Овлаші: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
BunykBot (обговорення | внесок)
м Додавання дати до шаблону
Немає опису редагування
Рядок 38:
}}
 
'''Овлаші́''' — [[село]] в Україні, в [[Роменський район|Роменському районі]] [[Сумська область|Сумської області]]. Населення становить 1 1371137 осіб. Орган місцевого самоврядування — [[Довгополівська сільська рада (Роменський район)|Довгополівська сільська рада]].
 
== Географічне розташування ==
Село примикає до східної околиці міста [[Ромни]]. На відстані 0.,5 км розташоване село [[Москівщина (Роменський район)|Москівщина]].
 
Селом протікає річка [[Лозова (притока Сули)|Лозова]]. Поруч пролягає автомобільний шлях {{Автошлях Н|07}}, залізниця, за 2.,5 км станції Житне і [[Ромни (станція)|Ромни]]. Неподалік від села розташований [[ландшафтний заказник]] [[Овлаші (заказник)|«Овлаші»]].
 
== Історія ==
{{стиль|дата=червень 2019}}
Овлаші це —це козацько-селянське село.
 
Історію села хочеться почати з дуже — дуже далеких часів, коли ще й самого села не було, а довкілля дуже відрізнялося від сучасного.
 
180—200 тис. років тому в наших краях гостював дніпровський льодовик. Його південна межа проходила по лінії міст Білопілля — Ромни. Уявляєте на місті нашого села стояли кількасотметрові висоти льоду. З південної Карелії льодовик приніс гостинці — гранітні валуни. Один з них встановлено біля Роменського краєзнавчого музею, та овлашівцям не обов'язково йти до міста, щоб подивитися на нього. Варто спуститися вулицею Перемого до глиняного кар'єру і перед очима постане аж два красені — валуни льодовитого періоду.
 
У пошуках поживи тут бродили гурти наших далеких предків — первісних людей. У 1996 році археолог Юрій Кухарчук у старому піщано — глиняному кар'єрі цегельного заводу Південної залізниці, який знаходиться на межі м. Ромни й с. Овлаші знайшов поодинокі кам′яні вироби жителів епохи палеоліту. Подібні знахідки виявились в м. Ромни й сусідніх селах — Довгополівці й Житньому. Під час газифікації вул. Роменської с. Овлаші (приблизно 1989 р.) люди завзято прокопували біля своїх дворів канави. Біля будинку № 14 на глибині 1,5 м заступ одного овлашівця глухо стукнувся об щось тверде. Чоловік став легенько розчищати землю в тому місці, і перед очима з'явився людський череп потилицею вгору. Обережно, ніби справжній археолог, копач розкопав кістяк далі, він лежав в напрямку до дороги, ногами на захід. В області грудної клітки знайшли намисто ручної роботи. Воно складалося з дрібненьких плоских кам'яних намистинок прямокутної, трикутної, багатокутної, круглої, овальної форм; блідо — червоного, блідо — голубого, чорного, аквамаринового кольорів. Намистинки непрозорі, частина з них мала матовий відтінок, деякі з прожилками інших кольорів. Дірочки для нанизування розміщені довільно. Біля кісток лежав плоский овальний з ручкою предмет, висотою приблизно 20 — 30 см, товщиною приблизно 7 мм з гладенькою кам′яно жовтою поверхнею. Довжина ручки на ширину людської долоні, але оправа не збереглася. Жовтий колір знахідки заінтригував присутніх. Знайшли сірчану кислоту, капнули на предмет- і кислота «з'їла» метал на очах.
Рядок 58:
 
У 8 — 3 ст. до н. е. Роменщину густо заселяли скіфи — землероби. До наших днів збереглося безліч скіфських курганів(могил). Найближчі до нас біля сіл: Коржі, Миколаївка, Загребелля.
 
Ми не знаємо точної дати заснування села, невідомі імена перших поселенців, навіть могил їх не знаєм. Вони зрівняні часом, забуті нащадки. Лише писемні джерела, розпорошені в різних архівах, спогади старожилів допомагають частково відтворити минувшину.
 
У 1650 р. французький інженер, військовий картограф Гійом де Боплан видав книгу " Опис України ". У ній містилась досить докладна карта України, на якій значились зокрема села: Житнє, Салогубівка, Ненадівка, Довго полівка, а Овлаші — немає. Отже, село Овлаші виникло десь між 1650—1687 роками, тобто в другій половині 17 ст., бо згадується с. Євлаші у документах гетьмана Самойловича, який гетьманував в Україні з 1672 по 1687 роки. Можна стверджувати, що селу понад 300 років.
 
У селі розвився борошномельний промисел. Між нинішнім провулком вул. Роменської та сільським кладовищем стояли 3 вітряки. У цей час будується пожарня — сарай для зберігання протипожежного інвентаря (за спиною вчителя) знаходиться поблизу школи напроти церкви.
Рядок 72:
У 1918-1920 роках у селі кілька разів змінювалась влада. Остаточну владу отримали більшовики,які надовго окупували село. Замість церкви більшовики відкрили клуб.
 
У 1930 році було проведено примусову колективізацію та у хаті пограбованого селянина Н. Д. Лакизи розміщувалась контора колгоспу « Червоний лан» .
 
Школа в середині 1930-х років з початкової стала неповною середньою (семирічкою). Керував у ній Хомин Михайло Миколайович — перший директор Овлашівської школи (1934—1937 років). 27.12.1937 року його заарештували органи НКВС, звинувативши в участі в Українській військовій організації і засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок виконано 26.02.1938 року в Чернігові. У 1989 році, через 52 роки, реабілітований.
Рядок 90:
У 1958—1959 роках село Овлаші було електрифіковане і радіофіковане.
 
Сільський клуб був збудований у 1972 р. Вперше поштове відділення було відкрито у 1974 р. , яке розміщувалося у приміщенні сільського споживчого товариства. . Овлашівське сільське споживче товариство обслуговувало окружні села різними товарами виробництва. Меморіальний комплекс, що увічнює пам'ять односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Побудований у 1976 р. З семирічної школа стала дев'ятирічною . Розширила територію для спортивного майданчика, збудований сарай, погріб, прибудовано їдальню, пічне опалення замінено на парове. Школу забезпечували достатньою кількістю навчальної літератури, технічними засобами. У 1976 р. на овлашівській землі збудовано « Вестсанзавод», який переробляв загиблих тварин у колгоспах району на м'ясо — кісткове борошно для комбікормового заводу. .Заасфальтована прилуцька траса, що проходить поблизу с. Овлаші.
 
=== Незалежна Україна ===