Лузанівка: відмінності між версіями

16 байтів додано ,  2 роки тому
нема опису редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
* Гордієнківська Лука займала 70 га.
Ще з XIX століття окремі частини села мають свої неофіційні назви: Центр (Село), Гладкий Яр, Смиківка, Шкрябаківка, Лука, Балабівка, Панський Яр, За цариною.
В ХІХ ст.село було центром Лозанівської волості, до якої ще входили села Сердюківка та Райгород, з кінця XIX ст. село відносилося до Ташлицької волості Черкаського повіту. Станом на 1886 р. в селі було 310 дворів, 3 постоялих будинки, 3 водяних млини, 15 вітряків, винокурний завод, цегельня. Цукрове підприємство належало сім'ї відомих цукрозаводчиків-меценатів Терещенків. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у селі було: дворян - 5 чол. і 4 жін., духовенства - 6 чол., 7 жін., селян - 1149 чол., 1112 - жін., міщан - 16 чол., 14 - жін., євреїв - 4 -чол., 6 - жін. У церковно-приходській школі було 90 учнів. Протипожежних засобів у сільській управі - 4 бочки, 5 гаків (багрів), у панській економії - одна пожежна труба. З охорони - 1 соцький, 8 поліціянських десятників.
Лузанівка XIX століття відома тим, що в [[1845]] р. село відвідав [[Т.Г.Шевченко]], який зупинявся у відомого знавця старожитностей протоієрея Ієремія Семеновича Обидовського. В альбомі 1845 р.є 2 малюнки - № 201 та 202, зроблені в Лузанівці. Жанрова сцена. Ескізи та начерки. Олівець, 1845. Зображені обриси людей та краєвид Лузанівки. Рукою Т.Г. Шевченка зроблено підпис - "Отець Іеремія Обидовський проотоіерей Села Лузановки Черкаського уезду".У цей час в селі проживав відомий "українофіл", видатний польський історик,письменник, літературний критик, фундатор "української школи" у польській літературі Міхал Грабовські. В кінці XX століття в селі було поставлено пам'ятник [[Т.Г.Шевченко|Т. Г. Шевченку]].
Димитрівська церква Київської єпархії (Церква во ім'я Великомученика Димитрія) побудована в Лузанівці в 1811 р. місцевим поміщиком Іваном Федоровичем Красовським (Похилевич, 1864). З тих пір 8 листопада в селі відзначається храмове свято "Дмитра". Церква відповідно до штатного розкладу відносилася до 5-го класу, мала свою земельну ділянку. І. Ф. Красовський з дружиною були поховані в церкві, а біля церкви їхні члени сім'ї та інші особи. Будівля церкви камінна, з високою дзвіницею. Остання, за свідченнями очевидців (спогади Бойко К.Г. (1907-1994), була схожа з дзвіницею Києво-Печерської лаври. Над могилами були хороші пам'ятники. В радянський час церква та багато пам'ятників на цвинтарі біля неї були зруйновані. На початку 50-х років XX ст. при потуранні місцевої влади, навіть каміння з могил (склепів) цвинтаря біля церкви розбиралося місцевими мешканцями як будівельний матеріал. На одному з склепів був напис «Генерал Белокопытов», на останках в цьому склепі був військовий одяг з генеральськими лампасами.
Після [[1877]] року в селі відкрито церковно-парафіяльну школу на 2 групи. В [1903-1904]] роках відкрито церковно-приходську школу для якої було побудувано приміщення для двох класів. У ній було 90 учнів. Від неї бере початок нинішня загальноосвітня школа.
У [[1905]] році в Лузанівці відбувся [[страйк]] під керівництвом Х. М. Махненка і В. Г. Гордієнка. [[Селяни]] вимагали розподілу поміщицьких земель. Виступ було придушено, а його керівників [[арешт|заарештовано]].
До 1917 р. в селі була економія пані Єфросинії Сахновської. Територія економії розпочиналася від місця сучасного цвинтаря і тягнулася в східному напрямку до річки. В економії під час жнив працювали механічні молотарки. Тут були будівлі для збереження зерна, конюшня, воловня та інші господарські і житлові будівлі. Воловня була двоповерхова, причому по похилому насипу на другий поверх заїздили возами, запряженими волами. Працював цегельний завод, який виробляв дуже міцну, червоного кольору, випалену цеглу з штампом «ЕС» на кожній цеглині, що було клеймом якості Є. Сахновської. За радянських часів все це було знищене уже в кінці 40-х років XX ст. на місці господарства розкинулося рівне чорноземне колгоспне поле без будь-яких слідів такого великого господарства. Від місця, де зараз розташований сільський будинок культури та нижче Димитрівської церкви, був дуже гарний парк з різних деревних порід, в тому числі екзотичних, з фонтанами, скульптурами, який тягнувся вниз до набережної великого ставка в заплаві річки Сирий Ташлик. В ставку росли красиві білі та жовті водяні лілії, плавали лебеді та інші водоплавні птахи. Це було місце відпочинку відкрите для всіх мешканців села. Під час Першої світової війни у 1915 р. поміщиця Є.М.Єфросинія Миколаївна Сахновська заснувала благочинну організацію і власним коштом утримувала військовий шпиталь у якому лікувалися поранені воїнивійськовослужбовці.
 
У січні [[1920]] року в село увійшли більшовицькі війська Росії. У 1921 р. в селі Лозанівці під час рейду по тилах більшовиків зупинялася армія [[Холодноярська Республіка|Холодноярської Республіки]] (Ю. Горліс-Горський, 2005).
Анонімний користувач