Відмінності між версіями «Дарій I Великий»

уточнення
(уточнення)
Бардія, коронувавшись на царство влітку [[522 до н. е.]] у [[Пасаргади|Пасаргадах]], дістав у державі загальне визнання. Геродот повідомляв, що новий цар «спокійно володарював» упродовж семи місяців, до нового державного перевороту, і за цей час він ''«зробив багато добра всім підданим»'' (скасував податки та військову повинність), тому, коли він помер, ''«усі мешканці Азії оплакували його, за винятком персів»''.
 
Наприкінці Бехістунського напису подані імена тих, хто разом із Дарієм брав участь у вбивстві Гаумати  — [[Інтаферн]], [[Отан (змовник)|Отан]], [[Гобрій]], [[Гидарн]], [[Мегабіз I|Мегабіз]], [[Ардуманіш]]. Про вбивство мага Смердіса детальніше розповідає [[Геродот]]: Смердіс і його брат наполегливо відбивалися від змовників, хоча були у невигідному положенні, і не зважаючи на явну нерівність сил, поранили двох персів. Джерела по-різному освітлюють обставини вбивства Гаумати, але вони одностайні у тому, що вбивство було здійснене в результаті несподіваного нападу семи знатних персів. Після вбивства Гаумати між змовниками почалися свари про форму правління — про це детально розповідає Геродот.
 
Щодо того, яким чином Дарій став царем, всі античні джерела згодні між собою. Тут повідомлення Геродота підтверджує і його прискіпливий критик [[Ктесій]]. Шість претендентів на трон домовилися, що царем стане той з них, чий жеребець при сході сонця заірже раніше за інших. У іншому місці своєї праці Геродот пише, що у персів цар обирався або по долі, або ж за рішенням перського народу (очевидно, народного зібрання). За твердженням [[Страбон]]а, сім перських родів обрали Дарія царем.
Отже, Дарій став царем не за правом спадкоємства, а як один з представників знатних змовників, на той час йому було не більше 27—28 років. Жоден античний автор не говорить ні слова про царське походження Дарія, а навпаки, всі джерела наполегливо підкреслюють, що до початку панування він був незначним за положеням чоловіком. Наприклад, за Геродотом (III, 139), до захоплення престолу Дарій ''«не мав ніякої ваги»''. Вже та обставина, що Дарій майже в кожному зі своїх написів вимушений був знову і знову повторювати, що він законний цар, свідчить про гостру політичну боротьбу, яка була пов'язана з його запануванням.
 
З метою легітимізації своєї влади Дарій одружився з донькоюдочкою Кира Атоссою і рештою жінок із гарему [[Камбіс II|Камбіса]], а пізніше й Гаумати (до цього Дарій був одружений з донькоюдочкою [[Гобрій|Гобрія]], від якої у нього були три сини). Хитра і властолюбна Атосса зайняла при дворі Дарія виняткове положення.
 
Відразу після захоплення влади Дарієм проти нього повстали [[еламіти]] та [[вавилон]]яни. Геродот (III, 150) пише, що вавилоняни повстали проти Дарія відразу після того, як він повалив Смердіса. За словами Дарія,'' «весь вавилонський народ перейшов до Нідінту-белу, Вавилон став бунтівним, він захопив царство»''. Дарій особисто очолив похід проти повсталих. Перша битва відбулася [[13 грудня]] [[522 до н. е.|522]] року біля річки [[Тигр (річка)|Тигр]]. Дарій переміг. Через 5 днів, [[18 грудня]], Дарій отримав нову перемогу в місцевості Зазана біля [[Євфрат]]у. Частина вавилонського війська ''«була кинута у воду, (і) вода понесла їх»''. До початку лютого [[521 до н. е.|521]] року проти Дарія повстали [[Персія]], [[Мідія (держава)|Мідія]], [[Елам]], [[Маргіана]], [[Парфія]], [[Саттагідія]], [[Саки (племена)|сакські]] племена Середньої Азії та [[Єгипет]]. Почалася довга і запекла боротьба за відновлення держави Ахеменідів у її колишніх межах.
У державі множилося число канцелярій і канцеляристів. Так, у Сузах, столичному місті, було створено велику центральну канцелярію, підлеглу царській канцелярії. Аналогічні установи, переповнені грамотними чиновниками для ведення офіційного листування, з'явилися також у [[Вавилон]]і, [[Мемфіс]]і, [[Екбатана|Екбатані]]. Офіційною мовою діловодства була арамейська, проте в підвладних Персії країнах залишились у вжитку й місцеві мови (єгипетська, еламська тощо). Найвідповідальніші посади в адміністративному апараті, як правило, належали персам, однак у провінційному управлінні функції суддів, градоначальників, начальників царських будівельних робіт тощо виконували також вавилонці, єгиптяни, юдеї, арамеї, еламці, греки, тобто люди з більшим адміністративним досвідом, аніж новачки в цій справі — перси.
 
Очевидно, безпосередньо при царському дворі знаходилися найвищі чиновники, що відали від імені царя галузями центрального управління: казною, судом і військовою справою. При царі знаходивсяперебував і його особистий секретар, що писав царські укази. Центральна влада в особі царя втручалася в місцеве управління. Цар розбирав скарги своїх підданих, наприклад, жерців якого-небудь храму, встановлював почесні привілеї, давав особисті розпорядження про спорудження храму або міських стенів. Кожен указ, забезпечений царською печаткою, вважався нерушимим законом. Все управління здійснювалося чиновниками і носило бюрократичний характер. Цар спілкувався з чиновниками за допомогою особливих послань. У палаці і у всіх установах застосовувалося ретельне письмоводство. Всі розпорядження заносилися в особливі щоденники і протоколи царя.
 
Дарій І приділяв особливу увагу кодифікації й уніфікації правових норм у своїй державі. У сфері юриспруденції важливу роль відігравали сім поважних перських родів, представлених у царській раді. Крім того вся судова влада була зосереджена в руках особливих «царських суддів». Ці «царські судді» призначалися царем довічно. Їх можна було змістити лише унаслідок скоєння злочину або звинувачення в хабарництві. Посада «царського судді» іноді передавалася у спадок. «Царські судді» виконували свої обов'язки не тільки у власне Персії, але також і в країнах, завойованих персами, як це видно з Біблії та Вавилонських документів з Ніппура. При царі діяли особливі юрисконсульти для вирішення важких справ. Також існував цілий ряд чиновників підлеглих безпосередньо Дарію, що утворювало розгалужену сітку адміністративно-територіального управління державою та державними справами. Тим самим забезпечуючи централізованість та надійність влади Дарія.
 
=== Економічні і військові перетворення ===
Важливою ланкою продовження реформ Дарія стало введення нових економічних і військових перетворень. Зокрема Дарій І ввів єдину для всієї імперії грошову одиницю — золотий дарік (назва цієї монети походила або від царського імені, або від давньоперського слова дарі — «золото») вагою 8,4 грами. Завдяки високій пробі золота в дарику ця монета відігравала впродовж кількох століть важливу роль у тодішній міжнародній торгівлі, хоча в Східному Середземномор'ї більш ходовими були грецькі срібні монети. Три тисячі дариків складали вищу вагову і монетну одиницю — перський талант. Карбувати золотий дарик мав право тільки перський цар, сатрапам же дозволялося карбувати срібний сикль вагою 5,6 г, номінальна вартість якого становила 5 % вартості дарика.
 
Дарій І, якого перси називали гендлярем, був людиною ощадливою. На карбування монет він виділяв лише незначну кількість коштовного металу, який зберігався в царській скарбниці у злитках, тому грошовий обіг у Перській державі мав скромні масштаби, що не сприяло інтенсивнішому розвиткові товарно-грошових відносин. Організація господарсько-фінансового управління, пов'язаного із зростанням господарського життя і розвитком торгівлі, дотепно охарактеризована Геродотом: «Перси називають Дарія торгашем за те, що він встановив визначені податки і прийняв інші подібні заходи»
Афіняни опинилися у скрутному становищі і їм не доводилося сподіватися на сторонню допомогу. Сусідня область [[Беотія]] була ворожа до них і відкрито вітала появу персів. У самих Афінах продовжувалася постійна боротьба між аристократичною і демократичною партіями та в народному зібранні відбувалися гострі спори щодо тактики майбутньої війни з персами. Було вирішено включити в афінську армію і рабів, обіцяючи дарувати їм свободу.
 
Афінське військо, яке складалося з 10 000 чоловік, попрямувало на Марафонську рівнину. Туди ж прибула близько тисячі воїнів з союзного беотійського міста Платєї, розташованого на межі з Аттикою. Одночасно до [[Спарта|Спарти]] був посланий відомий скороход Фідіппід, який на другий день досяг цього міста і передав владі прохання афінян про допомогу. Спартанці, обіцяли допомогти, але не поспішали послати військо, посилаючись на старовинний звичай, згідно з яким до повного місяця не можна було виступати в похід. Розпочати першими битву не наважилась жодна із сторін, обидві сторони вичікували декілька днів. Лише коли настав ранок 12 серпня 490 року Афінське військо швидко вишикувалося, залишило свої позиції і стрімким маршем рушило вниз на ворога, щоб дати вирішальну битву. Бойова лінія афінян виявилася рівною перською, але в центрі у них були менше рядів, чим у супротивника. ВУ цій [[Марафонська битва|битві]] персів було розбито причому за Геродотом загинуло 6400 персів і всього 192 афінян.
 
Проте перемога при [[Марафонська битва|Марафоні]] мала швидше моральне, чим військове, значення. Поразки зазнав фактично експедиційний корпус, а не армія персів тож Дарій справедливо вважав, що програв битву, але не війну. У нього були навіть деякі підстави вважати, що в материковій Греції він досяг успіху, оскільки багато міст дали йому «землю і воду». Проте Дарій не залишав думки про новий похід проти Греції. Після Марафонської битви він переконався, що за допомогою нечисленної армії підкорити греків не вдасться. Підготовка походу вимагала часу, і Дарій почав розсилати гінців в різні області своєї держави з наказом споряджати війська і кораблі і збирати продовольство. Три роки йшла підготовка до війни, але на четвертий (486 рік до н. е.) в Єгипті спалахнуло повстання проти перського панування. Причиною повстання послужили важкий податковий гніт і угінвідігнання тисяч ремісників до Ірану для спорудження царських палаців ву Сузах і Персеполі. Проте навряд чи всупереч поширеній думці приводом для повстання послужила битва при Марафоні.
 
Живу картину початку заколоту дає лист єгипетського чиновника Хнумемахета сатрапові Ферендату, відправлений з міста Елефантини [[5 жовтня]] [[486 до н. е.|486]] року. У листі повідомляється, що єгипетський чиновник Осорвер велів Хнумемахету узяти з собою Артабана, перського командира юдейського гарнізону на острові Елефантині, і відправитися до Ефіопії, щоб доставити звідти на кораблі зерно. Привезене зерно за розпорядженням Артабана було вивантажене на берег, тим часом бунтівники так знахабніли, що показуються навіть серед білого дня, а вночі можуть напасти і забрати зерно. Тому відправник листа просить сатрапа країни наказати Артабану встановити варту на кораблі і вивантажувати на берег лише стільки зерна, скільки можна доставити на човні в місто Сієн (нині Асван) на Елефантині. Отже, на початок жовтня хвилювання перекинулися і на Елефантіну, розташовану на півдні країни. До кінця того ж місяця вони вилилися у відкрите повстання.