острів, котрий зветься Хортиця, на якому Вишневецький перед тим мешкав і [[Кримські татари|татарам]] на великій перешкоді був, так що за нього не сміли вони так часто до нас удиратися»<ref>[Вирський Д.&nbsp;С.&nbsp;Річпосполитська історіографія України (ХVIXVI&nbsp;— середина ХVIIXVII&nbsp;ст.).&nbsp;— Київ: Інститут історії України НАН України, 2008.&nbsp;— Ч. 2 (Додатки).&nbsp;— с. 326]</ref>. [[Шимон Старовольський]] у праці «Лицарство польське» 1628&nbsp;р. прямо називає Хортицю островом Вишневецьким<ref>[Вирський Д.&nbsp;С.&nbsp;Річпосполитська історіографія України (ХVIXVI&nbsp;— середина ХVIIXVII&nbsp;ст.).&nbsp;— Київ: Інститут історії України НАН України, 2008.&nbsp;— Ч. 2 (Додатки).&nbsp;— C. 379]</ref>. [[Мартин Пашковський]] у своїй поемі «Історії [[Османська імперія|турецькі]] та змагання козацькі з татарами», присвяченій подіям 1590—1591&nbsp;рр. та виданій у 1615&nbsp;р., називає Хортицю серед кількох урочищ, де знаходяться козацькі табори: «А якщо хочемо знати, де перебувають козаки в певні часи і де спочивають&nbsp;— у Шабельниковій Вітці, або на Зборовського, або на [[Богдан Ружинський|Ружинського]] станах зимують. Навесні, оскільки ж бо швидко води великі встають, тоді до [[Чортомлик (річка)|Чортомлика]] звідти втікають або до [[Базавлук (річка)|Базавлука]]. А здобич свою і коні на [[Томаківка (річка)|Томаківці]] мають, бо там бої не бувають. Звідти ж, коли робацтво (риби&nbsp;— ред.) встає&nbsp;— відходять на літо у свої звичайні краї&nbsp;— до Хортиці, на скелю велику…»<ref>[Вирський Д.&nbsp;С.&nbsp;Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) // Історико-географічні дослідження в Україні.&nbsp;— Киïв, 2012.&nbsp;— Вип. 12.&nbsp;— С. 50]</ref>.
 
З часом в уяві самих запорозьких козаків замок Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького, імовірно, трансформувався у легендарну «Хортицьку Січ», про що свідчить, зокрема, фрагмент з народної [[Дума|думи]] «Розмова Дніпра з [[Дунай|Дунаєм]]»: «…Городы бусурменски плюндрували, Огнем, мечем воевали.
Зрозуміти&nbsp;— де ж саме «на Хортиці» знаходилося козацьке укріплення Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького, допоміг щоденник дипломата [[Священна Римська імперія|Священної Римської Імперії]] [[Еріх Лясота|Еріха Лясоти]], який їздив на Запорожжя у 1594&nbsp;р. для укладання антитурецького союзу з козаками. Свідчення про Хортицю датовані 7-м червня того року: «…Звідси до Хортиці (Chorticze), красивого, високого, великого і веселого острова в дві [[Миля|милі]] завдовжки, який розділяє Дніпро на дві рівні частини, 0,5 милі. Тут лишилися на ніч. На цьому острові козаки звичайно тримають узимку своїх коней». Наступного разу Лясота відвідав Хортицю на зворотньому шляху з Запорожжя: «4 липня… А нижче [[Байда (острів)|Малої Хортиці]], також острова, тут же зовсім близько (там стояв замок, років тридцять тому назад збудований Вишневецьким, а турками й татарами в свою чергу зруйнований) ми причалили до берега. Біля цього острова течуть до Дніпра з руської сторони три невеликі річки, всі називаються Хортицями, і звідси обидва острови отримали назву»<ref>[Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька Старовина / пер. Л.&nbsp;В.&nbsp;Пащина / під ред. А.&nbsp;Л.&nbsp;Сокульського.&nbsp;— Київ&nbsp;— Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 2003.&nbsp;— С. 222—277]</ref>. Отже, замок Вишневецького знаходився не на Великій, а на Малій Хортиці. [[Новицький Яків Павлович|Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький]] ототожнив з островом Мала Хортиця Еріха Лясоти великий трикутний простір, обмежений Старим Дніпром та двома річищами [[Верхня Хортиця (річка)|Верхньої Хортиці]]<ref>[Новицкий Я. П. С берегов Днепра (очерки Запорожья): Путевые записки и исследования // Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький. Твори.&nbsp;— Запоріжжя, 2007.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— . 179—181]</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький]] прийняв за залишки замку Д.&nbsp;І.&nbsp;Вишневецького земляні укріплення, розташовані на маленькому острівці [[Байда (острів)|Канцерівському]] у Старому Дніпрі<ref>[Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Вільності запорізьких козаків: історико-топографічний нарис // Твори у 20 томах.&nbsp;— Київ-Запоріжжя: Тандем-У, 2005.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— C. 70&nbsp;— 71]</ref>. Це припущення було підтверджене археологічними розкопками кін. XX&nbsp;— поч. XXI&nbsp;ст.<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Многослойное городище на о. Малая Хортица (Байда) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Вип. IV.&nbsp;— С. 168—170</ref>;<ref>Пустовалов С.&nbsp;Ж.&nbsp;Археологічні дослідження напівземлянки шляхти та прилеглої до неї території на острові Байда // Наукові записки НаУКМА. Теорія та історія культури.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;153.&nbsp;— C. 47&nbsp;— 50</ref>.
 
== Хортиця у ХVIIXVII&nbsp;— поч. ХVIIIXVIII ст ==
 
У XVII&nbsp;ст. Хортиця все більше привертала увагу картографів різних країн, як пункт на стратегічному Дніпровському шляху. Острів, зокрема, згаданий у [[Книга Великому Кресленню|«Книзі Великому Кресленню»]], складеній 1627&nbsp;р. у московському Розрядному приказі (аналог міністерства оборони): «А ниже [[Вільний поріг|Вольного]] (порогу&nbsp;— ред.) миля остров Хортица. А ниже Хортицы порог Белекова Забора»<ref>Книга Большому Чертежу / подготовка к печати и редакция К.&nbsp;Н.&nbsp;Серкиной.&nbsp;— Москва&nbsp;— Ленинград: Издательство АН СССР, 1950.&nbsp;— C. 112</ref>.
Видатний французький інженер та картограф [[Гійом Левассер де Боплан]], який бував на Запорожжі у 1630-ті рр., писав про Хортицю: «За півмилі нижче (Кічкаського перевозу&nbsp;— ред.) починається острів Хортиця. Та оскільки далі цих місць я не мандрував, то розповім вам лише те, що я дізнався з чужих оповідань, хоча не приймав усіх їх за чисту монету. Кажуть, що острів має велике значення тим, що він стоїть високо і майже повністю оточений високими скелями, а отже, малодоступний. Острів має дві милі завдовжки і півмилі завширшки, особливо в верхній своїй частині, бо до заходу він звужується і понижується. Його не затоплюють весняні повені, багато тут росте дубів; острів був би дуже добрим місцем для будування осель, тут можна було б попереджувати про набіги татар. Нижче цього острова русло річки дуже розширюється»<ref>Боплан Г. Л. де. Опис України.&nbsp;— Львів: Каменяр, 1990.&nbsp;— C. 40</ref>. Хортиця показана на кількох бопланових картах, зокрема, на карті «Частина річки Борисфена від [[Кодацька фортеця|фортеці Кодак]] аж до острова Хортиці разом з тринадцятьма скелястими перешкодами, названими в народі Порогами (по-латинські Limina)» виданій у 1652&nbsp;р. Згідно цього документу Хортиця перебувала тоді у складі [[Київське воєводство|Київського воєводства]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] й була оточена [[Дике Поле|Дикими Полями]].<ref>Вавричин М. Маловідомі карти України Г. Боплана // Боплан і Україна.&nbsp;— Львів: Мета, 1998.&nbsp;— С. 118</ref>.
 
Історик XVIII&nbsp;ст. С.&nbsp;І.&nbsp;Мишецький повідомляє про перебування на Хортиці козацького [[гетьман]]а [[Петро Конашевич-Сагайдачний|П.&nbsp;К.&nbsp;Сагайдачного]], помиляючись, однак, у датуванні подій: «А потом, как Поляки шли на Россию [[Польсько-московська війна (1617—1618)|войной]] в 1630 году, тогда Запорожские Козаки были под Польшею, и един Запорожской воин, прозываемой Сагайдачный, на оном острове построил фортецию, а по их званию окоп»<ref>Мышецкий С.&nbsp;И.&nbsp;История о казаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятца, сочиненная от инженерной команды.&nbsp;— Одесса: в городской типографии, 1852.&nbsp;— C. 68</ref>. Інших свідчень про цей факт, окрім роботи Мишецького, нам не відомо. Тим не менше, історик Г.&nbsp;І.&nbsp;Спаський додає до них певні подробиці: «В начале ХVIIXVII столетия гетман Сагайдачный приказал жилища их обвести земляным окопом и деревянным тыном или засекою, от чего, может быть, получило тогда это укрепление и название Сечи…». Проте, звідки Спаський взяв ці свідчення, невідомо. Пан Семенов, автор "лубочної «Истории [[Мала Русь|Малороссии]]», як назвав її Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький, стверджував, що ще до того, у ІІ пол. XVI&nbsp;ст. на Хортиці зводив укріплення козацький ватажок [[Яків Шах]]. Це також не підкріплене жодним історичним документом<ref>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Запорожжя в залишках старовини і переказах народу.&nbsp;— Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— C. 187—189</ref>. Незважаючи на це, твердження про перебування на острові Я. Шаха, а також [[Марко Жмайло|М. Жмайла]], [[Тарас Федорович|Т. Федоровича]] і [[Богдан Хмельницький|Б. Хмельницького]] не тільки тиражуються у сучасній популярній літературі, а й потрапляють до наукових видань<ref>Шаповалов Г.&nbsp;І.&nbsp;Хортиця // Українське козацтво. Мала енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр.&nbsp;— 2002.&nbsp;— С. 514</ref>.
 
У вересні-жовтні 1647&nbsp;р., коли Річ Посполита готувалася до великої війни з [[Кримське ханство|Кримським Ханством]], відбулася експедиція у Дикі Поля кількатисячного військового загону на чолі з князем [[Ярема Вишневецький|Яремою Вишневецьким]]. Загін дійшов до [[Кічкас|Кічкаського перевозу]]. Учасник експедиції, шляхтич [[Богуслав Казимеж Машкевич|Богуслав Машкевич]], писав: «На відстані кількох миль далі останнього порогу, тобто [[Вільний поріг|Вільного]], є острів посередині Дніпра в одну милю довжини, порослий густим дубовим лісом; тут завжди знаходиться козацький гарнізон для попередження татарських наскоків; острів цей зветься Хортицею. Вище Хортиці знаходиться урочище, зване Кічкасово, проти якого князь наказав скласти високий курган з каменю на вічну пам'ять нащадкам, бо до нього жоден пан з нашого народу не заходив так далеко у степ у цьому напрямі»<ref>Дневник Богуслава Казимира Машкевича (1643—1649 гг.) // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси.&nbsp;— Киев, 1896.&nbsp;— Вып. ІІ: Первая половина ХVIIXVII&nbsp;ст.&nbsp;— С. 414</ref>. Експедиція Яреми Вишневецького у Нижнє Подніпров'я могла бути пов'язана, зокрема, і з тим, що князь готувався отримати у володіння від короля польського [[Владислав IV Ваза|Владислава ІVIV]] великі обсяги тамтешніх земель. Про це йдеться у «королівському наданні», датованому кінцем лютого 1648&nbsp;р.: «…замислили ми Хортицю, острів на Дніпрі, що у [[Київське воєводство|воєводстві Київському]] пусто лежить, з обома берегами Дніпра, від останнього порогу почавши, з річками, що плинуть під нього, також річками |Томаківкою та іншими, що впадають у Дніпро аж до [[Кизикермен|Тавані]], і з тими полями, котрі прилеглі до тих річок та урочищ, і тими, що в них містяться, луками, пашами, лісами, борами, гаями, деревами бортними, озерами і також усіма, котрі могли б вимислитися пожитками… дати і приєднати [[Лен (феод)|ленним]] вічним правом означеному вельможному Яремі князю…»<ref>Вирський Д. Королівське надання на Хортицю князю Яремі Вишневецькому 1648&nbsp;р. // Український археографічний щорічник.&nbsp;— Київ, 2009.&nbsp;— Вип. 13/14.&nbsp;— С. 467—474</ref>.
 
Втіленню планів Яреми Вишневецького перешкодив початок [[Хмельниччина|Національно-визвольної війни]] під проводом Богдана Хмельницького. У сучасній популярній літературі існує твердження про те, що одне з перших бойових зіткнень тої війни відбулося у січні 1648&nbsp;р. саме на Хортиці, або «у районі Хортиці»<ref>Киценко М.&nbsp;П.&nbsp;Хортиця в героїці і легендах.&nbsp;— Дніпропетровськ: Промінь, 1972.&nbsp;— C. 52-53</ref>;<ref>Апанович О.&nbsp;М.&nbsp;Розповіді про запорозьких козаків.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1991.&nbsp;— С. 305</ref>;<ref>Сокульський А.&nbsp;Л.&nbsp;Віхи край шляху // Народна пам'ять про козацтво.&nbsp;— Запоріжжя: СП «Інтербук», 1991.&nbsp;— С. 141</ref>;<ref>Остапенко М. А., Мірущенко О.&nbsp;П.&nbsp;Найбільший острів на Дніпрі (історико-археологічний нарис) // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2006.&nbsp;— С. 23</ref>. Автором цього твердження є радянський історик [[Голобуцький Володимир Олексійович|В.&nbsp;О.&nbsp;Голобуцький]]. В одній зі своїх робіт він повідомляє про вищезгадану подію, посилаючись на щоденник шляхтича Богуслава Машкевича<ref>Голобуцкий В.&nbsp;А.&nbsp;Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг.&nbsp;— Киев: Госполитиздат УССР, 1962.&nbsp;— С. 101—102</ref>. Проте, насправді у цьому документі (принаймні в тому його виданні, на яке посилається В.&nbsp;А.&nbsp;Голобуцький) згадка про будь-який бій на острові Хортиці у січні 1648&nbsp;р. відсутня<ref>Дневник Богуслава Казимира Машкевича (1643—1649 гг.) // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси.&nbsp;— Киев, 1896.&nbsp;— Вып. ІІ: Первая половина ХVIIXVII&nbsp;ст.&nbsp;— С. 414—415</ref>.
 
У ІІ пол. XVII&nbsp;ст. острів зберігав велике стратегічне значення. Про це свідчать наміри [[Османська імперія|турків]] збудувати на Хортиці фортецю. 10 квітня 1677&nbsp;р. [[Петро Дорошенко]] повідомляв московському царю [[Федір Олексійович|Федору Олексійовичу]]: «Турки же хотят город делати у Хортиц, от Сечи Хортица на низ ходу до ней 3 дни, от того урочища Хортицы еще ходу день урочище до Кучкас, и там город конечно мыслят зделать, для того, что на том месте зело узок Днепр; и как там зделают городок, то ни в свою землю казаков и посулов брать не пустят». Та незабаром турки відмовилися від цих планів, про що йдеться у листі [[чигирин]]ського полковника Григорія Карпова від 12 липня того ж року: «А в [[Кодацька фортеця|Кадаке]] де и на Хартице наперед сего Турки хотели учинить крепости и посадить в них своих людей, а ныне учнут ли делать, того он не ведает; толко де чаят, что делать не будут, потому что учнут [[Чигиринські походи|промысел чинить]] над [[Чигирин]]ым и над Киевым, и крепостей де им делать будет неколи»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею.&nbsp;— С.-Петербург: Типография А.&nbsp;М.&nbsp;Котомина и К°, 1884.&nbsp;— Том тринадцатый.&nbsp;— С. 92-93, 202</ref>. У 1697&nbsp;р. «острів Хортицький» увійшов до «Реєстру річок і прикмет, які лишаються з обох боків річки Дніпра…», як важливий пункт на шляху армій під час [[Азовські походи (1695—1696)|Азово-Дніпровських походів]]<ref>Величко С.&nbsp;В.&nbsp;Літопис / С.&nbsp;В.&nbsp;Величко.&nbsp;— Київ: Дніпро, 1991.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— C. 564</ref>.
 
У 1667&nbsp;р., за умовами [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського перемир'я]] між Москвою та Річчю Посполитою, Запорожжя, і Хортиця зокрема, опинилося під владою двох держав одночасно, проте, [[Вічний мир (1686)|«Вічний мир»]], укладений у 1686&nbsp;р., закріпив ці землі за Москвою<ref>Андрусівський мир 1667 // Українське козацтво. Мала Енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр, 2002.&nbsp;— С. 15</ref>;<ref>«Вічний мир» 1686 // Українське козацтво. Мала Енциклопедія.&nbsp;— Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр, 2002.&nbsp;— С. 79</ref>. У 1711&nbsp;р., за умовами [[Прутський мир|Прутської угоди]], вони опинилися під протекторатом [[Кримське ханство|Кримського ханства]]<ref>Мільчев В.&nbsp;І.&nbsp;Запорозьке козацтво у підданстві Гіреїв (1709/11&nbsp;— 1734) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.&nbsp;— Запоріжжя: Просвіта, 2009.&nbsp;— Вип. ХХVIXXVI.&nbsp;— С. 171</ref>.
На жаль, у наш час на Хортиці поки не відомо [[Пам'ятка археології|археологічних пам'яток]] кін. XVI&nbsp;— поч. XVIIІ ст. Однак, є свідчення про те, що речі, які можуть бути датовані тим часом, випадково знаходили у XIX&nbsp;ст. місцеві мешканці. Так, [[Новицький Яків Павлович|Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький]] повідомляв про «гроші, срібні та мідні, часів Сигізмунда, Іоанна Грозного та інших»<ref>Новицький Я.&nbsp;П.&nbsp;Острів Хортиця на Дніпрі // Народна пам'ять про козацтво.&nbsp;— Запоріжжя: СП «Інтербук», 1991.&nbsp;— C. 103</ref>. За словами вчителя острів-хортицької школи, [[Меноніти|меноніта]] Якупа Куппа, у балці Велика Вербова він особисто знаходив кривий [[кинджал]], довгу [[Рушниця|рушницю]] та іржаву [[Кольчуга|кольчугу]], а в балці Куца&nbsp;— кілька старовинних монет. Між ними були схожі на риб'ячу луску (тобто московські, [[Петро I|допетровських часів]]), у тому числі й з написом «царь [[Борис Годунов|Борис]]» (тобто, кін. XVI&nbsp;— поч. XVII&nbsp;ст.). Траплялися монети з написами «не російською та не німецькою мовою», з зображенням трьох левів, портретами правителів та людини на коні. У саду колоніста Я. Вібе знайшли дві гармати&nbsp;— мідну й залізну<ref>Яворницький Д.&nbsp;І.&nbsp;Запорожжя в залишках старовини і переказах народу / Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницький.&nbsp;— Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— C. 121—123</ref>.
Під час чергової [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|російсько-турецької війни 1735—1739&nbsp;рр.]] Хортицю було перетворено на потужну базу [[Російська імперія|російської]] армії. У тодішніх документах вона отримала назву «Хортицкий [[ретраншемент]]», «Великохортицкий [[шанець]]» та «Хортицкий остров»<ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736—1739&nbsp;рр. // Чорноморська минувшина, 2016.&nbsp;— Вип. 11.&nbsp;— С. 3-16 (с. 5, 8)</ref>. У 1736&nbsp;р. на острові була зведена перша лінія земляних укріплень, що складалася з чотирьох квадратних [[редут]]ів, поєднаних валами та ровами. Вона перетинала середню частину острова від балки Шанцевої до балки Широкої<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 51)</ref>. У наступному, 1737&nbsp;р., кораблі [[Дніпровська (Брянська) флотилія|Дніпровської флотилії]], що прямували для участі у штурмі турецького міста [[Очаків|Ачі-Кале (Очаків)]], були дуже пошкоджені й затримані під час проходження Дніпровських порогів. Тому нове місце для будування та ремонту кораблів «ниже днепровских порогов… приискано на острове, именуемом [[Байда (острів)|Вышних Хортиц]], лежащем ниже порогов в 10-и верстах, на котором лежащий пост занят и ретраншамент заложен (у жовтні 1737&nbsp;р.&nbsp;— ред.) и команда оставлена… И то место… назначено именовать Запорожскою верфью…» (інші назви&nbsp;— «Нижнепорожская» або «Хортицкая верфь»<ref>Материалы для истории русскаго флота.&nbsp;— Санктпетербург: печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877.&nbsp;— Часть VI.&nbsp;— 771 с. (с. 613)</ref>;<ref name="ReferenceD">Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736—1739&nbsp;рр. // Чорноморська минувшина, 2016.&nbsp;— Вип. 11.&nbsp;— С. 3-16 (с. 8)</ref>. У вересні 1738&nbsp;р. була зведена лінія укріплень, яка півколом оточувала велику ділянку на правому березі Старого Дніпра, захищаючи із заходу Запорозьку верф<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 55)</ref>.
 
Весною 1738&nbsp;р. на захоплений росіянами Очаків із [[Волощина|Валощини]] розповсюдилася епідемія [[Чума|чуми]], яка незабаром була занесена далі на північ. Через це у серпні-вересні російські війська були вимушені зруйнувати й покинути Очаків, [[Кінбурн]] та інші укріплені пункти у пониззі Дніпра, а Дніпровська флотилія перебазувалася на Хортицю<ref>Шпитальов Г. Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736—1739&nbsp;рр. // Чорноморська минувшина, 2016.&nbsp;— Вип. 11.&nbsp;— С. 3-16 (с. 9-11)</ref> . За донесенням [[контр-адмірал]]а В.&nbsp;О.&nbsp;Дмітрієва-Мамонова вже на початку вересня 1738&nbsp;р. на 347 кораблях, що знаходилися біля Хортиці рахувалося лише 929 дужих служителів (тобто тільки по двоє-троє на одне судно&nbsp;— ред.)<ref>Материалы для истории русскаго флота.&nbsp;— Санктпетербург: печатано в типографии Морскаго министерства, в Главном Адмиралтействе, 1877.&nbsp;— Часть VI.&nbsp;— 771 с. (с. 670)</ref>. У зв'язку з прибуттям флоту на острові розгорнулося будівництво нових укріплень. У 1738&nbsp;р. з'явилися: лінія з 7 редутів упоперек Хортиці, від скелі Вошивої на Новому Дніпрі; лінія з 4 редутів біля східної частини північного краю Хортиці; 2 редути на змитому у XIX&nbsp;ст. о. Малий Дубовий у Новому Дніпрі. У 1739&nbsp;р. були зведені: лінія з 10 редутів від балки Музичиної до балки Каракайки; лінія з трьох редутів уздовж правого берега Старого Дніпра аж до урочища Царська Пристань. Всі редути Хортицького ретраншементу були пов'язані між собою земляними валами й ровами та дерев'яними рогатками<ref>Кобалія Д.&nbsp;Р.&nbsp;Хортицький ретраншемент 1736—1739&nbsp;рр.: характеристика фортифікації та сучасний стан // Південна Україна ХVIIIXVIII-ХІХXIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.&nbsp;— Запоріжжя, 1998.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 88-95 (с. 88-89)</ref>.
 
Всередині укріплень були збудовані до 400—450 різних приміщень: причали, склади будівельних матеріалів, помешкання для морських команд, солдатських екіпажів і робітників тощо<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 71)</ref>;<ref name="ReferenceD"/>. Умови перебування [[гарнізон]]у були вкрай важкими: не було елементарних засобів боротьби з інфекцією, тисячі хворих людей погано харчувалися і важко працювали. «И великое благодарение можно богу воздать, что так осень продолжилась без великой стужи: ежели бы ранее зима пришла, то б подлежало всем умирать, ибо в далном разстоянии замерзли, правианту малое число, да и от неприятеля подлежало быть страху великому»&nbsp;— писав [[контр-адмірал]] Я.&nbsp;С.&nbsp;Барш<ref>Барш Я.&nbsp;С.&nbsp;Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году.&nbsp;— Ч. ІІ. 1726—1740 гг. / Публ. В.&nbsp;Г.&nbsp;Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.&nbsp;Е.&nbsp;Салтыкова-Щедрина.&nbsp;— Ленинград, 1955.&nbsp;— Вып. 3.&nbsp;— С. 7-49 (с. 29)</ref>. Чума завдала Дніпровській флотилії та військам нищівного удару. 24 травня 1738&nbsp;р., заразившись на Хортиці, у районі Очакова помер [[віце-адмірал]] Н.&nbsp;Я.&nbsp;Сенявін<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 81)</ref>. «Февраля 11 (1739&nbsp;р.&nbsp;— ред.) незапно и скоропостижно контр-адмирал Мамонов, жалуяся головою и сидя за столом обедав, ударив в голову рукою, охнул и умер, которой и свидетельствован, но токмо опасной болезни у него не обыскалось. И погребен на Хортицком острову и с церемониею»<ref>Барш Я.&nbsp;С.&nbsp;Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году.&nbsp;— Ч. ІІ. 1726—1740 гг. / Публ. В.&nbsp;Г.&nbsp;Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.&nbsp;Е.&nbsp;Салтыкова-Щедрина.&nbsp;— Ленинград, 1955.&nbsp;— Вып. 3.&nbsp;— С. 7-49 (с. 31)</ref>. Під час зимівлі 1738-39 рр. на території ретраншементу померло 509 військовослужбовців, тобто щодня помирало не менше п'яти людей. На острові залишилося до 14 кладовищ того часу<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Тропками Новицкого. Исторический путеводитель по Хортице (рукопись).&nbsp;— Запорожье, 2011.&nbsp;— 111 с. (с. 85-86)</ref>.
Після закінчення війни, у середині березня 1740&nbsp;р., «пошли полки по [[Партія|партиям]] с Хортитцкаго острова. Генерал-маэор Браткин, имея команду [[Ландміліція|лантмилицкую]], во всех постах ево ведения до 700 человек, и полки так были безлюдны, что под знаменами редовых и с [[Унтер-офіцер|ундер-афицеры]] было человек по 40 и по 50. А по объявлению [[Генерал-лейтенант|генерала-лейтенанта]] Фонштофеля во всю бытность в Ачакове и на Хортицком острове умерших в полках, и с лантмилицкими счисляя, до 28.000 человек, кроме запорожских [[Донські козаки|донских казаков]] и приезжающих [[Маркітант|маркитентеров]], о которых и счисления не было»<ref>Барш Я.&nbsp;С.&nbsp;Юрнал краткой и послужной список с начала морской службы Якова Барша с 1707 году.&nbsp;— Ч. ІІ. 1726—1740 гг. / Публ. В.&nbsp;Г.&nbsp;Геймана // Сборник Государственной публичной библиотеки им. М.&nbsp;Е.&nbsp;Салтыкова-Щедрина.&nbsp;— Ленинград, 1955.&nbsp;— Вып. 3.&nbsp;— С. 7-49 (с. 35)</ref>.
 
Судна Дніпровської флотилії, що стояли на той момент біля Хортиці, були там залишені через неможливість доправити їх за пороги уверх за течією. Усі вони поступово затонули або були розібрані на будматеріали та паливо<ref>Кобалия Д.&nbsp;Р.&nbsp;Днепровская гребная флотилия в І половине ХVIIIXVIII века.&nbsp;— Запорожье: Дике Поле, 2010.&nbsp;— 204 с. (с. 131)</ref>.
 
== Перiод Новоï Сiчi (1734—1775) ==
Після [[Ліквідація Запорозької Січі (1775)|знищення Запорозької Січі (1775)]] Хортиця була віддана у рангову дачу князю [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкіну-Таврійському]]<ref>Новицкий&nbsp;Я.&nbsp;П. Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности / Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький.&nbsp;— Запоріжжя: Тандем-У, 2005.&nbsp;— C. 20</ref>. Адміністративно острів тоді належав до новоутвореного [[Слов'янський повіт|Слов'янського повіту]] [[Новоросійська губернія|Новоросійської губернії]]<ref>Генеральная карта Новороссийской губернии, разделенной на уезды. Соч. в 1779 году Иваном Исленьевым // НБУВ, 38344</ref>. Під час своєї подорожі до [[Херсон]]а у 1781—1782&nbsp;рр. академік [[Зуєв Василь Федорович|Василь Зуєв]] писав про Хортицю: «За три версты от Кичкаса переехали мы речку [[Верхня Хортиця (річка)|Хортиц]] (тобто Верхню Хортицю), славную по имеющемуся против устья ея особливой от всех прочих величины острову того же имяни, на котором князь Григорий Александрович Потемкин особое для разведения и украшения прилагает старание»<ref>Путешественныя записки Василья Зуева от С.Петербурга до Херсона въ 1781 и 1782 году. Репринтное издание.&nbsp;— Днепропетровск: Герда, 2011.&nbsp;— 393&nbsp;с. C. 260—261</ref>.
 
Згідно народних переказів, записаних Новицьким та Яворницьким унаприкінці кінці ХІХXIX ст., по велінню князя на Хортиці був закладений великий сад, де росли яблуні, кислиці, груші, вишні й особливо багато терену. Цей сад, який називали «Потьомкінським» або «Царським», знаходився у підвищеній південно-східній частині острова, біля великого кургану, який також отримав назву «Потьомкінського». На кургані, або біля нього Потьомкін, начебто, хотів збудувати палац. Від саду через весь острів до поромної переправи через Старий Дніпро була проведена «поштова» дорога, обсаджена алеєю. Крім того, князь планував з'єднати Хортицю з берегами Дніпра двома мостами. «Потьомкінський» сад охоронявся старим [[капрал]]ом. Від нього отримала назву балка Капралка на узбережжі Нового Дніпра у південній частині острова, хортицьке урочище Капральщина, та нині не існуючий малий піщаний острів Капральський Просеред у тому ж Новому Дніпрі. Коли [[капрал]] помер, багато садових дерев були викопані місцевими жителями для своїх потреб<ref>Яворницький&nbsp;Д.&nbsp;І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу / Д.&nbsp;І.&nbsp;Яворницькй.&nbsp;— Дніпропетровськ: Арт-Прес, 2005.&nbsp;— Ч. І.&nbsp;— C. 217</ref><ref>Новицкий&nbsp;Я.&nbsp;П. Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности / Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький.&nbsp;— Запоріжжя: Тандем-У, 2005.&nbsp;— C. 21-22</ref>.
 
Згідно ''«Плану снятому на реке Днепре Хортицкому острову…»'' у 1780-ті рр. на узбережжі Нового Дніпра знаходилися вісім козацьких зимівників: «зимовник Кравцов», Івана Чорана, Федора Шлепки, Івана Івахи, Василя Книшенка, Семена Кравця, Івана Шевця та Степана Вергерки. Крім того, на плані показані рілля, «место для [[присілок|деревни]]», «место для винограду и фруктовых деревьев», «место для саду» та «для огороду»<ref>План снятому на реке Днепре Хортицкому острову с показанием на оном разного леса, лугов, зимовников и другой ситуации // ЦГВИА, ф. ВУА, №&nbsp;24089 (I—III) 27</ref>.
Сучасне селище Острів Хортиця сьогодні неофіційно називається «Колонкою». З тутешніх давніх споруд зберігся тільки один житловий будинок, який досі використовується за призначенням&nbsp;— це будинок зі стайнею, що належав родині Ґерхарда Янцена. Його сильно пошкодила велика пожежа 1914&nbsp;р., а після ремонту на фронтоні позначили дату «1914», яка збереглася донині<ref>Фрізен Руді. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Руді Фрізен.&nbsp;— Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні», 2010.&nbsp;— С. 91&nbsp;— 92</ref>.
 
Поряд із лівим схилом балки Ганівка, серед сотень могил центрального хортицького кладовища збереглося 39 менонітських надгробків. Два з них належать людям, які народилися ще у Західній Пруссії. Це Петер Гільдебранд (3.03.1754&nbsp;— 27.03.1849) та Хелена Гільдебранд (11.05.1775&nbsp;— 8.06.1833). У 1889&nbsp;р. на честь сотої річниці переселення менонітів в [[Україна|Україну]], біля могили Якоба Хьоппнера було встановлено пам'ятний обеліск. На північному боці цього монументу є напис: «Пам'яті уповноваженого Якову Хьоппнеру від [[Хортицька волость|хортицьких]] та [[Молочанський менонітський округ|молочанських]] друзів». Напис на протилежному боці: «Згадай дні давні, поміркуй про літа минулих родів, що Господь зробив для них. Второзак. ХХХІІXXXII, 7». У 1973&nbsp;р. пам'ятник був перевезений до [[Канада|Канади]] і зараз міститься у музеї Менонітської спадщини у Стейнбаху, Канада, провінція [[Манітоба|Манiтоба]]<ref>Фрізен Руді. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Руді Фрізен.&nbsp;— Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні», 2010.&nbsp;— С. 92&nbsp;— 96</ref><ref>Новицький&nbsp;Я.&nbsp;П. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності / Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький.&nbsp;— Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1997.&nbsp;— С. 38</ref>.
 
Як виглядав острів Хортиця у часи менонітів, дає змогу уявити «План дачи колонии Хортицы…» 1867&nbsp;р. Узбережжя та балки були вкриті листяним лісом. Багато лісу було й у південній плавневій частині. Тут також були значні площі луків, чагарників, піщаних кучугур та 16 озер видовженої форми, часто оточених болотами. Північна частина підвищеного плато острова, вкрита степовою рослинністю та піскуватими ґрунтами з шелюгою, у господарстві не використовувалася. Тут проходила лише одна дорога&nbsp;— з села до поромного перевозу на Старому Дніпрі, де стояв будинок перевізника. Центральна частина острова була зайнята ріллею. Від дороги, що йшла вододілом острова, у південному напрямку відділялися ще кілька&nbsp;— до пасовиська, у плавні та до броду через Старий Дніпро. Давні кургани та земляні укріплення ХVIIIXVIII&nbsp;ст. до ІІ половини XIX&nbsp;ст. прекрасно збереглися.
 
План 1867&nbsp;р. містить повністю забуті згодом менонітські назви деяких урочищ острова Хортиця: Ганнеш лехт&nbsp;— балка Ганівка, Кроп лехт&nbsp;— балка Костіна, Енц лехт&nbsp;— балка Корнієва (Капралка), Корніше лехт&nbsp;— балка Корнетівська, Рій лехт&nbsp;— балка Широка (Оленяча), Генерал лехт&nbsp;— балка Генералка, Штрюк&nbsp;— безіменне нині урочище біля профілакторію заводу «[[Запоріжсталь]]», Бором лехт&nbsp;— балка Громушина, Гей лехт&nbsp;— балка Музичина, Штейн воде&nbsp;— оз. Кам'яне, Грос ланге воде&nbsp;— оз. Прогній<ref>План дачи колонии Хортицы лит. Е с колониями А. Кронсвейде, Б. Нейгорст, В. Нейендорф, Г. Нейенбург, Д. Ейнлаге, З. Шенгорст, И. Остров-Хортицы, I. Розенталь, К. Розенгард, Л. Кронсталь, М. Остервик, О. Шенеберг, П. Блюменгарт, Р. Бурвальд, С. Нижния Хортицы, Н и Ж государственных окружных овчарен владения меннонистов Екатеринославской Губернии и Уезда, Хортицкаго меннонитскаго округа. Съемки, произведенной в 1867 году Чинами Корпуса Межевщиков. Масштаб в англійском дюйме 200 сажень // ДАЗО, ф. 264, спр. 92</ref><ref>Власов&nbsp;О.&nbsp;Ю. Острів Хортиця на «Плані дачі колонії Хортиці…» 1867 року / О.&nbsp;Ю.&nbsp;Власов // Музейний вісник.&nbsp;— 2014.&nbsp;— Вип. 14.&nbsp;— С. 166—169</ref>.
Меноніти дуже дбали про хортицький ліс. У 1842&nbsp;р. вони започаткували соснові посадки та закріпили сипучі піски чагарниками шелюгу. За даними 1857&nbsp;р. на острові було 49&nbsp;000 дорослих дерев [[дуб]]у, 4000&nbsp;— [[Берест (дерево)|бересту]], 1000&nbsp;— [[Липа|липи]], 4500&nbsp;— [[Груша|груші]]. Все це&nbsp;— не рахуючи великої кількості [[Тополя|тополь]], [[Верба|верби]] та лозняку. У 1871&nbsp;р. колоністи були переведені з «іноземних поселян» у розряд поселян-власників. Після цього мешканці сусіднього Олександрівська та [[Вознесенівський район|с. Вознесенівка]] почали хижацькі порубки хортицького лісу. Скарги менонітів та наступні заходи губернської адміністрації ніяких результатів не дали. Тому меноніти були вимушені продати свій ліс з торгів. Врешті, у 1884&nbsp;р. давній хортицький ліс було майже повністю знищено<ref>Новицкий&nbsp;Я.&nbsp;П. Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности / Я.&nbsp;П.&nbsp;Новицький.&nbsp;— Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1997.&nbsp;— C. 15-16</ref>.
 
Великий внесок менонітів у [[Екологічний рух в Україні|природоохоронну справу]]. У 1910&nbsp;р. викладачем Хортицького центрального училища [[Бузук Петро Пилипович|П.&nbsp;П.&nbsp;Бузуком]] було засноване [[Хортицьке товариство охранителів природи|Хортицьке товариство охоронців природи]]&nbsp;— перша народна громадська природоохоронна організація в Україні, Російській імперії та [[Старий Світ|Старому Свiтi]]. Переважна більшість членів Товариства були менонітами. Одним з багатьох напрямків роботи організації було збереження мальовничих прибережних скель від знищення кар'єрами. До нашого часу на деяких хортицьких скелях, наприклад, Канцерівській Нижній (на о. Байди у Старому Дніпрі), збереглися написи «ХООП». Внаслідок наростання в суспільстві антигерманської істерії, викликаної [[Перша світова війна|Першою Світовою війною]], у 1915&nbsp;р. діяльність Товариства було призупинено<ref>Черноморец В. С. П.&nbsp;Ф.&nbsp;Бузук&nbsp;— основоположник природоохранного движения в Александровске (к 90-летию Хортицкого общества охранителей природы) / Черноморец В. С. // Музейний вісник.&nbsp;— 2001.&nbsp;— Вип. 1.&nbsp;— С. 83&nbsp;— 86</ref><ref>Берестень&nbsp;Ю.&nbsp;В. Організація охорони довкілля в менонітських колоніях Півдня України в ХІХXIX&nbsp;— початку ХХXX століття: до історії Хортицького товариства охоронців природи / Ю.&nbsp;В.&nbsp;Берестень // Історія і культура Придніпров'я: невідомі та маловідомі сторінки.&nbsp;— 2012.&nbsp;— Вип. 9.&nbsp;— С. 51&nbsp;— 56</ref>.
 
У 1915&nbsp;р. у Російській імперії було прийнято новий дискримінаційний закон про «німецьке» землеволодіння. Користуючись ним, влада Олександрівська фактично примусила менонітів продати острів Хортицю місту. 28 липня 1916&nbsp;р. було укладено договір з продажу землі за ціною 300 руб за [[Десятина (одиниця площі)|десятину]]&nbsp;— загалом 722200 руб. Однак, навіть і половини цієї суми колоністи врешті не отримали. Частина колишніх мешканців одразу переселилася в інші менонітські села, частина залишилася на острові на правах орендарів<ref>Чайка&nbsp;О.&nbsp;В. Принятие законов о ликвидации немецкого землевладения в России в 1915 году и его последствия для острова Хортицы / О.&nbsp;В.&nbsp;Чайка // Музейний вісник.&nbsp;— 2008.&nbsp;— Вип. 8.&nbsp;— С. 110—112</ref>.
Тим часом керівництво Олександрівська почало розробляти грандіозні проекти зі створення на Хортиці «міста-супутника»: «Остров Хортица по своему живописному расположению и необычайно в гигиеническом отношении благоприятным особенностям, представляет сочетание всех условий для создания новой части городского поселения&nbsp;— [[Місто-сад|города-сада]], города-здоровья»&nbsp;— йшлося в офіційному листі до [[Петроград (назва)|Петрограду]]. Проекти міста-саду планувалося втілити після війни, але вони так і залишилися на папері<ref>Чайка&nbsp;О.&nbsp;В. Принятие законов о ликвидации немецкого землевладения в России в 1915 году и его последствия для острова Хортицы / О.&nbsp;В.&nbsp;Чайка // Музейний вісник.&nbsp;— 2008.&nbsp;— Вип. 8.&nbsp;— С. 112—114</ref>.
 
== ХІХXIX століття: відродження святині ==
[[Файл:Хортиця 4.JPG|міні|праворуч|250пкс|Комплекс «Запорізька Січ»]]
На межі XVIII&nbsp;— XIX&nbsp;ст. Хортиця стала об'єктом спеціального вивчення. Це пояснюється, по-перше, відкриттям на території України нових університетів, системна освіта яких передбачала знайомство з працями [[Античність|античних]] та [[Середньовіччя|середньовічних]] авторів, які описували цю місцевість. Крім того, [[романтизм]], що охопив творчі верстви Російської імперії з 1820-х років, передбачав всебічний інтерес до минулого, тобто до [[Історія|історії]], [[Археологія|археології]], [[Етнографія|етнографії]] та інших гуманітарних наук<ref>[http://www.ufo-com.net/publications/art-8871-peszczery-v-sakralnom-prostranstve.html Завгородний&nbsp;Ю.&nbsp;Ю. Пещеры в сакральном пространстве Днепровских порогов и острова Хортица]</ref>. Свою роль відіграло й характерне для доби романтизму захоплення надзвичайно мальовничими краєвидами околиць Хортиці. Генерал [[Раєвський Микола Миколайович (син)|М.&nbsp;М.&nbsp;Раєвський]], подорожуючи разом з поетом [[Пушкін Олександр Сергійович|О.&nbsp;С.&nbsp;Пушкіним]] на [[Кавказ]] у 1820&nbsp;р., у своєму щоденнику писав: «Тут Днепр только перешел свои пороги, посреди его&nbsp;— каменистые острова с лесом, весьма возвышенные, берега также местами лесные; словом, виды необыкновенные, я мало видал в моем путешествии, кои бы мог сравнить с оными»<ref>Вилинов&nbsp;Ю.&nbsp;А. Остров в филиграни эпох и путей (Хортицкий коллаж).&nbsp;— Запорожье: Полиграф, 2003.&nbsp;— С. 145</ref>.
У 1895&nbsp;р. Хортицю відвідав письменник [[Бунін Іван Олексійович|І.&nbsp;А.&nbsp;Бунін]]: «Я отправился на знаменитый „Остров св. Георгия“&nbsp;— Хортицу и долго блуждал по нем, отыскивая хоть каких-нибудь следов старой [[Січ|Сечи]]. Но остров был тих и пустынен… Только земляные валы, заросшие травой, говорили о том, что когда-то тут были воинские станы..»<ref>[http://bunin.velchel.ru/?cnt=21&story=ta_47&page=3 Бунин И.&nbsp;А.&nbsp;Казацким ходом]</ref>.
 
На межі ХІХXIX&nbsp;— ХХXX ст. флору та ґрунти Хортиці вивчали А.&nbsp;М.&nbsp;Бекетов, І.&nbsp;Я.&nbsp;Акінфієв, С.&nbsp;І.&nbsp;Ростовцев<ref>Зайцев Д. Днiпробуд i острiв Хортиця / Д. Зайцев // Краєзнавство.&nbsp;— 1927.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 18 -19</ref>.
 
== Хортиця під час революції та Перших визвольних змагань (1917—1920&nbsp;рр.) ==
Після [[Лютнева революція|Лютневої революції]], в Олександрівську, як і по всій Україні, почалося національно-культурне відродження. Влітку 1917&nbsp;р. робітники Південних залізничних майстерень [[Катерининська залізниця|Катерининської залізниці]] заснували культурно-освітні організації&nbsp;— курені «Січ» та «Хортиця». У цих назвах відбилося ставлення місцевої громадськості до острова Хортиця, як до національної святині й місця розташування легендарної Січі. У жовтні 1917&nbsp;р. на основі згаданих куренів постали однойменні курені [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]], створені для протидії анархії і більшовикам.<ref>Турченко Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Запорізький край за доби Центральної Ради / Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Турченко // Науковi працi iсторичного факультету Запорiзького Нацiонального унiверситету.&nbsp;— Запорiжжя: ЗНУ, 2009.&nbsp;— Вип. ХХVXXV.&nbsp;— С. 9</ref> Ці курені успішно взяли участь у боях з російськими [[Більшовики|більшовиками]], які точилися в Олександрівську 12—14 грудня 1917&nbsp;р. Однак, 2 січня 1918&nbsp;р. у місто залізницею прибули значні сили [[Червона армія|червоних]] і окупували його.<ref>Щур Ю. Запоріжжя й запорожці у боротьбі за незалежність України: героїчне ХХXX сторіччя / Ю. Щур.&nbsp;— Запоріжжя: ФОП Москвін А. А., 2016.&nbsp;— С. 11&nbsp;— 14</ref>
 
У звільнені Олександрівська значну роль відіграв легіон [[Українські січові стрільці|Українських січових стрільців]] союзної австро-угорської армії, яка просувалася територією [[УНР]] згідно умов [[Берестейський мир|Берестейського договору]]. Вояки УСС, західні українці, сприйняли «візит» до Олександрівська, до Хортиці з великим ентузіазмом. Австрійський [[ерцгерцог]] (архикнязь), полковник легіону УСС [[Вільгельм Габсбург|Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінген]], відомий також під псевдонімом Василь Вишиваний (1895—1948) у своїх автобіографічних спогадах пише: «Одного вечора я дістав наказ вирушити зо своїми частинами&nbsp;— кораблем і залізницею&nbsp;— через [[Нікополь]] на Олександрівськ, себто в околиці славної Хортиці, де була колись славна мати [[Січ]]. У нас була велика радість, що саме ми мали щастя обсадити ці славні землі»<ref>[Автобіографічні спогади Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена. Українські Січові Стрільці з весни 1918 до перевороту в Австрії [Електронний ресурс].&nbsp;— Режим доступу : http://rubooks.org/book.php?book=5655&page=54]</ref>.
29 червня 1918&nbsp;р. відбулася важлива подія в історії Хортиці&nbsp;— панахида за загиблими вояками. Мешканець Олександрівська, сотник армії УНР [[Авраменко Никифор Антонович|Никифор Авраменко]] (1893—1973) згадував:
{{Цитата|''Незабутньою подією був побут всім полком на острові Хортиці. Великим пароплавом, без зброї курені переправились через Дніпро і пішо пройшли коло 4-х кілометрів на найвище місце в голові острова. Було запрошено кілько гостей, серед їх і Андрій (рідний брат Н. Авраменка&nbsp;— ред.). По дорозі затримувались коло історичних місць, як редут на Вошивій скелі, оборонні фортифікації першої Січі, видом на урочище Сагайдачного, Стовпи. Поясняли топографію і історію минулого переважно ми з Андрієм. На найвищому місці поставлено приготовлений гранітний пам'ятник з хрестом і одповідним написом (напис на хресті був такий: „Сей хрест&nbsp;— знак щирої любови і вдячної пам'яти орлам небіжчикам Запорожської Січі від вірних нащадків їх, козаків 2-го Запорожського пішого полку, який після довгого поневолення прийшов сюди перший з отаманом [[Болбочан Петро Федорович|Болбочаном]], як організована українська бойова частина і приніс з слізьми радости молитовне синовне привітання незабутнім славним предкам. 29 червня, р. Божого 1918“&nbsp;— ред.). Дивились гості на кількатисячну групу наслідників колишньої козацької слави, і не одному блиснуло сльозою око.''}}
<blockquote>Після короткого одпочинку польовий священик п. о. Микола Мошняга посвятив пам'ятник, одслужив молебень за закінчення боїв та панахиду за полеглих за волю тепер і колись. Оркестр грав одповідні мелодії, хор співав величаво.</blockquote><blockquote>Виголосили мови [[Болбочан Петро Федорович|Болбочан]] (полковник армії УНР Петро Болбочан), Оліфер (отаман Олександрівського куреня [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]] І. Оліфер&nbsp;— ред.) і Андрій. То були хвилі глибокого скуплення, поваги, порушення душевних струн.</blockquote><blockquote>Наступили поминки. Наше постачання постаралось. німці-колоністи, господарі Хортиці, тоже несподівано привезли пару возів молока, масла, ковбас, хліба. Їли і пили хто що хотів і скілько хотів. Довго, до вечора тягнулись поминки під музику і спів. Як довга і широка Україна, знайшлись тут представники всіх земель: [[Київщина|Київщини]], [[Полтавщина|Полтавщини]],[[Харківщина|Харківщини]], Запорожжя, [[Волинь|Волині]], [[Поділля]], [[Полісся]], [[Бессарабія|Бессарабії]], [[Наддністрянщина|Наддністрянщини]]. Каждому запали в душу ці хвилі, як символ соборності України. Пороблено пам'яткові фотографічні знімки. Од'їхав штаб і гості. Вечором перевозились дубами назад. З п. Кондратюком сліділи за переправою"<ref>{{Cite web |url=http://mreadz.com/read26122 |title=Авраменко Н. Спомин запорожця |accessdate=27 травень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160610135047/http://mreadz.com/read26122 |archivedate=10 червень 2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>Щур Ю. Запоріжжя й запорожці у боротьбі за незалежність України: героїчне ХХXX сторіччя / Ю. Щур.&nbsp;— Запоріжжя: ФОП Москвін А. А., 2016.&nbsp;— С. 32</ref>.</blockquote>Судячи з розповіді Никифора Авраменка, згаданий пам'ятник було встановлено у північно-східній частині Хортиці, на північ від балки Совутиної та на захід від сучасного історико-культурного комплексу «Запорозька Січ», у районі так званої Першої курганної групи<ref>Власов О.&nbsp;Ю.&nbsp;День Соборности на Хортице // Власов О.&nbsp;Ю.&nbsp;Звіт про науково-дослідну роботу за 2014 рік.&nbsp;— Запоріжжя, 2015 // НА НЗХ №&nbsp;871.&nbsp;— С. 86</ref>. Сьогодні панахида 29 червня на Хортиці вважається прологом до [[Акт Злуки|Акту Соборності]] України 22 січня 1919&nbsp;р.<ref>Завгородній Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Острів Хортиця, як національна святиня, під час національно-визвольних змагань 1917—1921 років / Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Завгородній // Заповідна Хортиця. Збірка наукових праць.&nbsp;— Запоріжжя, 2015.&nbsp;— С. 111</ref>.
 
17 листопада 1918&nbsp;року в Олександрівську було повалено владу гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] та відновлено УНР. Головну роль у цих подіях відіграли Вільні козаки&nbsp;— вояки колишнього 47 пішого Олександрівського полку. Курінь Вільних козаків почав формуватися у Хортицький полк армії УНР. Пізніше цей підрозділ брав участь у боях поблизу [[Кічкаський міст|Кічкаського мосту]] з колишнім гетьманським 8-м [[Дніпро (місто)|Катеринославським]] корпусом, який ішов на з'єднання з [[Добровольча армія|військами Денікіна]]<ref>Саричев В.&nbsp;Д.&nbsp;Хортицький полк 1918—1920&nbsp;рр. (до історії однієї знахідки) / В.&nbsp;Д.&nbsp;Саричев // Заповідна Хортиця. Збірка наукових праць.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.&nbsp;— С. 99-101</ref>.
О 3 годині ночі 8 жовтня білі почали раптову операцію по захопленню плацдарму на правому березі Старого Дніпра. Марковці, подолавши брід глибиною по груди, швидко зламали спротив 19-го та 21-го полку червоних, який майже весь здався у полон. Корнилівці подолали Нижньохортицький брід всього за кілька хвилин, увірвалися до колонії [[Нижня Хортиця]] й без бою захопили цілий полк червоних. Далі розгорнувся наступ на колонію [[Розенталь (місцевість)|Розенталь (Канцерівка)]], яка була захоплена до полудня. В той час вже був готовий тимчасовий міст через Старий Дніпро. Того дня на переправі у південній частині Хортиці був присутній відомий білий генерал О. Кутєпов.<ref>{{Cite web |url=http://moreandr.narod.ru/lib_ru/markovtsi/mark2-4.htm#n |title=Битенбиндер А. Г. Действия Марковской дивизии на правом берегу реки Днепра в районе западнее города Александровска в период 24.09.2010 — 01.10.1920 |accessdate=28.05.2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160410212635/http://moreandr.narod.ru/lib_ru/markovtsi/mark2-4.htm#n |archivedate=10.04.2016 |deadurl=yes }}</ref><ref>[Критский М.&nbsp;А.&nbsp;Корниловский ударный полк.&nbsp;— Париж, 1936.&nbsp;— с. 199</ref>
 
Наступні кілька днів червоні намагалися здійснити контратаку й на острові траплялися запеклі бої. Підполковник Марковського піхотного полку В.&nbsp;Є.&nbsp;Павлов згадував, що [[Біла армія|білогвардійці]] на Хортиці жартома називати себе «Запорожцями ХХXX століття» й порівнювали своє становище зі становищем козаків минулого<ref>Павлов В.&nbsp;Е.&nbsp;Марковцы в боях и походах за Россию в освободительной войне 1917—1920 родов. Книга вторая. 1919—1920 г. г.&nbsp;— Париж: типография Сергея Березняка, 1964.&nbsp;— C. 291—299</ref>.
 
На правому боці Дніпра врангелівцям так і не вдалося розвинути наступ. Вже вранці 14 жовтня їхні частини, відступаючи під ударами червоних, знов опинилися біля Бурвальдської переправи. На висоті східніше колонії [[Бабурка (село)|Бурвальд]] відбувся важкий багнетний бій. Після цього білим довелося швидко розбирати міст на переправі, відігнавши червоних від берега рушничним вогнем. Нижньохортицький міст було спалено<ref>{{Cite web |url=http://moreandr.narod.ru/lib_ru/markovtsi/mark2-4.htm#n |title=Битенбиндер А. Г. Действия Марковской дивизии на правом берегу реки Днепра в районе западнее города Александровска в период с 24.09.2010 по 01.10.1920 |accessdate=28.05.2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160410212635/http://moreandr.narod.ru/lib_ru/markovtsi/mark2-4.htm#n |archivedate=10.04.2016 |deadurl=yes }}</ref>. У той же час червоні вдерлися на Хортицю з півночі. Зав'язався бій, в результаті якого вони почали відступ до Бурвальдського броду. Тут червоні зустрілися з останніми частинами врангелівців, які прямували їм на зустріч тим же бродом. Тільки взаємне незнання тими й іншими обстановки дозволило їм мирно розійтися у воді.
20 жовтня надійшов наказ командування білої армії відійти з Хортиці. Вночі з 20 на 21 жовтня частини пройшли по мосту й швидко почали його демонтаж. 23 жовтня білі без бою залишили Олександрівськ.<ref>Павлов&nbsp;В.&nbsp;Е. Марковцы в боях и походах за Россию в освободительной войне 1917—1920 родов. Книга вторая. 1919—1920 г.г.&nbsp;— Париж: типография Сергея Березняка, 1964.&nbsp;— C. 304—313</ref>
 
В описаних боях, у складі армії генерала Врангеля, брав участь Хортицький курінь Катеринославського повстанського кошу «Визволення України». Він був створений в Олександрівську у вересні 1920&nbsp;р. з колишніх гайдамаків, вільних козаків, бійців самокатної сотні й новобранців. Після кривавих подій цей підрозділ відступив через [[Генічеськ]] до [[Феодосія|Феодосії]], а потім опинився у [[Туреччина|Туреччині]].<ref>Щур Ю. Запоріжжя й запорожці у боротьбі за незалежність України: героїчне ХХXX сторіччя / Ю. Щур.&nbsp;— Запоріжжя: ФОП Москвін А. А., 2016.&nbsp;— С. 48</ref><ref>Саричев&nbsp;В.&nbsp;Д. Хортицький полк 1918—1920&nbsp;рр. (до історії однієї знахідки) / В.&nbsp;Д.&nbsp;Саричев // Заповідна Хортиця. Збірка наукових праць.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.&nbsp;— С. 102</ref>
 
Нестабільність у державі та бойові дії на острові призвели до того, що становище у місцевому господарстві стало катастрофічним. Не було обігових коштів, посівного матеріалу, палива, не вистачало робочих рук, сільськогосподарський реманент не лагодився, коні гинули від хвороб, лани заростали бур'яном, сади та будівлі не доглядалися. Управитель господарства Г.&nbsp;А.&nbsp;Недавній повідомляв, що посівну 1918&nbsp;р. довелося проводити під обстрілами. З 1918&nbsp;р. землі господарства здавалися у короткострокову оренду й виснажувалися. Більшовики, які утримували Олександрівськ з грудня 1918 по липень 1919&nbsp;р., вирішили перетворити Острів-Хортицьке господарство на совєтську ферму, «для забезпечення бідноти міста продуктами за собівартістю». Однак, доля цього підприємства була сумна. З 1919&nbsp;р. господарство зазнавало постійних грабунків з боку жителів [[Вознесенка (Запоріжжя)|Вознесенівки]]. Через розбійні напади орендарі-меноніти були вимушені покинути острів, рятуючи своє життя.<ref>Чайка&nbsp;О.&nbsp;В. Принятие законов о ликвидации немецкого землевладения в России в 1915 году и его последствия для острова Хортицы / О.&nbsp;В.&nbsp;Чайка // Музейний вісник.&nbsp;— 2008.&nbsp;— Вип. 8.&nbsp;— С. 114—117</ref>
У зв'язку зі створенням [[Дніпровське водосховище|Дніпровського водосховища]] Кічкаський міст 2-ї Катерининської залізниці мав бути демонтований. Замість нього було вирішено будувати [[Мости Стрілецького|мости]] через Новий та Старий Дніпро та залізничну лінію «Шлюзовий&nbsp;— Канцерівка 2-га». Споруди, спроектовані під керівництвом інженера М.&nbsp;С.&nbsp;Стрелецького, зводилися з високоякісної сталі [[Перша Чехословацька Республіка|чехословацької]] фірми Witkowitz-Werke. Обидва мости були арковими, двопутними (з двобічним рухом) та двоярусними (нижній ярус&nbsp;— шосейна дорога, верхній&nbsp;— залізниця). Міст через Новий Дніпро&nbsp;— триарковий, загальною довжиною 616&nbsp;м. Міст через Старий Дніпро&nbsp;— найбільший на той час одноарковий металічний міст у Європі. Довжина його арки складала 224&nbsp;м, а загальна довжина&nbsp;— 370&nbsp;м. Роботи на Мостовому переході почалися у 1927&nbsp;р. з побудови робітничих бараків на Хортиці. За 4 роки крім мостів на Хортиці з'явилася [[Запорізька Січ (станція)|залізнична станція «Січ»]] та шляхопровід, було здійснено величезний об'єм земляних робіт. 31 серпня 1931&nbsp;р. на згаданій станції відбувся мітинг з нагоди відкриття мостів та залізниці, а 5 вересня 1931&nbsp;р. об'єкти були здані в експлуатацію<ref>Власов&nbsp;О.&nbsp;Ю. Мосты через Новый и Старый Днепр (постройки 1931 г.) / О.&nbsp;Ю.&nbsp;Власов // Музейний вісник.&nbsp;— Запоріжжя, 2001.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 68-72</ref>.
 
Міжвоєнний період позначився бурхливим розвитком сільського господарства на Хортиці. У 1927&nbsp;р. тут були створені приватні меліотовариства «Вільне життя», «Серп і Молот», «Червона Зірка», «Січ», які отримали землю у довгострокову оренду. У 1928&nbsp;р. всі вони були об'єднані у «Плодоспілку». У 1929&nbsp;р. було створено велике господарство з метою постачання городини (переважно картопля, помідори, капуста) робітникам Дніпробуду. У 1930&nbsp;р. воно стало частиною Запорізького Агрокомбінату. В жовтні 1930&nbsp;р. на Хортиці створено Хортицький науково-дослідний інститут [[Електрифікація|електрифікації]] та [[Механізація|механізації]] (ХОНДЕМ)&nbsp;— перше подібне підприємство в СРСР та УРСР. Інститут здійснював глибоку оранку полів за допомогою електроплугу, проводив досліди із впливу електрики на рослини у скляних електроангарах з підігрівом ґрунту електрикою та паровим опаленням по підземним паропроводам. У 1931&nbsp;р. у плавневій частині виділялося кілька дослідних ділянок для вирощування [[рис]]у площею понад 5 га. У зв'язку із цим планувалося запросити на Хортицю 15-20 досвідчених [[корейці]]в на посаду бригадирів. Будувалися житлові бараки для сотень робітників, насосна станція, канали, лінії електропередачі, корпус інституту<ref>Клименко&nbsp;А.&nbsp;А. Діяльність тресту ДЕСК у 1920&nbsp;— 1930-х роках ХХXX століття / А.&nbsp;А.&nbsp;Клименко // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя, 2012.&nbsp;— С. 101—106</ref>.
 
У часи Дніпровського Будівництва населення Хортиці значно збільшилося, з'явилися кілька нових селищ. У 1938&nbsp;р. у с. Колонка (колишнє менонітське селище Острів Хортиця) жили 1130 чол., у с. [[Радгосп]] (відоме сьогодні, як Овочівників), заснованому у 1929&nbsp;р.&nbsp;— 476 чол. На той час існували також сел. Січ при однойменній залізничній станції, виселок Січ, сел. Старий Дніпро (біля мосту). Крім того, на острові значилися педагогічна школа, інститут електрифікації, науково&nbsp;— дослідна лабораторія інституту, неповна середня школа №&nbsp;43 (відкрилася у 1936&nbsp;р., капітальну будівлю зведено 1938&nbsp;р.), будинок відпочинку ДАЗу, [[піонерський табір]] ДАЗу, будинок відпочинку «[[Запоріжсталь]]» (відкрито 6 липня 1935&nbsp;р.), будинок хворої дитини, а також різні майстерні<ref>Клименко&nbsp;А.&nbsp;А. Хортиця у 30&nbsp;— 60-і рр.&nbsp;— виникнення селищ, будинків відпочинку та оздоровчих закладів (довідка) // Звіт про науково-дослідну роботу за 2011&nbsp;р. По темі «Освоєння острова Хортиця у ХХXX столітті» // НА НЗХ 765</ref>.
[[Файл:Вид на ІКК Запорозька Січ зі сходу.jpg|міні|праворуч|250пкс|Острів Хортиця]]
У зв'язку з проведенням Дніпробудівської археологічної експедиції Наркомосу [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]] (1927—1932&nbsp;рр.) на Хортиці надзвичайно пожвавилися археологічні роботи. Розкопувалися поселення доби [[неоліт]]у-[[енеоліт]]у на скелі Середній Стовп ([[Добровольський Аркадій Вікторович|А. Добровольський]], 1927-30 рр.), поселення [[Бронзова доба|доби бронзи]] в районі балки Мала Вербова ([[Смолічев Петро Іванович|П. Смолічев]], 1928-29 рр.), могили курганної групи №&nbsp;5 ([[Смолічев Петро Іванович|П. Смолічев]], 1930&nbsp;р.). Пізніше досліджувалися кургани з групи №&nbsp;2 (В. Каменський, 1936&nbsp;р.), козацький зимівник XVIII&nbsp;ст. (В. Пешанов, 1937&nbsp;р.) та укріплення на о. Байди (Л. Макаревич, 1941)<ref>Кобалия&nbsp;Д.&nbsp;Р. Сквозь древние горизонты (очерк истории археологических исследований на Хортице) / Д.&nbsp;Р.&nbsp;Кобалия // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя, 2011.&nbsp;— С. 203—204</ref>.
Після звільнення Хортиці біло підірвано міст через Старий Дніпро. В ніч 3 жовтня 1941&nbsp;р. війська Червоної армії згідно наказу командування покинули острів Хортицю й Запоріжжя<ref>Тараненко С.&nbsp;В.&nbsp;Оборона Запорожья в августе&nbsp;— октябре 1941 года / С.&nbsp;В.&nbsp;Тараненко // Музейний вісник.&nbsp;— Запоріжжя, 2006.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 146</ref>.
 
У 1942&nbsp;р. силами мобілізованих в місті й області робітників, під керівництвом українських інженерів та під контролем німецьких військових спеціалістів було відбудовано стратегічно важливі мости через Хортицю<ref>Запорізький рахунок Великій війні. 1939—1945 / Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Турченко, В.&nbsp;М.&nbsp;Мороко, О.&nbsp;Ф.&nbsp;Штейнле, В.&nbsp;С.&nbsp;Орлянський; Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Турченко (наук. ред.).&nbsp;— Запоріжжя: Просвіта, 2013.&nbsp;— С. 162</ref>. У тому ж 1942&nbsp;р. у Запоріжжі було проведено перепис населення. За його даними на о. Хортиця тоді жили 1348 чол. у селищах Нове Дніпро, станція «Січ», Старий Дніпро, Будинок відпочинку (виникло на місці розваленого будинку відпочинку «Запоріжсталь»). Мешканці селищ проживали в будинках, бараках та [[землянка]]х<ref>Клименко А.&nbsp;А.&nbsp;Хортиця у 30&nbsp;— 60-і рр.&nbsp;— виникнення селищ, будинків відпочинку та оздоровчих закладів (довідка) // Звіт про науково-дослідну роботу за 2011&nbsp;р. По темі «Освоєння острова Хортиця у ХХXX сторітті» // НА НЗХ 765</ref>.
 
З липня по вересень 1943&nbsp;р. на острові Хортиця дислокувалася розвідувальна школа, що переїхала сюди з [[Київ|Києва]]. Вона розміщувалася у будівлі середньої школи №&nbsp;43 та корпусі Всесоюзного інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Основний контингент школи, яка готувала розвідників та [[диверсант]]ів, складався з військовополонених Червоної армії. Тут навчалося 40-50 чоловіків та 7-8 жінок різних національностей<ref>[http://zokm.jimdo.com Хортицька німецька розвідшкола // Окуповане Запоріжжя: страшна правда війни (віртуальна виставка)]</ref>.
На величезній кількості паль, вбитих у дно Дніпра, були поставлені опори з просякнутих спеціальною сумішшю шпал та колод, на них&nbsp;— дерев'яні ферми, настил з балок і залізничний шлях. Працюючи день і ніч, за надзвичайно несприятливих зимових погодних умов, під нальотами [[Повітряні сили Німеччини|німецької авіації]], мости збудували за 48 діб, закінчивши 19 лютого 1944&nbsp;р. Об'єкти використовувалися до грудня 1952&nbsp;р., коли стали до ладу мости ім. Б.&nbsp;Н.&nbsp;Преображенського.<ref>Борисенко О.&nbsp;Є.&nbsp;Спогади М.&nbsp;О.&nbsp;Артеменка про будівництво мостів через р. Дніпро в районі м. Запоріжжя / О.&nbsp;Є.&nbsp;Борисенко // Заповідна Хортиця. Матеріали V міжнародної наукова-практичної конференції «Історія запорозького козацтва в пам'ятках та музейній практиці».&nbsp;— Запоріжжя: ПП В.&nbsp;І.&nbsp;Антіпов, 2011.&nbsp;— С. 186—188</ref><ref>Борисенко О.&nbsp;Є.&nbsp;Тимчасові мости через р. Дніпро (1944—1952) / О.&nbsp;Є.&nbsp;Борисенко // Музейний вiсник.&nbsp;— Запоріжжя.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 122—125</ref>
 
Уявлення про те, як виглядав острів у 1945&nbsp;р., дає тогочасна військова карта. Тут позначено селища Виселок, Новий Дніпро, Старий Дніпро, Січ та Радгосп, зруйновані бази відпочинку заводів «[[Запоріжсталь]]» і ДАЗ та школа. В південній частині острову відмічено роз'їзд Гвардійській, що з'явився під час будівництва мостів у 1944&nbsp;р. і отримав свою назву на честь 1-ї Гвардійської залізничної бригади<ref>Клименко А.&nbsp;А.&nbsp;Хортиця у 30&nbsp;— 60-і рр.&nbsp;— виникнення селищ, будинків відпочинку та оздоровчих закладів (довідка) // Звіт про науково-дослідну роботу за 2011&nbsp;р. По темі «Освоєння острова Хортиця у ХХXX столітті» // НА НЗХ 765</ref>.
 
== Хортиця у післявоєнний період (1945—1991) ==
 
=== Вплив на Хортицю Каховського водосховища ===
У 1950—1956&nbsp;рр. у місті [[Нова Каховка]] [[Херсонська область|Херсонської області]] було споруджено [[Каховська ГЕС|Каховську ГЕС]]. Підняттям рівня води у верхньому б'єфі на 16&nbsp;м було утворено величезне [[Каховське водосховище]], у хвостовій частині якого опинилася Хортиця<ref>Каховское водохранилище // Большая советская энциклопедия.&nbsp;— Москва, 1973.&nbsp;— Т. 11 : (Италия&nbsp;— Кваркуш).&nbsp;— С. 548</ref>. Згідно даних карт 1945 та 1992&nbsp;р. пiдйом води у Дніпрі вiдносно рiвня Чорного моря в районi острова у зв'язку з цим склав близько 2,4&nbsp;м.<ref>[http://ostriv.org/karta-1992-roku/ Топографическая карта Главного Штаба 1992 г. Фрагмент. Аркуш L-36-II. Масштаб 1:100000] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180615075454/http://ostriv.org/karta-1992-roku/ |date=15 червня 2018 }}; [http://ostriv.org/vijskova-karta-1945-roku/ Вiйськова карта РСЧА, 1945 рiк. Фрагмент.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171130134601/http://ostriv.org/vijskova-karta-1945-roku/ |date=30 листопадааалистопада 2017 }}</ref>. Це спричинило великі зміни у [[Топографія|топографії]] річки. У II пол. 1950-х рр. зникли багато маленьких скель мiж Днiпрогесом i Хортицею, збільшилася площа плавневих озер острова, з'явилися новi&nbsp;— Щуче, Вербове, Качаче, Тепле тощо). Всi вони з'єдналися протоками одне з одним та з Новим i Старим Днiпром. На озерах з'явилися також новi острови&nbsp;— Пiвденний, Схiдний, Довгий, Чорного Шулiки, Захiдний, також урочище Середнiй Виступ. Пiзнiше, протягом кiлькох десяткiв рокiв, мiсцевi мешканцi дали назви цим новим об'єктам, й тiльки на початку XXI&nbsp;ст. вони були зафiксованi на туристичних схемах<ref>Власов О. Нацiональний заповiдник «Хортиця». Краєзнавчо-туристична схема.&nbsp;— Запорiжжя: Нацiональний заповiдник «Хортиця», 2016.</ref>.
 
=== Заповідний статус острова та музей на Хортиці ===
До середини XX&nbsp;ст. давні плани по створенню на Хортиці великого міського району так і не були втілені. Тут збереглися значні площі мало змінених [[Антропогенний вплив на природу|антропогенним впливом]] [[ландшафт]]ів, які приваблювали чим далі більше відпочивальників та туристів. Разом з тим, після знищення Каховським водосховищем плавнів [[Великий Луг|Великого Лугу Запорозького]], Хортиця лишилася одною з дуже небагатьох ділянок Нижнього [[Дніпро|Дніпра]], які могли дати уяву про первісний стан його берегів. Імовірно, це й стало причиною включення острова до реєстру пам'яток природи місцевого значення у 1958&nbsp;р. (рішення Запорізького облвиконкому від 28 липня 1958&nbsp;р. №&nbsp;507). Згодом, у 1963&nbsp;р., Хортиця отримала статус [[Комплексна пам'ятка природи|пам'ятки природи]] республіканського значення (розпорядження [[Рада міністрів УРСР|Ради міністрів УРСР]] від 7 серпня 1963&nbsp;р. №&nbsp;1180-р). У 1974&nbsp;р. Хортиця, а також острів Байди, скелі у нижньому б'єфі Дніпрогесу та частина правобічної берегової смуги Старого Дніпра увійшла до складу [[Дніпровські Пороги (заказник)|Державного геологічного заказника «Дніпровські пороги»]] (Постанова Ради Міністрів УРСР від 28 жовтня 1974&nbsp;р. №&nbsp;500)<ref>НА НЗХ №&nbsp;379. Характеристика и использование природной среды Государственного историко-культурного заповедника на о. Хортица.&nbsp;— Запорожье, 1985.&nbsp;— С. 3</ref>. Постановою Запорiзького облвиконкому №&nbsp;354 вiд 23 жовтня 1984&nbsp;р. було заповiдане русло Старого Днiпра. У тому ж роцi хортицькi плавні були оголошенi зоною абсолютноï заповiдностi<ref>Основные положения // Технико-экономическое обоснование острова Хортица. Пояснительная записка (приложение).&nbsp;— Киев: Госстрой УССР, Украинский государственный институт проектирования городов «ГИПРОГРАД», 1989.&nbsp;— Экз. №&nbsp;4. Инв. №&nbsp;019383</ref>.
 
Значення Хортиці, як пам'ятного місця, пов'язаного з історією козацтва, надзвичайно зросло після того, як залишки більшості Запорозьких Січей були знищені Каховським водосховищем. Занепокоєння станом пам'яток доби козацтва у суспільстві та серед науковців поділяли навіть деякі представники місцевої [[Комуністична партія України|компартійної]] [[Партноменклатура|номенклатури]]. Тому пропозиція щодо створення на Хортиці заповідника попервах зустріла підтримку урядових кіл. 18 вересня 1965&nbsp;р. [[Рада міністрів УРСР]] прийняла постанову №&nbsp;911 «Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорозького козацтва». Першим її пунктом стало «Оголосити територію острова Велика Хортиця в м. Запоріжжя [[Національний заповідник «Хортиця»|Державним історико-культурним заповідником]]». У зв'язку з цим на острові пропонувалося створити грандіозний меморіальний комплекс у складі монументу-панорами, тематичного садово-декоративного парку зі скульптурами видатних козацьких діячів, тематичних скульптур у різних урочищах острова, етнографічного [[Музей просто неба|музею просто неба]], а також реконструкцій [[Курінь|куреня]], хати [[Козацька старшина|запорозького старшини]], укріплень, козацьких [[Чайка (човен)|чайок]] тощо<ref>Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х&nbsp;— 80-х рр. ХХXX ст.&nbsp;— Київ: Рідний край, 1997.&nbsp;— С. 43&nbsp;— 47</ref>. Згодом майже щорічно проводилися конкурси проектів Заповідника, а у 1970&nbsp;р. було затверджено його тематико-експозиційний план. За ним Заповідник мав складатися з [[Музей історії запорозького козацтва|Музею історії запорозького козацтва]], етнографічного розділу та тематичного парку<ref>Лисенко Т.&nbsp;М.&nbsp;Національний заповідник «Хортиця»: 45 років поступу.&nbsp;— Запоріжжя, 2010. –С. 5.</ref>.
У 1972&nbsp;р., у рамках облаштування території Заповідника, у різних урочищах та біля археологічних пам'яток були встановлені залізобетонні пам'ятні знаки з металевими табличками і відповідними написами на них. Не обійшлося без помилок. Так, пам'ятний знак «Чорна скеля» встановлено поряд зі скелею Верхня Голова, вали укріплень часів [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|війни з турками 1735—1739&nbsp;рр.]] безпідставно віднесені до поч. XVII&nbsp;ст., а залишки [[Скіфи|скіфського]] городища на скелі Совутиній&nbsp;— до XVI&nbsp;ст.
Влітку 1974&nbsp;р. у північній частині Хортиці, поряд з котлованом майбутньої будівлі [[Музей історії запорозького козацтва|Музею історії Запорозького козацтва]], з вийнятого з нього ґрунту було насипано високий земляний курган. Роботи велися за участі запорізьких студентів. Сьогодні цей курган слугує гарним орієнтиром і прекрасним оглядовим майданчиком.
 
У 1960-ті рр. відчувався величезний брак і суспільний попит на інформацію з історії Запорозького козацтва і Хортиці зокрема. Разом з тим, історичне [[краєзнавство]], фактично знищене за роки [[Сталінські репресії|сталінських репресій]], переживало глибокий занепад. У цих умовах значну роль у популяризації Хортиці, як пам'ятки природи та історії, зіграла книга заступника голови Запорізького облвиконкому [[Киценко Микола Петрович|М.&nbsp;П.&nbsp;Киценка]] «Хортиця в героїці і легендах», вперше видана у 1965&nbsp;р. Незважаючи на те, що праця була цілком ідеологічно витримана, друге її видання 1972&nbsp;р. було піддано нищівній критиці як «идейно незрелое» й вилучалося з книгарень<ref>Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х&nbsp;— 80-х рр. ХХXX ст.&nbsp;— Київ: Рідний край, 1997.&nbsp;— С. 335—336</ref>;<ref>Киценко М.&nbsp;П.&nbsp;Хортиця в героїці і легендах.&nbsp;— Дніпропетровськ: Промінь, 1972.&nbsp;— 132 с.</ref>.
 
25 вересня 1973&nbsp;р. [[Центральний комітет Комуністичної партії України|Центральний Комітет КПУ]] приймає постанову "Про хід виконання постанови… «Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорозького козацтва», якою остання, фактично, була перекреслена. Ще не побудований музей на Хортиці перепрофілювався на «Музей історії м. Запоріжжя», філію [[Запорізький краєзнавчий музей|Запорізького краєзнавчого музею]], а створення етнографічного комплексу відмінялося. Після цього будівництво музею просувалося дуже мляво. Заклад було урочисто відкрито тільки 14 жовтня 1983&nbsp;р. Експозиція музею обіймала всі історичні періоди аж до сучасності, а Запорозькому козацтву було присвячено лише незначну її частину<ref>Кравцова О.&nbsp;В.&nbsp;Історія створення Музею історії Запорозького козацтва на Хортиці // Заповідна Хортиця.&nbsp;— Запоріжжя: Дике Поле, 2006.&nbsp;— Вип.1.&nbsp;— С. 49&nbsp;— 50</ref>. До первісного задуму повернулися тільки у часи так зв. [[Перебудова|«Перебудови»]], на хвилі національного відродження. Підготовчі роботи по створенню [[Музей історії запорозького козацтва|Музею історії Запорозького козацтва]] почалися згідно доручення Ради Міністрів УРСР «Про зміну тематичної спрямованості Музею історії Запоріжжя» від 14 травня 1988&nbsp;р.<ref>Кириченко О.&nbsp;І.&nbsp;Увічнення пам'яті Запорозького козацтва на Хортиці // Матеріали першої республіканської науково-практичної конференції «Проблеми історії Запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці».&nbsp;— Дніпропетровськ: Дніпропетровський філіал видавничого відділу товариства «Знання» України, 1990.&nbsp;— С. 21</ref>.
 
Протягом другої половини 1960-х&nbsp;— 1980-х рр. становище з охороною пам'яток природи та історії на території хортицького заповідника було вкрай незадовільне. Більша частина території Хортиці займалася різними господарчими об'єктами (майстерні, птахоферми, парники), робітничими селищами та сільгоспугіддями [[Інститут механізації тваринництва УААН|Центрального науково-дослідного проектно-технологічного інституту механізації та електрифікації тваринництва]], особистими дачами, садами, городами та гаражами громадян, які самочинно займали ділянки, мешкаючи в інших районах міста. На Хортиці були випадки розорювання [[Культурний шар|культурного шару]] археологічних пам'яток, влаштовувалися самочинні звалища, незаконно будувалися нові бази відпочинку тощо. Адміністрація заповідника та окремі громадяни багаторазово та безрезультатно повідомляли органи влади про всі ці порушення<ref>Збережемо тую славу. Громадський рух за увічнення історії українського козацтва в другій половині 50-х&nbsp;— 80-х рр. ХХXX ст.&nbsp;— Київ: Рідний край, 1997.&nbsp;— С. 371—373, 377—378, 389, 396, 398—399</ref>.
 
=== Археологічні дослідження на Хортиці (1945—1990&nbsp;рр.) ===
У післявоєнні роки за [[Генеральний план|генеральним планом]] Запоріжжя, територія острову, зокрема, північна його частина визначалася, як зона кліматичного [[курорт]]у і була призначена для розміщення у ній [[Будинок Відпочинку|будинків відпочинку]], [[Профілакторій|профілакторіїв]], шкіл-інтернатів. Багато таких закладів з'явилися на берегах Хортиці протягом 1950-70-х рр. Більшість із них будувалися всупереч природоохоронному законодавству та заповідному статусу острова.
 
У червні 1954&nbsp;р. на березі Нового Дніпра між гирлами балок Вербова та Ганівка відкрилася водна станція заводу «[[Дніпроспецсталь]]». У 1958&nbsp;р. відкрито профілакторій заводу «Дніпроспецсталь», розташований на залишках скелі Думної, у 1968&nbsp;р. поряд, на кручі, побудовано ще один його житловий корпус та адмінбудівлю. У 1957&nbsp;рр. на південь від скелі Чорної було відкрито [[Піонерський табір|піонертабір]] «Чайка» [[Запоріжтрансформатор|Запорізького трансформаторного заводу]] та створений [[лісопарк]]. У 1959&nbsp;р. відремонтовано зруйнований під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] корпус будинку відпочинку заводу «[[Запоріжсталь]]», розташований проти острова Байди. Спочатку він діяв, як Будинок творчості, потім&nbsp;— Будинок відпочинку металургів України, з 15 липня 1965&nbsp;р.&nbsp;— як санаторій-профілакторій. У 1968&nbsp;р. недалеко від нього, на схилах балки Каракайки, збудовано базу відпочинку «Металург» заводу «Запоріжсталь». У травні 1959&nbsp;р. відкрився санаторій-профілакторій [[Запорізький титано-магнієвий комбінат|Запорізького титаномагнієвого комбінату]], розташований поряд із балкою Широка. У 1961&nbsp;р. поряд із селищем Наукове Містечко відкрилася школа-інтернат (сьогодні&nbsp;— Хортицька Національна навчально-реабілітаційна академія). Недалеко від нього у 1969&nbsp;р. відкрилася турбаза «Хортиця» Української Республіканської Ради з [[туризм]]у. На поч. 1960-х рр. біля балки Куца з'явився будинок, що належав Управлінню внутрішніх справ (пізніше&nbsp;— медико-відновлювальний центр «Динамо»). У той же час у районі скелі Копичеватої відкрився Дитячий [[Пульмонологія|пульмонологічний]] [[санаторій]]. У 1962&nbsp;р. на північ від балки Громушиної відкрився профілакторій Дніпровського електродного заводу (з 1991&nbsp;р.&nbsp;— ВАТ «[[Укрграфіт]]»); сьогодні це&nbsp;— санаторій-профілакторій «Нарцис». У сер. 1960-х рр. поряд із балкою Каракайка збудовано базу відпочинку «Січ» для працівників [[Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат|Дніпровського алюмінієвого заводу]]. В цей же час у районі балки Костіна [[трест]] «Запоріжбуддеталь» відкрив базу відпочинку «Дніпро» (пізніше&nbsp;— ТОВ «Дніпротур-Хортиця»). Згодом поряд, у порушення чинного законодавства, збудовано бази відпочинку ВО «Запоріжзалізобетон» та Запорізького комбінату теплоізоляційних матеріалів. У кін. 1960-х рр. у плавневій частині острова, біля оз. Піщане, відкрився санаторій-профілакторій тресту «Дніпродомнаремонт». З 2000&nbsp;р. Це&nbsp;— профілакторій-біостанція [[Запорізький національний університет|Запорізького національного університету]]. У 1972&nbsp;р. поряд з вищезазначеним закладом відкрилася база відпочинку «Дружба» інституту «Запоріжцивільбуд», а у 1973&nbsp;р.&nbsp;— спортивно-оздоровчий табір Запорізької філії [[Національна металургійна академія України|Дніпропетровського металургійного інституту]] (пізніше&nbsp;— санаторій [[Запорізька державна інженерна академія|Запорізької державної інженерної академії]]). У вересні 1973&nbsp;р. відкрився санаторій-профілакторій [[Запорізький завод феросплавів|Запорізького феросплавного заводу]], розташований на північ від балки Широкої. Того ж року на південь від балки Перевіз відкрито Запорізьку зональну [[комсомол]]ьську школу, будівля якої сьогодні у стані руйнації<ref>Клименко А.&nbsp;А.&nbsp;Історична довідка «Будинки відпочинку та оздоровчі заклади на о. Хортиця» // Звіт про науково-дослідну роботу за січень-грудень 2012 року «Освоєння острова Хортиця у ХХXX столітті».&nbsp;— Запоріжжя, 2012.&nbsp;— С. 9&nbsp;— 18 (НА НЗХ 795)</ref>.
 
=== Будiвництво сталевого аркового мосту через Старий Днiпро ===