Костецький Анатолій Георгійович: відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 27:
У 1969 р. у журналі "Україна" вперше друкують невеличку добірку віршів студента-кібернетика : "Моряки не зіб'ються з курсу..." ; "Чисті очі будинків - вікна..." ; "Дерева не сплять ночами..." та "Не кожен день минають туга й біль...". Але чутливий до істинного осердя всякого поетичного обдарування Михайло Стельмах радить : "Отут я бачу в тебе щось... інфантильне. Спробуй писати для дітей". І Анатолій Костецький із довірою справжнього Учня береться писати твори для дітей. Як сам згодом розповідав, "за кілька днів написав рівно дюжину віршів й відніс йому". Щось із того таки сподобалось М. Стельмахові. І аж так, що на черговому письменницькому з'їзді метр згадав нікому не знаного початківця у вступі : "...хочу звернути увагу нашого чуйного дитячого видавництва "Веселка" на поки що зовсім невідоме прізвище майбутнього дитячого письменника Анатолія Костецького" та ще й прочитав вірш "Сонячні зайчики". За рік Анатолій Георгійович написав півтори сотні творів для дітей. "З них залишив тільки десяток, інші викинув і не згадував. Про ті дванадцять віршів, залишених Михайлові Панасовичу, - теж забув і думати". Та саме з них у 1972 р. М. Стельмах без відома Костецького під власною редакцією уклав і видав першу книжечку віршів молодого поета "Джміль про сонечко гуде" у видавництві "Веселка".
Так, трохи з примусу класика, а ще більше - за покликом долі, Анатолій Костецький став саме дитячим письменником. І коли за багато років по тому Богдан Чалий запитав його, чи не шкодує, що так сталося, що визнаний і працює лише як "дитячий" автор, відповів : "Тільки дитячий! Нас, дитячих, читатиме мінімум два покоління. Адже батьки передають своїм дітям те, що їм сподобалося в дитинстві. Читатимуть власним дітям літературу, яка колись припала їм до серця".
Із того часу поетичні, а згодом і прозові твори Анатолій Георгійовича виходили друком майже щороку : "А метеликам весело" (1976), "Весняні дарунки" (1976), "Постукай у моє вікно" (1978), "Все про мене" (1977), "Все - як насправді" (1980), "Суперклей Христофора Тюлькіна, або "Вас викрито - здавайтесь!"" (1984), "Бюро знахідок" (1985), "Як зробити день веселим" (1985), "Мінімакс - кишеньковий дракон, або День без батьків" (1987), "Нас батьки не розуміють" (1991), "Пригодам - ура!" (1995), "Мої та твої таємниці" (2005) та інші.
Та й буденне життя письменника було яскравим і насиченим, вирувало подіями, почасти драматичними, інколи - сатиричними. Досі згадується усім "громовий бас" і розкішні "броваті" вуса А. Костецького, його здатність не описувати, а показувати події "в артистично явлених картинах з дійовими особами літпроцесу", футбол і витівки з друзями-митцями. Попри вимоги "правил", він не носив краватки і навіть "...у місті, при костюмі, не приймав цього атрибута офіційних імпрез. Вона сковувала його, зізнався якось, ніби зобов'язувала до втрати невимушеності й щирості у спілкуванні, нав'язувала зовнішній антураж замість суті. Мав А. Костецький характер совободолюбний, у деяких випадках - романтичний...".
Працював у [[Веселка (видавництво)|видавництві «Веселка»]] завідувачем редакції літератури для дітей середнього шкільного віку. Редагував дитячий [[Барвінок (журнал)|журнал «Барвінок]]».
| |||