Українська Гельсінська спілка: відмінності між версіями

 

У 1980 році арешти розгорнулися з новим розмахом. Того ж року були заарештовані за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О. Шевченко, В. Чорновіл, В. Стус, С. Хмара. Ланцюг заарештованих продовжується аж до початку перебудовчих процесів в середині 80-х років. Лише деяким членам організації ціною неймовірних зусиль пощастило емігрувати за кордон. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О.Тихий, Ю. Литвин.

 

Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Її керівником став письменник [[Микола Руденко]], а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як [[Петро Григоренко]], [[Левко Лук'яненко]], [[Кандиба Іван Олексійович|Іван Кандиба]], [[Надія Світлична]], [[В'ячеслав Чорновіл]], [[Василь Стус]], [[Святослав Караванський]], [[Оксана Мешко]], [[Олесь Бердник]] та ін.

 

Як зазначає історик [[Субтельний Орест Мирославович|О. Субтельний]], дану групу відрізняли від попередніх дві важливі риси. Перша полягала в тому, що УГС була відкритою громадською організацією, яка, хоч і не була визнана владою, проте вважала, що має законне право на існування. Іншою її рисою були контакти з аналогічними групами по всьому СРСР.

 

У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалося, що організація має за мету вирішення чотирьох головних завдань: