Йордан Леов

Йорда́н Ле́ов ({lang-mk|Јордан Леов}}, болг. Йордан Леов; *29 серпня 1920(19200829), Велес, Королівство сербів, хорватів і словенців, тепер Північна Македонія — †20 вересня 1998, м. Скоп'є, Македонія) — македонський письменник великої і малої прози та драматург.

З біографії

Йордан Леов народився 29 серпня 1920 року у місті Веелесі.

Вчився в Софійському та Белградському університетах (право).

Учасник Народно-визвольної війни 1941-45 років під час Другої світової війни.

Почав літературну діяльність як драматург ще в партизанських походах (одноактівки «Перший копач», «Святий Ілля й святий осел», 1949).

Йордан Леов працював заступником генерального прокурора Македонії.

Прозаїк був членом Спілки письменників Македонії від 1952 року.

Помер 20 вересня 1998 року в столиці вже незалежної македонської держави місті Скоп'є.

З творчості

Творчість Йордана Леова відображає актуальні для його часу історичні й соціальні процеси, пройнята психологізмом.

Бібліографія:

• „Посилни од смртта“ (раскази, 1952)
• „Велес во НОБ: велешките партизански одреди“ (заедно со Никола Кирков, 1952)
• „Длабока рана“ (раскази, 1953)
• „Побратими“ (роман, 1956)
• „Виор“ (роман, 1957)
• „Исчезнат свет“ (раскази за деца, 1957)
• „Расцветан јасмин“ (драма, 1957)
• „Глуви мугри“ (роман, 1960)
• „Афион“ (роман, 1963)
• „Антологија на болката“ (романизирана биографија, 1968)
• „Лош сон“ (повест за деца, 1972)

Українською мовою, зокрема, оповідання Йордана Леова «Біла смерть» переклав Андрій Лисенко (увійшло до збірки «Македонська новела», яка вийшла 1972 року в серії «Зарубіжна новела» і за яку перекладач отримав міжнародну премію «Золоте перо»).

Джерела

• Коротко про авторів // Македонська новела. Київ: Дніпро, 1972, с. 357-358.
• Македонски писатели, Друштво на писатели на Македонија, 2004, стр. 139-140. (мак.)